Ні, я "Жива"! Доля жінки на тлі УПА

20 травня, 2016, 00:06 Роздрукувати Bипуск № 18, 20 травня-27 травня 2016р.
Відправити
Відправити

На осінь 2016-го заплановано прем'єру довгоочікуваного українського фільму від режисера Тараса Химича - "Жива". Днями цей проект було презентовано на Каннському міжнародному кінофестивалі в Українському павільйоні.

Ні, я "Жива"!  Доля жінки на тлі УПА

На осінь 2016-го заплановано прем'єру довгоочікуваного українського фільму від режисера Тараса Химича - "Жива". Днями цей проект було презентовано на Каннському міжнародному кінофестивалі в Українському павільйоні.

Розголос про "Живу" неабиякий - і на Заході України, і в центрі. З'явилося немало телерепортажів зі зйомок.

Справді, в основі фільму - унікальна постать і драматична доля. Героїня картини – жінка з Івано-Франківщини Анна Попович: її поневіряння, її боротьба, її кохання. Головну роль у фільмі виконує актриса Івано-Франківського театру ім. І. Франка Ольга Комановська. Головна чоловіча роль (сотник УПА, якого зрадники передали до рук чекістів) - у Ростислава Держипільського, актора й режисера, художнього керівника Івано-Франківського театру ім. І. Франка.

Зйомки відбувалися на Прикарпатті, безпосередньо в горах, тобто в тих місцях, де в середині ХХ ст. і розгорталася драматична історія життя Анни Попович.

Для Тараса Химича ця стрічка - дебют в ігровому кіно. Досі в доробку режисера були відомі документальні проекти, такі як "Золотий вересень", "Срібна Земля". А також масштабний кінопроект (до якого входять 34 інтерв'ю з очевидцями та учасниками боротьби УПА) - "Хроніка Української Повстанської Армії 1942-1954".

Про Анну Попович я дізнався зовсім випадково, - розповідає DT.UA Тарас Химич. - В Івано-Франківську відбувалася презентація нашого документального фільму "Срібна Земля". І тоді хтось підійшов до мене й сказав: мовляв, вам треба поїхати в село Залісся, де мешкає одна жінка, котра вразить своєю історією…

Згодом ми дізналися, що та жінка вже в досить поважному віці. І спочатку навіть не думали про художнє кіно. Втім, поїхали в Залісся Золочівського району.

Зайшли в її хату. Виявилося, вона жила сама… Інвалід… Майже не рухалась. Нам довелося в її хаті зробити справжню студію, щоб людина відчула себе в той момент важливою і молодою.

Отож, вона сіла в крісло й почала розповідати свою історію. А ми в процесі зйомки ставили тільки деякі питання. Запитували про визвольний рух, про особисті моменти. Вже коли прощалися, вона сказала: "Ти ще раз до мене приїдеш, якщо хочеш почути мою справжню історію…"

Так вона й розповідала свою життєву історію, яка лягла в основу фільму. Від неї отримали дозвіл на екранізацію цієї історії. Власне, вона розкривала такі подробиці, про які раніше нікому й ніколи не говорила публічно! Хоч у пані Анни завжди була мрія: поділитися сокровенним… Згодом вона дала благословення на нашу картину. На жаль, сама Анна Попович уже померла. Вона всього місяць не дожила до своїх 90 років.

Двохрічне спілкування з пані Анною дуже вплинуло на режисера. У його фільмі - її нещасливе кохання, її доля в лещатах жорстокої історії… Одне слово – справжня особиста драма на тлі історії Західної України. І в цієї жінки, і в деяких інших, таких, як вона, не було "перепочинку", аби розслабитися й насолоджуватися життям…

Основні локації зйомок - гори Горгани. Фільм створювався безпосередньо у тих місцях, де й розгорталася реальна історія.

