НА ХВИЛЯХ АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ

Можна довго сперечатися про те, де краще сприймається авторська пісня — біля вогнища або ж у концертному залі. Але ті, хто насолоджувався її звучанням на палубі корабля, навряд чи оминуть таку нагоду надалі. А вона була надана всім учасникам і гостям III міжнародного фестивалю авторської пісні «Балаклавські канікули». Яскравий феєрверк, що розфарбував небо над Балаклавою після фестивального гала-концерту, запам’ятається жителям і гостям цього маленького привітного містечка надовго. Але ще більше запам’ятається їм пісенний феєрверк, який протягом цілого тижня був головною прикрасою всієї Балаклавської бухти.

Ще два роки тому фестиваль не мав ані назви, ані такого гордого статусу. Втім, у нього вже був президент — відомий севастопольський бард, головний редактор «Севастопольськой газеты» Андрій Соболєв. Він зумів скоординувати і спрямувати в потрібне русло представників найрізноманітніших шкіл і напрямків авторської пісні, всілякі держструктури і численних спонсорів, зусиллями яких і був проведений цей, уже третій фестиваль. Його учасників відбирали на конкурсній основі, для чого в усі обласні управління культури і місцеві клуби авторської пісні були заздалегідь розіслані запрошення. У результаті, з 27 регіонів України на фестивалі були представлені 25. Учасникам фестивалю оргкомітет оплачував проїзд, харчування і проживання. Крім того, всім бажаючим, які не пройшли конкурсний відбір, надавалася можливість взяти участь у конкурсі як учасники групи «ШАНСон» — щоправда, вже за власний рахунок, але за інших однакових умов. Таких авторів-виконавців набралося близько 50 чоловік, і один з них, Андрій Коваль, зміг реалізувати свій шанс і стати переможцем в одній з номінацій. Були присутні на фестивалі також гості — авторитетні і популярні барди, представники ЗМІ і групи підтримки. В результаті утворився досить строкатий гурт з широким віковим діапазоном, різним творчим потенціалом і сценічним досвідом — від юної Насті Бринцевої з Алчевська до досвідченого «степового вовка» Сергія Стародубцева з селища Леніно, з різноманітною тематикою виступів — від військової пісні Олександра Павлова зі Львова до шинкового шансона Олександра Бальменка з Вінниці, і з такою ж різноманітною палітрою музичних стилів — від народної думи Валерія Марченка з кобзарським звучанням гітари до рок-н-рольних ритмів Лесі Соболевської й авангарда Антона Зайця та Олексія Бардіна. Крім щоденних концертів — трьох відбірних, одного фінального, концерту гостей і гала-концерту на набережній Балаклавської бухти, у програмі був виступ метрів авторської пісні і конкурсантів на кораблях ВМС України, Чорноморського флоту, морські прогулянки, екскурсії підводним човном, пікніки із закладинами «алеї погрудь» видатних бардів, присвяти й урочисті клятви. Офіційно програма фестивалю тривала до дев’ятої вечора, і відразу після цього його учасники невеличкими групами перебиралися на палуби гостинних красунь-яхт або просто на набережну, де найпопулярніші неформальні тусовки тривали до ранку.

Фестиваль справив враження винятково потужного, гармонійного акорду. Чітка, продумана до дрібниць і старанно реалізована — навіть з деякими елементами армійського порядку — організація, пристойне фінансування, активний інтерес з боку ЗМІ і державних структур, у тому числі і ВМС України. Один лише перелік спонсорів і організаторів фестивалю на гала-концерті потребував, мабуть, стільки ж часу, скільки і виступи його лауреатів. І це дуже показово, особливо якщо врахувати, що поряд із суто комерційними структурами — авіакомпаніями «Кий-Авіа-Крим», «Крим-Атілла» ЛТД, туристичною агенцією «Паллада-тур» — велику допомогу в організації фестивалю надали управління культури Севастопольської ДМА, Балаклавської РМА, Балаклавської районної ради. І, хоча Олександр Шумак, директор сімферопольської торгової компанії «Добриня», один із найактивніших спонсорів, сказав, вручаючи черговий приз, що для нього «це не реклама, це стан душі», все ж таки було дуже цікаво дізнатися в самого Андрія Соболєва, як змогли знайти таку кількість однодумців:

— Людині у житті рідко щастить. І тільки тоді, коли вона займається улюбленою справою. Я сам захоплююсь авторською піснею, і оскільки людям подобається те, що я роблю за допомогою гітари і слова, мені вдається переконати міську владу, бізнес-еліту, і взагалі всіх, хто зустрічається на моєму шляху, що ця справа корисна. До того ж у севастопольців і балаклавців вельми високо розвинене почуття патріотизму. Люди розуміють, що наш фестиваль — це вже не просто пісенний іподром, це частина історії Балаклави, частина культурного надбання Севастополя. Ті, хто тут побував, розносять звістку про нас усьому світові, причому не лише про пісні, а й про саме місто. Адже Балаклавська гавань здавна вважалася поетичною бухтою, «бухтою символів» її називали давні греки, у XIX столітті тут селилися митці, поети, меценати. І якщо з такого фестивалю можна мати користь — у всіх сенсах користь, і матеріальну, і духовну, — то чого це не можемо зробити ми?

До честі організаторів слід зазначити, що творчий рівень його учасників справляв ще вигідніше враження, ніж його організація. До конкурсних концертів було допущено 30 учасників, з них до фіналу потрапили 15. Гран-прі фестивалю не присуджувався, а лауреатами стали Валерій Марченко з Рівного, Жанна Ізок з Харкова й Олександр Бальменко з Вінниці. Останній також одержав приз глядацьких симпатій, можливість записати в Сімферопольській студії авторський магнітоальбом, а також спеціальний приз від асоціації ЗМІ з наданням можливості запису відеокліпу. Диплом за популяризацію авторської пісні від асоціації ЗМІ був також вручений президенту фестивалю Андрію Соболєву.

Крім лауреатів журі відзначило ще чотирьох переможців у різних номінаціях — Андрія Коваля з Вінниці в номінації «Романтика», Олексія Бешулю з Донецька в номінації «Соціальна пісня», Олексія Бардіна з Полтави — за «Шлягер року» і Антона Зайця з Луганська за «Авангард». За Бардіним і Зайцем, які зазвичай виступали разом, постійно тягся безкінечний шлейф юних шанувальниць, і їхні імпровізовані концерти на набережній збирали найчисленніші гуртки слухачів. Переможці в окремих номінаціях одержали цінні призи, а Ж.Ізок і В.Марченко — путівки до Туреччини.

Дуже високий і однаковий рівень учасників вельми ускладнив роботу журі, і, за словами багатьох його членів, без нагород залишилося чимало гідних авторів-виконавців. Правда, всі вони пройшли через творчі майстерні визнаних метрів бардівської пісні: Валерія Сергєєва, Михайла Барановського, Руслани Туріянської, Віктора Байрака, Олександра Вербицького і Сергія Яцунека. Втім, питання про виділення в окрему номінацію «чистих» виконавців, яких на цьому конкурсі майже не було, залишилося відкритим.

Хоча фестиваль і має статус міжнародного, закордонних гостей на ньому —не так уже й багато. І це, за словами Семена Рубчинського, члена журі, заслуженого діяча культури України, продюсера й організатора великої кількості бардівських концертів, має позитивний аспект. Адже цей фестиваль став ще однією демонстрацією переконливості української авторської пісні, її високого творчого потенціалу і реальних шансів посісти гідне місце в міжнародному бардівському рейтингу, причому не як окремі виконавці, а в складі «єдиної національної збірної». Саме створенням такої «збірної» Семен Григорович і має намір зайнятися найближчим часом, задумуючи провести для цього своєрідний «фестиваль фестивалів».

Сам фестиваль остаточно поховав балачки з приводу незатребуваності авторської пісні, що якийсь час мали ледве чи не ритуальний характер. Інтерес до пісенного змагання і до виконавців виявився величезним, правда, дещо незвично виглядало завзяте небажання тих, хто зібрався, підспівувати бардам. Навіть Валерію Сергєєву з його легендарним «Графиня, мне приснились ваши зубы» довелося самому доспівувати цю пісню до кінця, тоді як у київській аудиторії йому досить промовити лише перше слово з дуже довгої назви цієї пісні — далі зала підключається сама. Втім, нинішня бардівська молодь не відразу розпізнала в ньому автора (вірніше, співавтора, як поспішив уточнити сам Сергєєв) цього хіта, і лише переконавшись, що перед нею «живий» автор пісні, на якій виросло вже не одне покоління бардів, зажадала автографів.

Після гала-концерту і святкового феєрверка відбулася традиційна чайхана, так що культурна програма тривала до світанку. А через кілька годин дві молоді дівчини, явно любительки дискотек, обмінювалися враженнями. Розповівши, що їй всю ніч снилася пісня про дощ («Таїнство дощу» Андрія Коваля), одна з них сказала: «Я навіть не уявляла, що один концерт може так змінити світовідчуття людини».