НА БОЛОТАХ НАТХНЕННЯ

Після розвалу Української студії хронікально-документальних фільмів наше неігрове кіно опинилося в безпросвітному болоті. Поодинокі спалахи фільмів Буковського, Маслобойщикова, Сергієнка та інших не рятували ситуацію. Стало очевидно, що документалістику відродять невеликі приватні студії західного зразка (як-от студія «Контакт», яка успішно працює вже понад десять років), більше пристосовані до сучасних умов, аніж гігантська «фабрика мрій» на Черепановій горі. Одна з них — незалежна студія Inspiration Films, очолювана продюсером Світланою Зінов’євою. У листопаді Inspiration Films відсвяткувала свою першу річницю прем’єрою документального фільму Максима Суркова «На болотах».

Відсутність якісної документалістики є вадою будь-якої кінодержави. Без неї не тільки не може відбутися повноцінний кінематограф. Сама історія сучасного світу може виявитися неповною без її кінематографічного фіксування. Україна 90-х років, мабуть, так і залишиться terra incognita для майбутнього в тому сенсі, що ця доба не витворила вартісних документальних пам’яток. Є надія, що з початком ХХІ століття ситуація виправиться. У це примушує вірити активність продюсера Світлани Зінов’євої, яка створює творчий осередок документалістики на заміну фактично мертвій «Укркінохроніці». Вже рік успішно функціонує студія Inspiration Films. У жовтні на кінофестивалі «Молодість» презентувався Український центр документального кіно, заснований Світланою Зінов’євою спільно з молодим режисером Максимом Сурковим. Його мета — просування українських кінопроектів на міжнародному ринку та популяризація якісної документалістики з допомогою відеотеки світового документального кіно. Новостворений центр також покликаний готувати наших митців до незвичних ринкових умов фільмовиробництва. Адже, щоб отримати фінансування, надійніше за те, яке може дати Мінкульт, автор фільму повинен бути обізнаний зі складною технологією написання проектів та заявок, не боятися іноземних слів на кшталт «синопсис» та «трітмент», а також мати міжнародні зв’язки. Український центр документального кіно базується в кінематографічному осередку Києво-Могилянської академії, сформованому журналом «Кіно-Театр».

Протягом першого року існування студія Inspirаtion Fims реалізувала дві стрічки: «Галшчин Дім» Сергія Маслобойщикова та «На болотах» Максима Суркова. Ці фільми представляють дві протилежні моделі якісного документального кіно. Стрічка Маслобойщикова — зразок корпоративного кіновиробництва, себто кіно на замовлення. Успіх цього проекту в тому, що у фільмі вдалося синтезувати авторський підхід та фантазію з вимогами замовника. Фільм мав бути нарисом історії Києво-Могилянської академії, а також путівником по сучасному університету. Проте у фільмі безпомилково відчувається авторська стилістика Маслобойщикова, його новаторство в галузі науково-популярного кіно.

Другий фільм, прем’єра якого збіглася з річницею студії, — стовідсотково авторська документалістика. Випускник КДУТМу Максим Сурков торік дебютував неігровим фільмом «Томен. Кольори життя», який сподобався далеко не всім, але свідчив про завзятість та наполегливість молодого режисера. Місце дії його наступного фільму заявлене у назві — «На болотах». Молодих документалістів останніми роками чомусь вабить тематика «декадансу» українського села. Торік одночасно з Максимом Сурковим стартували брати Васяновичі, чий фільм «Старі люди» також повідав про невтішний стан поліського селянства. В новому фільмі Сурков розвиває ту саму тему. Злиденне волинське село поблизу кордону з Білоруссю ледь животіє, ведучи натуральне господарство доволі химерної форми. Єдиний прибуток мешканців села — збирання журавлини, тож їхній добробут повністю залежить від того, чи вродить ця ягода на непередбачуваних волинських болотах. Рік із життя селян, залежних від природних обставин не менше, ніж первісних людей, став матеріалом короткометражного поетичного етюду. Поетична мова в документалістиці служить доброю альтернативою повсюдній традиції talking heads, що заполонила теле- та кіноекрани. Перевагою стрічки «На болотах» є абсолютна відсутність закадрового коментаря — сюжет викладається виключно аудіовізуальними образами. Фільм знято на відео, але це не завадило оператору В.Кабаченку передати найтонші візуальні деталі волинської селянської культури. Щоправда, інколи режисер втрачає відчуття міри у своїх експериментах. Ще у своєму першому фільмі він здивував багатьох недоречним використанням подвоєного зображення. Схоже, Максиму закортіло перетворити цей прийом на ознаку авторського почерку. Але розповзання поліського пейзажу не менш невиправдане, ніж розбирання на запчастини полотен художниці Марії Томен у «Кольорах життя». А загалом відчутний безперечний творчий поступ режисера, на якого покладаються великі надії.

Новий фільм Максима Суркова активно просувається на європейський ринок: Inspiration Films веде переговори про його продаж із голландськими, датськими та литовськими телеструктурами, а також зі знаменитим телеканалом ARTE. Хтозна, можливо, дії натхненників Inspiration Films виведуть нашу документалістику із нинішнього болота.