Ці дикі кам'янисті гори, як тайга, межують із Закарпатською областю, саме там проходить кордон між Галичиною і Закарпаттям, - розповідає режисер. - Уже після першого відзнятого матеріалу ми приїхали до Анни й показали їй фотографії з Горган. У неї на очах були сльози…

Активна фаза наших зйомок - літо 2015-го. Так, інколи було дуже складно. Одного разу, наприклад, у нас не збіглися локації, зламалась машина. До того ж це справжні гори, в яких водяться ведмеді. Напередодні в тих місцях ведмедиця розірвала корову, бо мисливці вбили її ведмежа…

Одного разу була дуже складна зйомка (задіяно 40 людей, їхали кількома машинами). І випадково заїхали в урвище між горами… Відтак, зйомка не вдалася, люди заблукали. Було складно і психологічно, і фінансово. Але минув час, і ми знайшли дорогу.

Отож вважаю, що в усьому треба шукати позитив. Наприклад, навіть затримки у знімальному процесі дали більше часу, щоб познайомитися з місцевими людьми. Адже життя в місті і в глибині Карпат - дуже різне. Городянину в тій місцевості доводиться ламати своє "я", проникаючи в життя людей, у їхню філософію.

Створення такого проекту, як "Жива", - досить дорога й фінансово витратна справа. Як каже режисер, доводилося самим інвестувати у власну ж творчу роботу. Потім підключилися друзі, партнери, згодом - Львівська обласна рада, яка виділила кошти на дозйомки. Велика партнерська робота у просуванні "Живої" - з боку Володимира Правосудова, Віталія Докаленка.

Але, звісно, без самого Тараса Химича нічого б не зрушило з місця. Сам Тарас навчався в Америці, займався живописом, скульптурою. Аудиторію своєї майбутньої кінороботи він бачить десь у межах 16+. Каже, що хоче відійти від стереотипів поетичного кіно, а, навпаки, зробити динамічний фільм з таким же динамічним монтажем. На думку Тараса, фільм має стояти осторонь пафосу й політики, адже у центрі - доля людини, живої і нескореної.

Доля цієї жінки - вже готовий сценарій. Жоден сценарист на зміг би придумати таке життя, як у неї. Ми до Анни привозили акторів. І вона, побачивши нашу героїню, схвалила вибір. Перед цим казали акторці Ользі Комановській: "Нехай Анна сама тебе й вибере"...

Пам'ятаю, коли їхали в ті місця, де мешкає героїня, то довелося йти шість кілометрів полем пішки в люту хурделицю. Але ця жінка й сама жила в "хурделиці". Людина і Бог… Вона помолилась, і їй принесли їсти. Вона побачила Олю, помолилася, Оля розплакалася, пожартувала…

Люди Карпат дуже позитивні. Не люблять надмірних драм, завжди жартують, щоб усе було легко, цікаво.

Вона й мені казала: "Знаю, що ви документалісти, а художнє кіно не можна знімати як документальне, там має бути кохання, переслідування..."

Вона це розуміла, хоча, звісно, якоїсь профільної освіти не мала. Взагалі, в неї було чітке розуміння всього сущого: ця людина ніби наперед знала, що буде далі в Україні. До війни вона нас ніби готувала психологічно. Не залякувала, але старалася допомогти.

Вона молилась - і до неї приходили сни. Але розповідала вона свої видіння лише вибраним людям.

Одне слово, мала особливу культуру - попередити, не говорити нічого однозначного, щоб людина сама згодом прийняла рішення. Це була жінка великої внутрішньої культури. Нам, молодим, з нею було надзвичайно цікаво.

До "Живої" вже зараз прикута увага багатьох кінофестивалів, зокрема "Молодості". Трейлер фільму можна переглянути в Інтернеті. Саундтрек до "Живої" написав Сашко Положинський. У цьому ж саундтреку задіяна американка Брія Блессінг, яка нині мешкає у Львові (вона співає українською, хоча сама американка). На думку авторів, "Жива" має зацікавити широкий загал глядачів. Як каже Тарас Химич, люди підуть у кіно, бо їм буде цікаво зачепити і струни української історії, і струни власної душі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК