МУЗИЧНІ СКАРБИ ЮВІЛЯРА

Народний артист України Яків Цегляр на порозі свого 90-річчя — знову з прем’єрою! Це для киян і гостей столиці мюзикл «О’кей, Мойшо!», яким відкрився Третій міжнародний фестиваль театрального мистецтва «Мандруючі зірки», присвячений творчості класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, що проходив у жовтні, — став прем’єрою. А жителі Чернігова та Чернігівської області вже кілька разів ущерть заповнювали глядачеву залу музично-драматичного театру імені Т.Шевченка, щоб усміхнутися і посумувати, посміятись влучним і сьогодні дотепам та щиро поспівчувати не завжди щасливій долі героїв Шолом-Алейхемівської комедії «Шукачі скарбів», що стала основою твору Якова Самійловича Цегляра. А ще — поринути у світ музики, пісень, танців древнього народу, який тисячоліття живе разом із нами у Придніпров’ї. До речі, автором ідеї, або ж, як тепер кажуть, «проекту», постановки мюзиклу у Чернігові став начальник обласного управління культури Олег Павлович Васюта. Блискуче себе показала трупа Чернігівського театру, випестувана його головним режисером, народним артистом України Володимиром Грипичем.

Звичайно, до того, щоб мюзикл було гідно втілено на сцені, доклали чимало зусиль і талановитий режисер — Сергій Кузик, і сценограф Володимир Фурик, і диригент заслужений артист України Дмитро Білоус, і балетмейстер Дмитро Коляденко, аранжувальник Дмитро Єгоров.

Та повернімося до вистави, що відбулася у Київському театрі на Липках. Незважаючи на відсутність реклами, у залі був аншлаг. Навіть попід стінами у кілька рядів стояли глядачі. Зазвучала увертюра — і ми потрапили у світ героїв Шолом-Алейхема, який так точно і тонко відтворили лібретисти Дмитро Шевцов та Сергій Кузик. А композитор Яків Цегляр відтворив переживання, почуття та й фабулу у звуках музики. Втім, пропоную ознайомитися із враженнями митців, які були на виставі.

— Чи не здивував Яків Самійлович вас на порозі свого 90-річчя?

Кирейко Віталій Дмитрович, професор, народний артист України, композитор:

— Мушу сказати, що я й не був особливо здивований. Бо здавна знаю Якова Самійловича як надзвичайно радісну, енергійну і ділову людину. (І здавна вірив у те, що він довго житиме і продуктивно працюватиме як композитор).

Загайкевич Марія Петрівна, доктор мистецтвознавства, професор:

— Так, безперечно, здивував! І ви знаєте, здивував приємно. Перша думка, що з’являється після перегляду вистави, — це ж успіх! Справжній успіх. Це стосується як художніх особливостей твору, так і реакції на нього публіки. Ви знаєте, далеко не завжди буває так, що зал переповнений глядачами різних поколінь: тут були і літні люди, і молодь, навіть тінейджери. І всі однозначно і з ентузіазмом реагували на те, що діється на сцені.

Бегма Володимир Володимирович, народний артист України, режисер Національної опери імені Шевченка:

— Яків Самійлович не здивував мене тому, що я стежу за його творчістю. А знайомі ми понад сорок років. Колись у його опереті «Гість з Відня» у постановці нашого Київського театру оперети мені доводилось танцювати. І відтоді я вважаю, що в музику Цегляра можна закохатися і треба закохуватися. Вражає його працездатність, якою він може пишатися. І навіть у такому віці, як тепер, він сповнений запалу, очі блищать, музика ллється.

— Музика справді ллється. Відчувається, що написана була, як то кажуть, на одному подихові.

Бегма: Я вважаю, що це справжній український мюзикл. Музика гаряча, темпераментна, справжня цеглярська. Оркестр здивував високопрофесійним звучанням. Дуже сподобалась режисерська робота Сергія Кузика.

Кирейко: Музика мене потішила тим, що вона у своїй простоті художній — яскраво мелодична, добре оркестрована. Ну, й оце таке рідкісне поєднання різних національних мелодій: єврейський музичний фольклор і український, і американський. Вони яскраво подані і добре розробляються. Це все завдяки сюжету. Безумовно, музика сприймається легко, на відміну від багатьох творів авторів сучасної музики, вона ще й тонально окреслена. У ній є мелодія, душа.

