Підтримати
Куратор Леся Хоменко об'єднала релігію, рефлексії на ситуацію з вищою профосвітою в Україні та сучасне мистецтво. У результаті чого вийшло просто хороше мистецтво.
Виставок у Києві нині відкривається безліч. На будь-який смак. Навіть улітку. І практично всім (а передусім галерейним, тобто невеликим, камерним проєктам) бракує нормальної усвідомленості. У дефіциті не тільки глядачі, які б прийшли, побачили й негайно перемогли могутнім інтелектом закладені художниками і кураторами змісти й підтексти. Але, на жаль, і самі добре підготовлені куратори і художники, які можуть видавати на-гора рефлексію трохи менш примітивну, ніж у собак Павлова.
Кураторський проєкт Лесі Хоменко "Перехресне море" - дивний приємний виняток із загального правила. Та й Voloshyn Gallery, галерея сучасного мистецтва Макса та Юлії Волошиних, що представила цю виставку шести молодих художників - студентів Kyiv Academy of Media Arts (KAMA), місце саме по собі примітне в київському контексті.
Волошини чи не єдині серед співвітчизників-колег постійно беруть участь у світових арт-ярмарках і бієнале, а в останні роки цілком успішно закріплюються на ринку США. Крім того, галерея постійно відкриває нові імена молодих українських художників, а не задовольняється давно розкрученими арт-зірками. Щоліта у виставковому приміщенні на вул. Терещенківській проходить Summer Show - своєрідний фестиваль молодих авторів. Цього разу галерея віддала перевагу "Перехресному морю".
"Сам хвилюється й інших хвилює", можна переадресувати відому фразу про Миколу Хвильового вже й виставці, і її кураторові. (Леся Хоменко - одна з фундаторок арт-групи Р.Є.П. і об'єднання Худрада, номінант премії Pinchukartcentre Prize 2009-го, 2011-го й 2013 р. і Future generation art prize у складі групи Р.Є.П. 2012 р., лауреат премії Казимира Малевича 2012 і 2016 рр.). По суті, скориставшись метафорою моря, Хоменко за допомогою унікальних робіт своїх учнів створила універсальний, глибокий інтертекст. В основу якого покладено ідеї і традицій, і новаторства.
Розглядаючи традиційну художню освіту в Україні на сучасному етапі, а також релігійні ідеї в принципі, куратор з колегами водночас деструктуризують, критикують їх. Тим самим очищаючи від усього сміття, зайвого, того, що встигло прирости до первісної їхньої чистоти і внести дисгармонію.
"Образ хвиль виник, коли я сиділа на березі океану й думала про відносини між роботами майбутньої виставки, - розповідає Леся Хоменко. - Подібно океанським хвилям, світосприймання різних авторів виставки, виявлені в їхніх роботах, зустрічаються, утворюючи складний малюнок опозиції. Втім, вони й доповнюють одна одну, балансуючи між запереченням і ствердженням".
За словами куратора, і її саму, і молодих художників-учасників, та й багатьох глядачів здивувала цілісність спільного висловлення, яке вийшло. "Немов роботи - хор, де різні голоси виводять спільну мелодію".
Це саме й є явним доказом вдалості втілення кураторської концепції, де й спільне (філософське) підґрунтя, і художній матеріал не просто є в принципі, а й прекрасно сполучаються між собою, і сума всіх частин перевершує кожну окремо.
Kyiv Academy of Media Arts об'єднує студентів з різних творчих вишів, які бажають здобути сучасну художню освіту. А Хоменко от уже п'ять років викладає там сучасне мистецтво.
"Наш курс орієнтований на молодь, у якої вже є практика, і яка прагне розібратися, як створюється актуальне, критичне мистецтво, - говорить куратор. - Я намагаюся дати їм інструментарій, навчити критичного мислення, щоб у результаті кожен міг розвивати свій творчий метод, шукати свій шлях, свою мову в мистецтві. Мої студенти - всі різні, не схожі ні одне на одного, ні на мене. Шістьох юних учасників проєкту (Луку Басова, Богдана Бунчака, Катерину Лісовенко, Христину Мельник, Богдана Мороза і Женю Степаненко) об'єднало критичне ставлення до застарілої системи художньої освіти в Україні. І - що зовсім уже нетипово для сучасних молодих людей - релігійність".
