Не культурний лобізм, або Як проходить спецоперація влади проти суспільства

07 лютого, 2017, 17:21 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Цей рік розпочався для культурної спільноти з протистояння шаленому державному тиску. Йдеться про ситуацію навколо двох законопроектів про підтримку гуманітарної галузі: №3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" і №5491 "Про український культурний фонд". Історія їх розгляду в парламенті із часом почала нагадувати серіал "Гра престолів" з його нескінченними інтригами, ударами в спину, несподіваними політичними розколами й союзами.

Не культурний лобізм, або Як проходить спецоперація влади проти суспільства

Цей рік розпочався для культурної спільноти з протистояння шаленому державному тиску. Йдеться про ситуацію навколо двох законопроектів про підтримку гуманітарної галузі: №3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" і №5491 "Про український культурний фонд".

Історія їх розгляду в парламенті із часом почала нагадувати серіал "Гра престолів" з його нескінченними інтригами, ударами в спину, несподіваними політичними розколами й союзами. Тільки в нашому випадку мова про боротьбу не за владу над вигаданим континентом, а за цілком реальне майбутнє України.

У січні здавалося, що громадянське суспільство і здоровий глузд таки перемогли політичний лобізм і кулуарщину: законопроект №5491, проти якого ми виступаємо, не був розглянутий, хоча й стояв у порядку денному 19 січня. Але цього тижня одіозний проект знову запропонують депутатам ― попри численні заклики до Верховної Ради та уряду не робити цього.

Ми не опускаємо рук і продовжуємо відстоювати право українського суспільства на відкрите обговорення законодавчих ініціатив. Чи можна було два роки тому уявити, що розроблений культурною громадськістю механізм фінансування гуманітарних проектів викличе такий шалений політичний спротив і справжню війну в парламенті та поза ним? Напевно, ні. Але навіть якби й могли, то не зупинилися б. Бо наша мета ― культурне, високоосвічене, здорове суспільство.

Криза як пролог до змін

У грудні 2015-го ми з групою однодумців і прогресивними народними депутатами після громадських слухань та публічних нарад з експертами подали до Верховної Ради законопроект про створення Державного фонду гуманітарного розвитку країни.

Ідея такого фонду була реакцією на стрімке погіршення всіх можливих соціокультурних показників суспільства. Причому далеко не всі з них були безпосередньо пов'язані з подіями в Криму й на Донбасі ― хоча, звичайно, неоголошена війна була тригером багатьох негативних соціальних трендів. Менше з тим ― і до війни Україна впевнено рухалася до лідерства за багатьма сумними показниками.

Перше місце у світі за рівнем дитячого алкоголізму (дані Всесвітньої організації охорони здоров'я за 2011 рік). П'яте місце у світі за обсягами спожитих алкогольних напоїв і друге місце за кількістю смертей від алкоголю (ВООЗ, 2014). Третина українців палить щодня (Світовий банк, 2010), а кожен четвертий підліток випалює першу сигарету у віці 10 років (ВООЗ, 2003).

Додаймо до цього темну зону залежності від азартних ігор: оскільки гральний бізнес наразі перебуває поза законом, статистика щодо його обсягів та реальної поширеності залежності серед українців відсутня. Але сумнівів у страшних цифрах і в цьому випадку немає: достатньо подивитися, як у містах процвітають нелегальні казино під вивісками "Лотерея".

Тож не дивно, що 2010 року Світовий банк у своєму звіті оголосив: "Нездоровий спосіб життя дорослого населення свідчить про те, що багато українців не усвідомлюють ризиків, на які вони наражаються. Саме нездоровий спосіб життя ― паління, зловживання алкоголем, погане харчування та відсутність фізичного навантаження ― є однією з основних причин високої захворюваності. Серед українського населення спостерігається високий ризик смертності в ранньому віці ― майже половина дорослого населення, переважно молодь, страждає на одне чи кілька хронічних захворювань. Через високий рівень смертності працездатного населення в ранньому віці Україні загрожує демографічна криза".

І вже у 2017-му офіційна статистика визнала, що чисельність населення України нині становить 42,6 млн громадян. Замість 52 млн чверть століття тому ― на світанку незалежності.

Чи існують рецепти від соціальної епідемії, що можуть змінити цю шокуючу динаміку? Рецепти, які можуть приборкати апетити деструктивних індустрій ― алкогольної, тютюнової, гральної ― і змусити врівноважити шкоду, яку вони спричинюють суспільству?

