Влада в опозиції до Леонтовича

На Вінниччині довкола будинку геніального українського композитора Миколи Леонтовича склалася неприпустима ситуація: місцева влада намагається заблокувати збереження будинку та створення сучасного культурно-освітнього центру.

Тоді як увесь світ співає славетного "Щедрика", а місцева громада ініціює перейменування села Шершні на Леонтовичі, аби підкреслити, що саме тут минуло дитинство знаменитого композитора, - є спроби сфальсифікувати історію. І вилучити факт проживання Леонтовича в сільському будинку на Вінниччині, що його наразі місцеві жителі та небайдужі громадяни намагаються врятувати від знищення і перетворити на центр культурного життя та туризму.

Таким, на жаль, є справжній modus operandi нашої держави в культурній політиці: не тільки не підтримувати, а й витоптувати паростки громадянської активності.

Вінницьке село Шершні - після десятків років забуття та ігнорування з боку влади - недавно вдихнуло перший ковток свіжого повітря, просякнутого молекулами надії.

Саме тут, у Шершнях, минуло дитинство Миколи Леонтовича: сина священика, якому в дорослому віці судилося написати мелодію "Щедрик" і стати найвідомішим українським композитором в історії.

І саме в Шершнях він навчався гри на музичних інструментах та розуміння українського мелосу.

Упродовж 100м років, що минули відтоді, через покоління жителів Шершнів передавалася пам'ять про унікальну, красиву, співочу родину Леонтовичів.

І людська пам'ять виявилася сильнішою за владу російської імперії чи СРСР - яким не було сенсу вшановувати автора нових версій народних українських пісень.

Але у 2018-му році людська пам'ять має боротися з новим, несподівано підступним супротивником - владою.

За часи незалежності все, на що вистачило української держави в питанні вшанування пам'яті Леонтовича в Шершнях, - це встановлення в 1997-му році на вже напівзруйнованому будиночку меморіальної дошки.

Втім, самому будинку це не допомогло. На сьогодні він перебуває в приголомшливому стані, який можна назвати "аварійним" лише у вигляді компліменту.

Ситуацію ускладнює й те, що будівля офіційно не перебуває на балансі жодного відомства чи ради, які мали б нести за нього відповідальність. Хоча зазначена обставина, до речі, не завадила відкрити в одній із частин будинку відділення Укрпошти, яке функціонує й понині.

З-поміж тисяч фотографій соціокультурних об'єктів з українських міст і селищ, надісланих платформі #SOSмайбутнє, найбільше нас вразив вигляд напівзруйнованого будиночка Леонтовича.

Аби привернути увагу суспільства і влади до проблеми руйнації цієї важливої для історії України споруди, ми домовилися з дитячим хором "Щедрик" про виконання на ганку хатинки найвідомішої мелодії композитора.

Разом зі співаками "Щедрика" та місцевими жителями ми оголосили про початок збору коштів на реновацію будинку та перетворення його на музейно-просвітницький центр, де місцеві діти могли б навчатися музики й мистецтва, а туристи з України та з-поза її меж - відвідували б батьківщину славетного українця, концерти і фестивалі просто неба.

Фонд гуманітарного розвитку України почав ретельно готувати цей проект, і в грудні в Києві було проведено благодійний вечір для залучення коштів на початок роботи з відновлення спадщини Леонтовича.

Спеціальною зіркою вечора став юний скрипаль Ілля Бондаренко, який палко підтримав ініціативу з порятунку будинку композитора.

7 лютого на прес-конференції оголосили про старт конкурсу архітектурних проектів комплексу Леонтовича. Премія переможцям конкурсу становитиме 150 тис. грн - це частина тих коштів, які вдалося залучити нашій громадській організації з допомогою небайдужих людей, що жертвували на цю справу (всього на сьогодні зібрано вже 270 тис. грн).

Після обрання найкращого проекту за підсумками конкурсу у травні буде визначено, скільки коштів необхідно знайти на реновацію будинку та побудову концертного простору #Leontovych_Heart.

Зазначу, що весь цей час наша робота проходить за неймовірної підтримки місцевої громади Шершнів. Ентузіазм мешканців села зрозумілий, - вони втомилися від надто довгого ігнорування себе і свого скарбу, пов'язаного з життям Леонтовича.

Якби будівля такого історичного значення збереглася в якомусь європейському селищі чи містечку, то неодмінно стала б центром культурного туризму й основою економічного добробуту громади, що мешкає навколо.

Загальнонаціональна увага до Шершнів уже дала поштовх значним змінам у суспільному житті села. Його громада так надихнулася перспективами розвитку знакового туристичного маршруту, що виступила з ініціативою перейменувати Шершні на Леонтовичі.

Про це вперше публічно заявила громадська активістка Валентина Чайковська на прес-конференції з нагоди старту архітектурного конкурсу.

Аргументи на користь перейменування вагомі: у Вінницькій області є два села з назвою Шершні, а ще одне село-тезка міститься на Житомирщині. І охрестити саме те село, в якому проживала родина Леонтовичів, їхнім прізвищем - означає забезпечити миттєву ідентифікацію з композитором для тих, хто захоче відвідати історичне місце.

Здавалося б, на наших очах відбувається неймовірне. Справжня культурна децентралізація в дії: місцева громада з допомогою громадянського суспільства робить із призабутого й майже зруйнованого об'єкта нову культурну та історичну Мекку національного значення, не попросивши на це ані копійчини з державного бюджету.

Але тут своє слово сказала держава.

І слово це було взяте зі словника обсценної лексики.