Загайкевич: Левову частку успіху треба записати на рахунок композитора. Хочеться по-доброму позаздрити отому по-справжньому молодечому запалу, який випромінює музика твору. Оптимістична, життєрадісна і дуже дохідлива. У цьому, безперечно, допомогло композиторові звернення до єврейського народного мелосу. Приміром, знаменитий Фрейлехс присутній у двох іпостасях: в авторському трактуванні і у формі народній. І він проходить наскрізно через усю виставу, слугуючи своєрідним лейтмотивом збірного портрету єврейської громади маленького містечка. Композитор спирається і на інші промовисті музичні знаки-символи: американські мотиви в характеристиці Майкла-Мойшеле, солдафонська пісенька «Соловей-пташечка» в партії Городового, французькі наспіви — у сцені сну, коли закопували скарб Наполеона. Все це створює барвисту, колоритну музичну палітру, яку, завдяки хорошому звучанню оркестру під керуванням Дмитра Білоуса, напрочуд добре сприймають глядачі. Сама вистава дуже сучасна: своєю динамікою, побудовою мізансцен, підкреслено іронічним, таким гіпертрофованим ліпленням персонажів. А ще — і це особливо слід підкреслити — величезну роль відіграє танцювальна пластика. Тут варто віддати належне молодому балетмейстеру Дмитру Коляденку. Дотепно поставлені балетні номери органічно вплітаються в дію і, що найважливіше, стають невід’ємною частиною поведінки персонажів. У цьому особливо вирізняється навдивовижу пластичний виконавець ролі Майкла-Мойшеле Віталій Таганов, що, можна сказати, прямо-таки «відтанцьовує» свою роль. Велике враження справила арія Естер у виконанні Нателли Абелєвої-Таганової. Саме таке «щільне» поєднання в образній системі твору слова, музики, співу і танцю — характерна жанрова риса мюзиклу. Це й забезпечило успіх вистави.

— І справді, важко виділити когось із акторів: Валентина Яременка — Торбу чи Сергія Горшкова — Іцика, Нателлу Абелєву-Таганову — Естер чи Аллу Абелєву — Сосю. Запам’ятались і Городовий-Головешка — Сергій Гончар та Мозговойєр — народний артист України Вадим Васильєв, чудову гру якого високо оцінив Богдан Ступка, що був присутній на виставі.

Бегма: Так, трупа працює як добре злагоджений годинниковий механізм. Усе підпорядковане головному — відтворити на сцені життя, таке далеке за часом і таке близьке за почуттям.

Кирейко: Мушу визнати, що Чернігів останнім часом дивує своїми здобутками у сфері культури взагалі і музики зокрема. Чудовий театр, талановиті актори, які не поступаються столичним. Сценографія цікава, яскраві костюми. А тепер я переконався — ще й чудовий оркестр! Дай Боже, щоб таке керівництво було в усіх областях!

Загайкевич: Оркестр, ви знаєте, відчув музику Якова Самійловича. Оцей його такий динамічний запал, темперамент, навіть національну характерність. І гарно звучав.

А головне, що відчувається, — колектив напрочуд «спаяний». Із задоволенням працював… ні, жив на сцені життям маленького єврейського містечка. Ті, хто був на виставі, залишали зал з хорошим настроєм — відчуттям зустрічі зі щирим життєствердним мистецтвом. А такі радісні хвилини дуже потрібні завжди, надто ж у наш неспокійний час. Втім, це дає і сюжетна основа — твір Шолом-Алейхема, який приваблює, як і вистава, людяністю, поєднанням м’якого ліризму з гумором та національною виразністю персонажів. До речі, все це нагадує українські класичні оперети — «Наталку-Полтавку», «Сватання на Гончарівці». І, зокрема, нагадує навіть конфліктною зав’язкою: на заваді молодим закоханим стають меркантильні міркування, грошові інтереси. Вічний сюжет, завжди виграшний. Але, як то кажуть, дива не сталося б, якби не музика Якова Самійловича.

Бегма: Я гадаю, що зал Театру на Липках замалий для такого показу. Було б добре запросити Чернігівський театр імені Шевченка з цією виставою на велику сцену якогось зі столичних театрів.