Такі рецепти є. І вони давно й успішно працюють за кордоном.

Гуманітарна реформа Тетчер

Кілька років поспіль наша команда вивчала досвід прогресивних держав, зокрема яким чином вони розбудовують свою соціокультурну сферу. Наприклад, у Великій Британії на початку 1990-х було створено фонд для фінансування на грантових засадах усієї гуманітарної сфери. І кошти надходили до фонду з продажу квитків національної лотереї.

За ці два десятиліття фонд спрямував понад 40 млрд фунтів стерлінгів, зароблених на ігровому бізнесі, на створення соціокультурної інфраструктури, культурного продукту, на модернізацію музеїв, реставрацію пам'яток архітектури, підтримку професійного, дитячого та юнацького спорту, освітні, соціальні та екологічні проекти. Про цю реформу, запропоновану свого часу Маргарет Тетчер, 20 років тому згадали прем'єр-міністр і королева Великої Британії. Після того, як Національна лотерея Британії стала фактично монополістом на ринку азартних ігор, активно поповнюючи державну скарбницю мільярдами фунтів стерлінгів одурманених азартом громадян, керівництво країни схопилося за голову. За три роки рівень соціальних хвороб - лудоманії, наркотичної, алкогольної та тютюнової залежності, депресій - зріс у рази. Саме тоді у парламенті Великої Британії й було ухвалено закон про фонд Good Causes. Він був покликаний за гроші азартного бізнесу, який викликає залежність, створювати для громадян корисну і здорову альтернативу - сучасний культурний продукт, модернізувати музеї, будувати спортивні школи, басейни, будинки культури, розвивати освітні, соціальні, екологічні проекти.

Ми також використали досвід Естонії, де аналогічний фонд було засновано десять років тому. До нього надходили кошти не лише від грального бізнесу, а й від виробників алкоголю та тютюну.

Результатом нашої спільної праці і став проект закону про створення в Україні Фонду гуманітарного розвитку, що має фінансувати проекти, спрямовані на поліпшення соціальної ситуації, ― у сферах культури і мистецтва, спорту, охорони здоров'я, науки та освіти.

Отримувати кошти на цю діяльність Фонд має від грального бізнесу і виробників тютюнової та алкогольної продукції. Тобто за рахунок виробників продукту, який може зашкодити здоров'ю особи і суспільства ― у фізичному, соціальному та ментальному розумінні. Очевидно, що в доволі депресивний для нашої країни час шкідливі звички громадян лише поширюються і поглиблюються ― люди хочуть у такий спосіб ніби втекти від реальності. А в численні новітні лотерейні хаби приманюють здебільшого молодь ― адже вони напаковані новітніми технологіями та турботливо обставлені надзвичайно зручною інфраструктурою, де при вході двері до дверей сусідять обмінник і ломбард, щоб можна було швиденько закласти батьків годинник, мамину каблучку та бабусину коштовну річ.

Тож суспільство ― на тлі процвітаючих ігрової, азартної, алкогольної та тютюнової індустрій з доступним продуктом, що викликає залежність і не допомагає здоров'ю, ― має невідкладно створити більш привабливу культурну, спортивну й освітню альтернативу.

Усі випробувані в Європі технології ми включили до нашого проекту. І вказали, що механізми закону гарантують річне фінансування гуманітарної галузі на рівні 500 млн - 1,5 млрд гривень.

Парламентська група творців законопроекту №3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" досить переконлива: Микола Томенко, Мустафа Джемілєв, Світлана Заліщук, Денис Силантьєв, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Рефат Чубаров, Борислав Береза, Володимир Литвин, Олег Ляшко, Євген Рибчинський, Віктор Галасюк, Ганна Романова ― нині це 18 нардепів з різних парламентських груп і фракцій.

Парламентські баталії: латентна боротьба проти українського суспільства

Здавалося б, закон, який, по-перше, є реформаторським ― бо вперше в історії країни дає гарантовану можливість саморозвитку української культури, модернізації та створення сучасної спортивної інфраструктури, втілення прогресивних соціальних, освітніх, наукових та культурних ініціатив, тим самим створюючи потужний компенсатор соціальної шкоди та здорову альтернативу в суспільстві; а по-друге, працює на імідж держави та її влади, не повинен був би схибити на шляху до ухвалення парламентом.

Але саме це з ним і сталося 2016 року. Коли влада організувала спецоперацію проти культури.

