Непочутий потік емоцій

У київському Будинку кіно відбувся з’їзд Національної спілки кінематографістів України. Було сказано багато слів — справедливих і образливих, таких, що несли в собі раціональне зерно, й абсолютно порожніх, забарвлених творчим потенціалом особи, котра їх вимовляла, і геть-чисто знебарвлених. Та всі вони тонули в атмосфері невміння слухати опонента й цікавили, здавалося, лише того, хто стояв у той момент біля мікрофона. В цьому загальному неприйнятті чужих думок і слів загубилися звіти секретаря НСКУ та ревізійної комісії, пропозиції прийняти до спілки двадцятку молодих кінематографістів, серйозна, конкретна програма одного з претендентів на посаду глави спілки, загальні слова про любов до кіно та його людей інших претендентів, пропозиції грамотного менеджера, який давно працює у кіно, й інтелігентне щебетання режисера-початківця.

З четвірки, що претендувала на посаду керівника НСКУ — Сергій Тримбач, Михайло Іллєнко, Олег Фіалко і Борис Савченко, — кінематографічна громадськість вважає найдостойнішим останнього. Хай Бог йому помагає!

А от що буде з національним кінематографом? Адже в залі практично не було тих небагатьох, хто його реально сьогодні робить...

На фото: передуючий з’їзду пікет українських кінематографістів біля Кабміну.