Невдовзі після благодійного заходу на користь відновлення будиночка Леонтовича одна з урядових агенцій публікує матеріал із сенсаційним закликом: мовляв, поспішати з порятунком меморіального будинку не варто, бо не все так однозначно.

Ймовірно, будинок, у якому мешкала родина Леонтовичів, згорів, а та будівля, яку наразі хочуть врятувати небайдужі громадяни, не має до композитора жодного стосунку.

Цю непересічну гіпотезу озвучує завідувач сектора охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької ОДА Михайло Потупчик. Водночас він зазначає: "На сьогодні ми займаємося архівними дослідженнями щодо підтвердження автентичності цього будинку та причетності його до сім'ї Леонтовича. Нині ж маємо ситуацію з вірогідністю 50:50".

Михайло Потупчик

Отже, пан Потупчик поки що милостиво припускає (!), що будинок, який усе ХХ ст. мешканці Шершнів сприймали як родинне гніздо Леонтовичів, усе ж може ним насправді бути.

Ідею про те, що в Шершнях хочуть врятувати "фальсифікат", підхоплює Ірина Френкель - багаторічна культур-чиновниця, яка працювала очільницею управління культури Вінницької міської ради в часи мерства Володимира Гройсмана. У грудні вона обійняла посаду директора Українського центру культурних досліджень при Мінкульті.

Ось як Ірина Френкель на своїй сторінці у "Фейсбуці" назвала спроби громади врятувати будинок Леонтовичів і зробити з нього центр культурного життя: "Таке собі мистецьке маски-шоу: пара типа науковців і місцеві, які несподівано між збором врожаю та посівними зрозуміли про найголовніше - перспективу розвитку території за рахунок культурного ресурсу".

Чинний представник держави у культурній сфері, фактично, називає соціально активних громадян такими собі пейзанами, яким краще було б не відриватися від городу і залишити "панам" визначати, що для цих пейзан має культурну цінність, а що - ні. Рівень культури керівниці державних культурних досліджень вражає.

Ну й вишенькою на торті вінницького виробництва стала спроба згаданого вище пана Потупчика зірвати прес-конференцію з нагоди старту конкурсу проектів реновації будинку Леонтовича.

Пан Потупчик спеціально (і, звичайно, без запрошення) приїхав з Вінниці на захід, присвячений збереженню пам'яті композитора, аби заявити: історичні "дослідники" вже зробили свою справу й визначили, що в Шершнях будинку Леонтовича таки немає. Рятувати нічого, розходимося!

Зауважте, між оголошенням про початок цих "досліджень" та прес-конференцією, що відбулася 7 лютого, минуло кілька тижнів.

І, як з'ясувалося, за цей короткий термін "вчені", що працювали в тісній зв'язці з владою Вінниччини, якимсь дивом змогли відшукати докази своєї теорії про симулякр Леонтовича.

Особливо фантастичними такі темпи роботи виглядають на тлі багаторічного ігнорування Шершнів Вінницькою владою - ігнорування, яке скінчилося саме тоді, коли за порятунок будинку взялися громадяни.

Та замість того, аби конструктивно долучитися до цієї роботи чи хоча б не заважати їй, владні представники оперативно сконцентрувалися на тому, щоби плюнути суспільству в обличчя.

Такі ескапади штатних культурних чиновників виглядають дикунством і зразком політичної проституції.

Влада десятки років мовчала про сумніви з приводу "автентичності", хоч на будиночку Леонтовичів з'явилася меморіальна дошка, що підтверджувала факт його зв'язку з родиною композитора.

Влада мовчала, коли будиночок був внесений в обласний реєстр як пам'ятка місцевого значення.

Влада мовчала, коли з'явився проект знесення будинку та зведення на його місці меморіалу вартістю 1,5 млн грн (який під час акції #SOSмайбутнє гордо презентували місцевій громаді районні культурні очільниці). Цю ідею подав архітектор Олександр Антонець, автор меморіального комплексу Леонтовича в селі Марківка, де загинув композитор. Тож уявити, що влада не знала про його пропозицію побудувати ще один меморіал у Шершнях, вкрай важко.

Але влада розпочала бурхливу й деструктивну діяльність лише тоді, коли українці стали власноруч рятувати свою історію.

Тож навіщо владі знадобилося негайно переписувати "історію", піддавши сумніву факт причетності до села легендарного композитора, чия мелодія назавжди вкарбована в серця мільярдів людей, що живуть у різних куточках земної кулі?

"Казус Леонтовича" на наших очах стає показником нового рівня цинізму та невігластва влади.

Така інформаційна спецоперація проти легендарного композитора проводиться лише для того, аби приховати власну некомпетентність і нерозуміння цілей, заради яких цивілізовані держави зберігають будь-яку цеглинку, що має історичну цінність та несе крізь час національну пам'ять.

Цей казус також демонструє, що владна риторика про децентралізацію та "силу громад" самими можновладцями сприймається як порожній звук - і вони готові, швидше, оплатити відрядження тролів для диверсії на публічному суспільному заході, ніж витрачати гроші на порятунок української історії.

Але цими фокусами збити з пантелику суспільство не вийде. Будинку Леонтовича - бути.

Його постать - недосяжна вершина для багатьох теперішніх політичних пігмеїв.

Отже, я закликаю небайдужих громадян з усієї України, української діаспори та міжнародної спільноти долучитися до роботи зі збереження будинку Леонтовича. Ваші внески у проект його реновації та побудови сучасного культурно-освітнього центру збережуть історію країни - і відчинять двері в майбутнє новим українським талантам.