Спочатку проект №3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" тихенько сховали в шухляду: хоча він і стояв у порядку денному останньої сесії, його чомусь просто не виносили на голосування. А трохи згодом під час засідання Національної ради реформ, що є дорадчим органом президента, було презентовано дуже урізаний і перекроєний "дублер" нашого проекту ― "Про український культурний фонд", який начебто благословили подати до Верховної Ради.

Різниця між цими документами міститься у двох пунктах. Управління культурним фондом тепер бере на себе Міністерство культури ― замість незалежного органу, як пропонує наш проект. Ну, а положення про використання грошей азартного, тютюнового та алкогольного бізнесів просто зникло. Не окреслене в обсягах і пропорціях ― тобто не визначене ― фінансування тепер описано однією вельми амбівалентною фразою: "Кошти державного бюджету, добровільні внески фізичних і юридичних осіб та інші джерела, не заборонені законодавством".

Тобто механізми такого закону гарантують фінансування на рівні 0 гривень 0 копійок. А реальний обсяг витрат залежатиме лише від "панського" рішення чи "договорняків" напередодні чергової "бюджетної ночі" або "чергових виборчих перегонів".

Чому так сталося, звідки братимуться гроші й навіщо потреби фонду вішати на держбюджет? Цього не кажуть навіть автори новонародженого законопроекту "Про український культурний фонд", якими де-юре стали досить впливові провладні депутати Ірина Геращенко, Ірина Луценко, Марія Іонова, Микола Княжицький та Ірина Подоляк.

А ще один несподіваний автор "культурного" закону ― народний депутат, голова фракції "Народний фронт" Максим Бурбак ― каже, що головним було зберегти "філософію" фонду, а прописати механізм його фінансування можна буде згодом. Чомусь його цитата слово в слово збігається з думкою головного "реформатора" адміністрації президента Дмитра Шимківа, якою він поділився під час громадського обговорення законопроекту про гуманітарний фонд у вересні 2015 року, ще в Мистецькому Арсеналі.

Та зникнення положень про виплати на культуру з боку лотерей, казино, виробників алкоголю та тютюну важко розцінити інакше, ніж як результат безпосереднього лобізму. Заради цього, здається, проект, який розробила культурна громадськість, і було ампутовано. Дії Банкової навколо нашої ініціативи мені пояснили просто ― нібито "великим" людям не подобається, що на культуру, науку та дитячий спорт можуть піти "брудні гроші". І взагалі, наполегливо рекомендували не лізти до "впливових кишень".

Додаймо й політичного виміру ― звичайно, легше керувати суспільством, яке перебуває в алкогольному чи гральному дурмані. І разом із втратою здоров'я та статків втрачає також здатність критично мислити, а тому стає зручним об'єктом для політичних маніпуляцій і пропаганди.

От бутафорський закон про фонд культури якимось дивним чином і потрапив спершу на обговорення до Національної ради реформ при президентові України, а звідти блискавично полетів до парламенту.

І тут культурна громадськість зчинила справжній бунт. Який у ЗМІ назвали "битвою законів Заболотної і Марини Порошенко" ― оскільки перша леді стала публічним обличчям законопроекту №5491 (зазначу, що авторство проекту №3597 не є лише моїм ― до нього доклалися десятки експертів).

Тим, хто роками працює в гуманітарній сфері, не треба пояснювати, що проект №5491 "Про український культурний фонд" ― це чергова бюджетна годівниця під егідою Міністерства культури. Усі ми чудово знаємо, як багато й успішно за останні 25 років наше міністерство "нареформувало" в культурі. Хоч хто б його очолював і в якому політичному кліматі це відомство працювало б, воно за своєю філософією, своєю сутністю залишається непохитним монументом радянщини. Монументом, неспроможним працювати в динамічному світі глобального культурного сьогодення.

Як влучно сказав про державну культурну модель засновник Гогольфесту Влад Троїцький, "проектів, заточених на завтра, на передчуття завтра, візію завтра, врешті-решт презентацію України як модерної, як готової до розвитку країни, ― та в держави немає навіть органу, щоби цим займатися". Тобто немає ані експертів, ані технологій, ані бажання ― нічого немає.

Звичайно, іноді відбуваються сплески на кшталт: "Давайте разом щось зробимо". Але доки заводиться маховик заіржавілої, геть непрацездатної державної машини: хрррр, вррр!.. ― та нехай, не встигли! Знову не встигли.

І саме тому, коли стало зрозуміло, що реформаторський проект хочуть підмінити лобістською "консервою", ми стали до бою.