Так, пошуки Богдана Бунчака - це один із найбільш помітних авторів "Перехресного моря" - замішані на православній теології. Приміром, свою роботу "Місце" (в експозиції представлено фрагмент твору, простирадло з написом церковнослов'янською "И обрете место, и успе тамо") він створив під час схими на резиденції в Клементовіце, водночас вдумливо читаючи Іоана Ліствичника. А закривши мідними аркушами (замість окладів) паперові, завбільшки з долоню, ікони Христа Спасителя у своєму 12-частинному проєкті Patres Ecclesiae, Бунчак використав канонічні іконописні прийоми для створення критичного висловлення. "Незбагненним же називаю не те, що Бог є, а те, що Він таке. Тому що не марна проповідь наша, не суєтна віра наша; і не про те викладаємо ми вчення. Не обертай нашої щирості на привід до безбожництва й до наклепу, не звеличуйся над нами, які дізнаються в невіданні!" (Святитель Григорій Богослов. Слова. 28.13:1-48).
Відразу кілька авторів виставки (Лука Басов, Христина Мельник) здобувають вищу освіту в майстерні сакрального живопису Нацакадемії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА). Їхні роботи являють собою деконструкцію традиційних (для нашої худакадемії й заодно соцреалізму як канону) постановок - композицій з манекенів і драперій (драпірувань).
Христина Мельник замість голів-погрудь стародавніх греків малює голови-камені. (До слова, під час навчання в НАОМА дівчина відмовилася дотримуватися класичної програми вишу, пославшись на те, що досліджує стиль бароко, а він у принципі відкидає кодифікацію.)
У безіменній постановці Катерини Лісовенко натурник позує з закритим балаклавою обличчям, у мішкуватому камуфляжі. Тим самим художниця деконструює традицію і сакральних зображень, і реалістичну, яка вимагає досконалого знання анатомії.
Хвилі "Перехресного моря" - взаємні референції, цитати, алюзії, репліки - множаться, здіймаючи справжню бурю. Як пише сама кураторка Леся Хоменко, на виставці зустрічається не тільки церковне з десакралізованим, а й старозаповітне з новозаповітним, православне з протестантським, фіктивне з оригінальним.
У протестантській традиції, на відміну від інших колег-веслярів по "Перехресному морю", творить і існує Богдан Мороз. Його перформанси перегукуються зі службами в протестантській церкві. А шкідливу звичку скрипіти зубами уві сні художник переосмислює в контексті скреготу зубовного.
Звернення сучасного мистецтва до релігії - нині не виняток, а вже, скоріше, загальне місце української арт-сцени. Олександр Сухоліт створює цикл "Ікони". Зовсім недавно в Києві Анатолій Криволап представив авторські розписи православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Ілля Чичкан - і той, відчувши кон'юнктуру, тролив українських правих виставкою ікон з мавпами замість святих. Але критичного осмислення закономірностей побутування сакрального в сучасному секуляризованому світі досі у нас не було. І от нарешті!
Великий, прекрасний плюс проєкту-дослідженню Лесі Хоменко та її співавторів, соратників, молодих художників - це ще й відсутність навіть натяку на те, що називається "образою почуттів вірян". Як і сама віра авторів виставки щира, хоча й далека від ортодоксії. А динозавра - худакадемію з її морально застарілими ще в 1980-х методиками викладання - ніхто теж навіть не думає ображати й шпиняти, так би мовити, персонально. Все логічно: inter arma silent Musae (коли говорять пушки, музи мовчать). Шум та інша суєта суєт тільки відвертають увагу від головного - від богопізнання, а іншими словами, - від роздумів про сенс життя.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google