Між героїкою і посттравмою

Сучасний комікс переріс розуміння його як невибагливого комічного жанру. Сьогодні комікс — поширене як андеґраундне, так і масове явище. Цей окремий вид мистецтва настільки розширив свої межі, що перестав асоціюватися лише з героїкою класичних блокбастерів. Комікс сміливо презентує найсуперечливіші явища сучасності, стає формою культурної адаптації та медійним посередником у показі історичних подій і відтворенні травматичного досвіду.

Документальний комікс зазвичай містить розповіді свідків, учасників непересічних подій, у ньому відтворюються спогади очевидців, що інколи докорінно руйнують сформовані стереотипні уявлення. У світі є комікси про воєнні злочини, геноцид, техногенні катастрофи, міжнародні та міжнаціональні конфлікти, зокрема і про Другу світову війну. Наприклад, француз Емманюель Лепаж намалював комікс «Одна весна в Чорнобилі» — графічну оповідь про техногенну катастрофу в Україні. А італійський художник Ігор Трувері в циклі графічних новел «Українські зошити» відтворив спогади очевидців Голодомору.

Національний простір документальних коміксів доволі строкатий і за змістом, і за якістю. У напрямі представлені як відомі автори й видавництва, так і самвидавний формат, де комікс виконує, швидше, ілюстративну функцію до авторських сповідей та історій. Які ж теми цікавлять українських коміксистів?

Згідно з даними ресурсу Vertigo за 2019 рік, документальний жанр на ринку коміксів України займає 4%, хоча запит на соціальну тематику доволі високий, а отже є потенціал для розвитку. Тож в українському документальному коміксі можна умовно виділити такі тематичні вектори.

Історико-героїчний наратив. Захоплення всесвітами кіногероїки Marvel та DC змусило український документальний комікс у прискореному режимі шукати власних супергероїв і символічні приклади епічного. Героїчне виступило потужною національною ознакою міфу, а вітчизняний комікс пройшов стадії розгортання цього міфу через легко впізнавану читачем козацьку героїку, альтернативну історію, а далі — до документалізованих військових коміксів. Сюжетним джерелом для них стали інтерв’ю і спогади героїв Донецького аеропорту («Кіборги»), історії захисників Савур-могили («Звитяга»), авторське сприйняття та потрактування перебігу подій 2014–2015 років («Охоронці країни»). Можна впевнено сказати, що соціально-політичний фактор 2014-го і наступних років вплинув на загальний тон українського коміксу. Сподіваємося, легкість, розважальність, іронічний тролінг не зникнуть надалі. А на часі — фантастика, героїка, хорор, альтернативна історія, стимпанк і документальні жанри.

КОМІКС КІБОРГИ

Біографічний наратив. Більшість документальних коміксів цього напряму вибудувані у просторі візуалізації усних історій та інтерв’ю, виникли за сприяння міжнародних фондів і організацій та певною мірою пов’язані з їхньою тематикою. Так, за підтримки Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні та громадських організацій виник проєкт «На межі» (2011), серед авторів якого був всесвітньо відомий коміксист і фундатор напряму коміксової журналістики Ден Арчер. Усні свідчення семи пацієнтів реабілітаційного центру Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні лягли в основу представленого коміксу.

Автори не тільки підкреслювали інтерес до важливої й глобальної теми, — комікс було спрямовано і на співчуття («емоційний відгук»), і на усвідомлене розуміння власної причетності до проблеми. Дуже велике коло людей виявилося дотичним до травматичних поневірянь українців на нивах трудової міграції. Жорстокі батьки і працівники соціальних установ, що нівечать долі малолітніх. Суспільна терпимість до так званого «кола насилля», де жертви вербують інших задля своєї свободи. Відсутність суспільного інтересу до питань сексуального насильства і трудової експлуатації. Ці важливі теми активно імплементувалися в порядок денний української політики та побут, але 2014 рік жорстоко і безжально поставив нові.

Окремо хочеться виділити графічний роман Сергія Захарова «Діра» (2016), який навряд чи відповідає технічному визначенню «комікс». Поєднання малюнків, створених у катівні «ДНР», за словами самого автора, були, швидше, формою психотерапії, підтримкою в нелюдських умовах допитів, інсценованих розстрілів і панорами зламаних людських доль, які щодня розгорталася в Дірі. Трагічна емоційність цих свідчень у романі доповнювалася документальними хронологіями, поясненнями, закадровим «озвученням реплік» дійових осіб та героїв.

Ілюстрація з графічного роману Сергія Захарова «Діра»

Тим часом тема війни стає тлом і головним рушієм усіх сюжетних ліній графічного роману «Перекресток: девять историй о войне и насилии» (2017). Показовою в цьому збірнику графічних новел є активна співпраця членів потужної команди: художників (серед них уже згаданий Сергій Захаров), редакторів та документаторів. Важливим для нашої теми стало звернення авторів до методик усної історії, які на сьогодні в документальному коміксі набувають поширених практик і різноманітних відтворень. Історії в цьому режимі максимально особистісні — вони позбавлені диктату часу, обов’язкової форми запитання-відповідь (інколи просто монологічні оповіді), «без впливів та інструкцій», як зазначають автори. Через це й хронотопні межі роману широкі: від початку війни до повсякдення окупації; великі міста (Сімферополь, Львів, Київ, Луганськ, Донецьк) поряд із невідомими до війни, але такими, що набули трагічної слави (Іловайськ, Трьохізбенка). Різнопланові герої та сюжети об’єднані композиційним стрижнем «вагонних розмов» із журналісткою з Німеччини, яка працювала в гарячих точках. Надзавдання — показати окремі людські долі на тлі війни — впливає на графічне втілення: сіро-чорні зображення, багато персонажів, «перенаселеність» кадрів, підкреслена відсутність рамок і проміжків між панелями.

Значущою бачиться здатність документального коміксу змікшувати, приглушити відразливі криваві сцени насильства та жорстокості. Графічний документальний реалізм покликаний привернути увагу до проблеми, залишити в пам’яті образи та смисли вкрай складних і трагічних подій. Цей принцип комеморації та значущості авторського голосу активно застосований в українському документальному коміксі не тільки в дискурсі трагічному. Акцентована стигматизація породжує проблему «втрати чутливості» суспільством, а отже жанр документального коміксу видозмінюється: суб’єктивність авторського бачення світу реалізується в новітніх формах біографій (почитайте, наприклад, «Все це триватиме далі» Анни Санден) та усноісторичних хронік, у коміксовій журналістиці та газетних стрипах (докладніше тут і тут), у комікс-буках та синглах, у пошуках своїх тем і свого стилю.

Як бачимо, комікси можуть бути і на серйозні, зовсім недитячі теми. Завдяки їм можна доступно ознайомитися і з історією країни, і з культурою, а також розказати правду про трагічні події в Україні західній авдиторії.