МОСТИ ЛЮБОВІ МУЗИКАНТІВ

Мости любові, оскільки їздять одне до одного музиканти часто й задоволення отримують обопільне. Останній спільний концерт відбувся в Києві у Великому концертному залі апаратно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України. Національний симфонічний оркестр України виконував «Шехеразаду» М.Римського-Корсакова і Третій концерт С.Рахманінова для фортепіано з оркестром. Диригував Нох Те Чул, солірувала Хе Кунг Мо (обоє — громадяни Кореї).

Хороший був концерт, гідні виконавці, особливо розчулила майстерність молодої солістки Хе Кунг Мо — дуже музикальне, високотехнічне, тонко відчуте виконання складного твору Рахманінова приємно потішило. Емоційна насиченість і зрілість почуттів дивували в такої молодої солістки. Морська стихія в «Шехеразаді» ломилася з берегів, і лише величезна студія втримала це цунамі в заданих художніх рамках.

Спочатку, щоправда, трохи здивувала програма концерту — два російських твори у виконанні двох корейських музикантів та українського оркестру. Виявилося, що корейцям дуже подобається слов’янська музика. Оскільки душі їхні — романтичні й багато в чому близькі нашій душі. Вони добре відчувають, розуміють і, головне, вміють передати найтонші нюанси музики. Петро Ілліч Чайковський — улюблений композитор багатьох корейських диригентів, Сергія Рахманінова особливо любить солістка. І різні «тонкі почуття» дуже шанують у їхній країні. Що ж, це багато що пояснює. Приміром, схильність корейців до розмаху.

У травні нинішнього року в Сеулі на величезному стадіоні, побудованому спеціально для чемпіонату світу з футболу, відбулося грандіозне дійство опери «Турандот» Джакомо Пуччіні з міжнародним складом солістів. Korea Arena World Cup Stadium був заповнений ущерть. Опера йшла чотири вечори, її встигли послухати близько 200 тисяч глядачів. У цій шляхетній справі брав участь і наш Національний оркестр, а партію Тимура співав Валентин Пивоваров. Шоу справді було феєричним і незабутнім.

А річ у тому, що Корея, досягши досить високого рівня економічного розвитку, закономірно замислила підняти до таких самих вершин музичний рівень мистецтва. І планомірно втілює в життя свої ідеї: корейські музиканти гастролюють по світу (і до нас часто заїжджають), запрошують зоряні склади до себе, та й узагалі роблять чимало корисного для утвердження національного престижу. До речі, постановку «Турандот» було організовано з допомогою міністерства культури і туризму Кореї та Корейської футбольної асоціації.

Однак, як виявилося, про добру славу країни піклується у них не лише держава: до України нещодавно приїжджав молодий корейський скрипаль, який привіз із собою скрипку Страдіварі, справжній стародавній інструмент. Важко уявити, що людина може дозволити собі таку покупку — вартість скрипки близько сорока мільйонів доларів. Отож — її купив концерн «Самсунг» із тим, щоб саме корейський музикант на ній грав. Так цивілізовані країни розуміють саморекламу. Ось де щедрість душі, схожа на слов’янську, ось де розмах і молодецтво!

Нам же з вами, дорогі співвітчизники, важко уявити собі не тільки можливість приватної купівлі такого інструмента, а й подібну акцію взагалі. Нехай це навіть не просто шляхетний учинок, а відмінно продуманий піар-хід, як у нас тепер це називається.

Національний симфонічний оркестр України має дуже добрих музикантів, відмінного диригента — молодого, талановитого й високопрофесійного; колосальний досвід, нагороди й почесті, певний рівень свободи у вигляді відкритих кордонів та безлічі будь-яких пропозицій і запрошень. У травні нинішнього року, як уже було сказано, вони грали «Турандот» у Сеулі. «Новий рік ми зустрічали на Сицилії, а мій день народження святкували в Голландії», — сумно хвалиться оркестрант. Прийдешній Новий рік застане у якомусь із міст великого турне Європою: гадають, воно розпочнеться наприкінці листопада концертом у Римі, приуроченим річниці голодомору в Україні. У програмі туру — концерти в Іспанії, Франції, Італії, Австрії; до Києва оркестр повернеться лише наприкінці січня. «Якщо, — додає навчений гірким досвідом музикант, — в останній момент Міністерство культури не скасує участь оркестру в концерті-реквіємі у Ватикані 22 листопада, підрахувавши витрати і розважливо вирішивши, що досить послати, приміром, лише гітариста». Проте й без римського концерту гастролі дуже тривалі, і не треба прорубувати вікно в Європу — двері для наших музикантів широко відчинені.

Здавалося б, чого ще може бажати душа музиканта, якщо не активної концертно-гастрольної діяльності? Та не від солодкого життя колесять світом артисти одного з найкращих українських симфонічних колективів — у Києві-то грати їм ніде! «Розмови про те, що в нас найкращий у Європі зал, — обман, — зізнаються оркестранти, маючи на увазі Колонний зал Національної філармонії. — Спасибі купцям, відбудували, але він — маленький. У німецькому чи іспанському містечках зали набагато пристойніші, ніж у нашій столиці, — за розміром сцени й залу, за акустикою, за умовами для роботи».

Про величину державної віддяки за виснажливу творчу працю в нашій країні говорити вже давно не оригінально. У Росії, приміром, музиканти Державного оркестру отримують тисячу-півтори доларів зарплати. Близький приклад — отже, наші сусіди (знову ж, із широкою душею) піклуються про національний престиж. Ми ж тільки постачаємо музикантів усьому світові — хто має здоров’я і бажання, давно вже поїхав за кордон.

Кажуть, шоу-бізнес — другий за рівнем доходів вид діяльності після продажу наркотиків (співають у нас і директори, і прибиральниці). Проте також кажуть, що академічна музика може існувати виключно за рахунок меценатства. А ми, схоже, поки що соромимося витрачати гроші на класику. Хоча усе нібито йде до того — ми вже чуємо щось на кшталт «престижно засвітитися на Башметі». Може, скоро і не протовпитися буде в меценати. Покваптеся, добродії!

Рік 2003-й оголошений Роком культури, але навряд чи можна з упевненістю стверджувати, що нинішній рік культурніший за попередній. Не видно, як і раніше, на наших сценах відомих артистів, немає гідних імен. Ми не чуємо справжнього. Хоча, може, нам заготовлена забійна обойма перед Новим роком: Мстислав Ростропович, Мірей Пірайя разом із Зубіном Метою, Курт Мазур і Йо Йо Ма!?

Кордони відкриті — хочеш, їдь, послухай справжніх артистів там. Може, наших. Але лише так. На жаль, ми продовжуємо існувати в умовах, коли можна лише риторично запитувати. У цій ситуації, як у сім’ї під час сварок, — винні всі. І міська влада, яка могла б уже, здається, замість одного з «квадратів» побудувати концертний зал — а там, може, й артистів би понаїхало, грошики б у країну привезли. Страшно, звичайно, але можна на крайній випадок, заплющивши очі, звалити все на плечі тих, хто на цьому хоч якось розуміється, — гірше все одно не зроблять.

І успішні наші бізнесмени, яким, очевидно, теж боязко почати першими —не осудили б «колеги».

І сам я теж хороший: розповів, що робити, а навіщо? Щоб мені було що і де слухати, а також дітей своїх було на чому виховувати. А то підростуть молодші, а я їм: «Симфонічний оркестр — це коли...»