МУЗИКА БЕЗ ПЕРЕШКОД

Своєрідним міні-фестивалем назвав два концерти в Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України (14—15 травня) один з ініціаторів спільного українсько-японського проекту народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка скрипаль Анатолій Баженов.

Анатолій Баженов, заслужений артист України Іван Кучер (віолончель) та японський піаніст Масатоші Мацумото за підтримки концертного агентства J&J подарували киянам і гостям столиці зустріч із чудовою музикою. У перший — вечір російської музики — кожен із музикантів виступив солістом із Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України (художній керівник і диригент заслужений діяч мистецтв України Володимир Сіренко).

Варіації на тему «Рококо» для віолончелі з оркестром в іронічній інтерпретації Івана Кучера були схожі на витончену музичну «бонбоньєрку», в якій Петро Ілліч Чайковський постав як предтеча неокласицизму ХХ ст. «Підіграв» солістові й оркестр. Жести диригента були скупими й лаконічно-графічними, а оркестр звучав витончено-прозоро, немов повертав нас у далеке ХVIII століття з перуками та кринолінами. Лише фінальні акорди з міддю, яка «прорвалася», нагадали нам, що все-таки оркестр не іграшковий, а справжнісінький, повний симфонічний.

У Концерті №2 для скрипки з оркестром С.Прокоф’єва Анатолій Баженов виступив справжнім лідером. Він ніби задав тон початковою дуже виразною, наспівно-ламаною, «нескінченною», справді прокоф’євською темою, що перегукується з темами з балету «Ромео і Джульєтта», яка каскадом мотивів розсипалася в оркестрі в духових. Цікаво, що А.Баженов щойно записав цей концерт з оркестром під керуванням Блінова у фонд Національного радіо.

Проте найбільший сюрприз підніс слухачам Масатоші Мацумото, який зіграв Концерт №2 для фортепіано з оркестром С.Рахманінова. Погодьтеся, вельми нелегке завдання грати твір, де знайома кожна нота, де кожного віртуозного пасажу чекають, як верхньої ноти в примадонни. Пану Масатоші вдалося змусити зал дихати «в резонанс» із музичними фразами. У його грі не було зовнішніх ефектів, буквально нагрів чуба піаніст, поки він добрався до останнього акорду. Це була дуже важка робота, але виконана віртуозно. Цікаво, що «східні» теми, на які такий багатий цей твір, лунали по-східному вишукано і тремтливо, але без хрестоматійно-пряної «гаремної хтивості». Недаремно публіка влаштувала Мацумото тривалу овацію, а серед меломанів раз у раз лунало: «Вперше чую, щоб іноземець так добре грав російську музику». Утім, пан Масатоші зізнавався, що Другий концерт С.Рахманінова — один з улюблених його творів і вперше він зіграв його ще в 16-річному віці, під час навчання в Університеті мистецтв м. Кіото. А потім певний час відвідував майстер-клас В.Сахарова. Взагалі пан Мацумото одержав солідну освіту: навчався в знаменитого Рейко Накаокі, а після університету удосконалювався в Англії та Франції в Дж. Буні. Тому невипадковий його сентимент і до музики французької.

Другий вечір відкривав меломанам невідомі глибини французької музики: на сцені панувало Тріо. Зовсім невідомий нам Е.Лало — видатний майстер камерного ансамблю (№3, ор.26); ранній, а тому романтичний Дебюссі (№3, G-dur); жагучий іспансько-східний Равель. Попри досить «специфічну» програму (вважається, що камерну музику розуміють лише обрані), зал, як і напередодні, був заповнений. Крім численних уболівальників-японців, прийшло багато американців і європейців, зокрема французів. Утім, воно й зрозуміло. Погодьтеся, було б приємно, мандруючи Францією, потрапити на концерт української музики...

Імена в афіші говорили багато про що: А.Баженов, І.Кучер, М.Мацумото! І вони не розчарували. Гра була навдивовижу злагодженою — відчувалося, що партнери коректні, ставляться один до одного з великою повагою, вельми достойні. Особливо вдався Дебюссі: скрипка звучала рвучко, віолончель — хвилююче жагуче, фортепіано — урочисто, життєстверджуюче. Найяскравіше враження справило скерцо: жартівливу тему фортепіано супроводжували ніжні піццикато струнних. Жагучий і рвучкий фінал схожий був на вихор, що змітає всі перешкоди.

З’ясувалося, наші музиканти вже мали змогу оцінити японського піаніста саме як чудового ансамбліста: вони двічі музикували з паном Масатоші під час попередніх гастролей у Японії. Це був чудовий ансамбль, який публіка довго не хотіла відпускати, примусивши зіграти на біс. «Лібер-танго» А.П’яццолли, здавалося, подвоїло овацію. Але, як відомо, все хороше коли-небудь закінчується. Втім, агент М.Мацумото пан Намуро пообіцяв через рік знову привезти його до Києва.