Проект №5491 "Про український культурний фонд" було миттєво ― у найближчий до його реєстрації парламентський тиждень ― поставлено до порядку денного ВР. Діячі культури зуміли за лічені дні мобілізуватися і не допустити, аби контрольовані нардепи під переможні реляції влади нищечком проголосували за цей проект.

Ми писали гучні статті. Ми телефонували всім знайомим журналістам із проханням висвітлити цю скандальну й загрозливу історію. В Українському кризовому медіацентрі зуміли організувати громадську дискусію навколо двох законопроектів, про необхідність якої чомусь забули ті, хто просуває №5491 (чи треба казати, що жоден з депутатів, зазначених як автори проекту, жоден представник Мінкульту на цю дискусію не з'явився).

Наші опоненти злякалися натиску, і 19 січня проект так і не був розглянутий.

І тут на нашу ініціативну групу чекав іще один несподіваний поворот: ми почули обережні голоси з провладного табору: заговорили про можливість об'єднання двох проектів з інтеграцією найважливіших для культурної спільноти пунктів.

Утім, ці спроби знайти спільну мову дуже швидко було призупинено рішенням згори. А сама ситуація чітко показала ― всередині влади співіснують два світогляди: європейський і квазірадянський.

Ті, хто хоче жити в європейській системі координат, виборюють автономні права культурного середовища і громадян загалом. Ті ж, хто ніяк не відірветься від СРСР з його плановою економікою, намагається будь-яку ініціативу запхати в адміністративний та бюджетний хомут.

Тому боротьба продовжується.

Еволюція - або смерть

І ось новий етап ― проект №5491 повернувся до парламентського порядку денного. Мабуть, поставили його туди сподіваючись, що пристрасті вже вщухли і навколо закону пануватиме така сприятлива для "договорняків" тиша. Аби цього не сталося, ми акумулюємо нові сили серед митців, науковців, спортсменів, які здатні разом із нами відстояти майбутнє України. Будемо публічно лобіювати наш законопроект №3597 і закликаємо доєднатися до нашої групи всіх, хто не хоче коритися забаганкам чергових хвиль чиновників і прирікати на це майбутні покоління.

І на цьому вже не зупинимося.

"Еволюція або смерть" ― назва книжки художника і письменника Івана Семесюка, яка дуже пасує до ситуації, в якій наразі перебувають українці.

Якщо ми не еволюціонуємо зі стану homo soveticus, то загинемо під навалою викликів, що з'явилися перед усім світом.

У нас дуже люблять мертвих митців ― вони не набридають, не просять їсти, не критикують сучасного державного устрою. З живими ― навпаки. Тож чи не тому комусь вигідна ця гуманітарна занедбаність країни, яка вже дорівнює культурному геноцидові.

Не знаю, як вам, а мені було дуже сумно й дивно бачити, наприклад, як головною культурною подією січня в офіційній версії української влади стало "помпезне" перепоховання в Україні поета Олександра Олеся, який помер у злиднях на чужині (в Чехії), адже не надто витрачалася впродовж останніх років наша держава на популяризацію його творчості, видання збірок його поезій.

Безперечно, це важливо. Але чи було це значущішим за суспільне обговорення тої гуманітарної моделі, за якою Україна повинна будувати своє майбутнє? Чомусь до цього влада не залучила медійних ресурсів відповідного штибу.

А Міністерство культури, очільник якого нині говорить про необхідність створення пантеону відомих українців, котрі померли за кордоном, продовжує працювати лише в парадигмі минулого. Так само, як це робили радянські чиновники від культури, які за сорок років постійної глорифікації перемоги у війні з гітлерівською Німеччиною не помітили, як змінився світ навколо, як змінилися потреби громадян. І, в підсумку, не помітили, як розлетілися уламки їхньої імперії.

Аби запобігти цій долі для України, ми разом зі своїми колегами у сфері культури готові висунути владі суспільний ультиматум. Вимагаємо повністю переосмислити простір публічної культури ― у найширшому значенні.

Право громадян на сучасну культуру, а не лише на нескінченні плани будівництва пантеонів має бути гарантовано і втілено. Тільки так ми зможемо впустити в українське суспільство майбутнє, а не залишити його вимираючою електоральною масою.

Related video

Сезонна апатія не повинна стати нам на заваді, прирікаючи на існування у вічній радянській зимі, що завжди чатує поблизу. Гру законів та битву за еволюцію буде закінчено, і переможе в ній не черговий "цар", а українське суспільство.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК