НЕВЛОВИМі МЕСНИКИ ПОСТРАДЯНСЬКОЇ РОСіЇ

Таке кіно, як «Ворошиловський стрілець», автоматично стає знаковим, як би ми до нього не ставилися. Здавалася б, давно успішно експлуатована західним кіно тема помсти одинака, який повстав проти всього світу, вже нічого нового відкрити публіці не може. Але у «Ворошиловському...» ця тема пролунала по-новому. З особливостями національного менталітету, де режисером Станіславом Говорухіним чітко позначені пріоритети нової Росії, її герої й антигерої. Фільм цей, якщо дозволите, ніби родич однієї з найпопулярніших радянських кінострічок «Невловимі месники», в якій глядачеві дуже чітко показали, що таке зло і як із ним боротися. Правда, у ті часи це сприймалося природно, як саме собою зрозуміле. А тепер, коли модне нині слово «політкоректність» набуло зовсім іншого, «нормального» змісту, таке кіно, як «Ворошиловський...», шокує і насторожує. У фільмі дуже чітко показані антисоціальні елементи. Хто заважає Росії піднятися з колін? Усе дуже просто — це «накачані бики», рафіновані інтелігенти і дітки начальників. Інші хороші. Хороша, але, на жаль, безпомічна міліція, роботяги, що цілими днями грають у доміно на подвір’ї, теж хороші, хороший дід-фронтовик, що мстить за онуку, а фактично за зганьблену «шкідливими» елементами Росію. Таке собі нове російське кіно про нову справедливість для принижених.

Дуже переконливо роль одного з «ворогів народу», «відмороженого бика», зіграв у фільмі молодий московський актор Олексій Макаров. Це і був його кінодебют, але привернув увагу до себе хоча б тим, що він син актриси Любові Поліщук.

Услід за «Ворошиловським...» Олексій знявся ще в одному, без сумніву, знаковому російському фільмі «Чек», показаному на кінофестивалі в «Артеці». Сюжети обох картин перегукуються. Це знову тема помсти. Тільки у філь- мі С.Говорухіна Олексій зіграв закінченого покидька, а в «Чекові» його герой уже мститься за брата-міліціонера, вбитого через чек на 5 млн. доларів, який він зберігав. Маленький брат може померти без дорогої операції, маленька дівчинка випадково вплутується в історію з чеком, а герой Макарова мститься за вбитого брата, діти йому активно допомагають. Фінал оптимістичний. Вирізавши пів-області своїх кривдників, вони благополучно дістаються Ізраїлю, де маленькому братові можуть зробити операцію.

Сам Олексій спочатку про кар’єру актора не думав, але на настійну вимогу батьків усе ж вирішив вступати до Державного інституту театрального мистецтва в Москві. Вступив після другої спроби. Зараз Олексію Макарову 26 років, він грає в театрі «Моссовета» й паралельно знімається в кіно. (До речі, для ролі в «Чекові» спеціально схуднув на 10 кілограмів.)

Олексій став одним із символів нового російського кіно. Але чи задоволений він, що став саме цим символом, що його типаж просто експлуатується для створення на екрані образу накачаного «крутого хлопця», не вельми обтяженого інтелектом. Саме з цього запитання почалася наша розмова з Олексієм.

— По-перше, ролі ці діаметрально протилежні. У «Стріль- ці...» мій герой — закінчений покидьок, а в «Чекові» — позитивний персонаж. А взагалі я вважаю, що нашому кінематографу якраз «крутих хлопців» і бракує. Часи субтильних героїв минули. Ми трішки самі себе закидали шапками. Час піднятися з колін і згадати, що ми росіяни. Відповідно і кіно потрібні нові герої.

— І настав ваш час?

— Мені здається, так. Ні в якому разі не хочу зациклюватися на амплуа «бика-кістколама». Мені дуже подобаються характерні ролі. У вересні зніматимуся в картині, де мій герой до нестями кохає жінку. Щиро сподіваюся, що доля подарує шанс зіграти й кохання, і ніжність, і цікаву роль в інтелектуальному кіно. Тому що коли до актора чіпляють ярлик «герой-коханець», або «кістколам», актор гине. Може, це й приносить чималі гроші, але це не творчість.

— Олексію, коли ви навчалися, чи не боялися, що виникнуть проблеми з працевлаштуванням? Адже акторів багато, а фільмів знімається мало?

— Боявся. І боюся досі. Адже процес чекання може тривати роками. У цьому знервованість нашої професії: чекати рік, два, три, і ще невідомо, чи дочекаєшся. Усе залежить від випадку. І не можу зараз сказати, що вкрай переобтяжений роботою. На жаль, ні.

— А чи не здається вам, що обидва фільми, в яких ви знімалися, шкідливі. Що тема помсти та яскраво вираженої класової неприязні — це занадто вибухонебезпечна суміш для свідомості, особливо молодих, радикально настроєних глядачів?

— Гадаю, обидві картини не є повчальними. Вони не говорять, як треба робити.

— Вважаєте, не говорять?

— Це просто констатація факту. Взагалі, скільки там сюжетних ходів у світовій драматургії? Не так уже й багато. Нове винайти важко. А з приводу висновків, тут усе залежить від людини, яка фільм подивилася. Розумна зробить свій вибір, дурна — свій, жорстока — свій. І тому до такого кіно відношуся спокійно. Точно знаю, що на даному етапі мого життя в мене не вистачить внутрішнього спалаху, аби взяти й помститися за когось. Інша справа — герой Ульянова, який усе життя гнув спину на цю країну, втратив здоров’я на війні й у підсумку не одержав ні копійки, а тут ще така несправедливість з онукою. Так, він бере гвинтівку і мститься. Напевно, щоб його зрозуміти, потрібно прожити таке життя.

— У фільмі «Чек» маленький хлопчик застрелив людину. Це теж нормально?

— Якщо на очах у маленького хлопчика вбивають його брата, а потім направляють пістолет на маленьку дівчинку, йому не залишається нічого іншого, крім як натиснути на спусковий гачок. Може, це мимоволі вийшло, від страху. Виправдати його, думаю, можна. І взагалі, ми знімали пригодницьке кіно.

— І, ви гадаєте, такий фільм, як «Чек», можна показувати на дитячому кінофестивалі?

— А чому ні? Повторю, це — пригодницький фільм, а вікова категорія глядачів коливається від 15 і до 70.

— А як ви самі оцінюєте цю картину?

— Я не можу об’єктивно судити про свою роботу. Там, де знімаюся, права голосу не маю. Я солдат. Працюю заради роботи, заради грошей, і щоб мені не було соромно потім за те, що зробив. А оцінювати картину — це швидше ваша, журналістів, справа. Хоча, дійсно, фільм в якихось місцях вдалий, в деяких — ні.

— Олексію, на Заході серед зірок поширена практика замовляти під себе сценарій, режисерів, партнерів по фільму. Якби у вас була така можливість, кого б ви вибрали?