Мінкультівські мільйони. Кінодепартамент побачив у «Штольні» неоднозначну тему міжконфесійних відносин

Всі дискусії стосовно того, як держава фінансує кіногалузь, можна було б продовжувати й продовжувати… Та, може, краще знайти безпосередніх «виконавців» і «головних дійових осіб», що причетні до цього іноді таємного процесу? Вони не часто «світяться» у ЗМІ, але вирішення багатьох питань залежить саме від них. Керівник кінодепартаменту нашого Міністерства культури і туризму Ярослав Голінський — якраз із цієї категорії «дійових осіб» та «виконавців». Він краще за інших знає про кругообіг кінофінансів у нашій природі. Саме про нього на сторінках «ДТ» у досить суперечливому контексті недавно згадував керівник компанії «Арт хаус трафік» Денис Іванов у зв’язку з недофінансуванням Мінкультом «першого українського трилеру» під назвою «Штольня».

— Якщо говорити про ситуацію навколо фільму «Штольня», то саме більшість членів Експертної ради при Міністерстві культури не радять підтримувати цю картину, — зауважив пан Голінський «ДТ». — Але офіційного й остаточного рішення міністерства ще немає, питання розглядається. Нагадаю, що Експертна рада має статус дорадчого органу. У кінодепартаменті міністерства ми прислухаємося до думки експертів, адже погляд має бути не заангажований. Якщо говорити про фільм «Штольня», то зауваження стосувалися як невисокого професійного рівня виконання, так і соціального контексту, сюжет картини певною мірою зачіпає міжконфесійні відносини. «Штольня» — комерційний проект. Тому наше відомство про нього знало небагато. Компанія «Арт хаус трафік» звернулася до нас лише на останньому етапі роботи над фільмом із проханням «розглянути можливість виділення одного мільйона гривень на завершення монтажу».

— Хто на сьогодні входить до ради і скільки вона налічує експертів?

— Робоча група ради складається з п’ятнадцяти чоловік, це зокрема: Лариса Брюховецька, Богдан Жолдак, Роман Ширман, Євген Сивокінь, Леонід Череватенко, Андрій Халпахчі та інші. Існує Положення про експертну раду, яким передбачено принципи ротації її членів.

— Як зазвичай відбувається процедура розгляду претендентів на фінансову підтримку?

— Процедура відбору однакова для всіх — і для дебютантів, і для маститих режисерів. Щороку в червні на сайті Міністерства культури і туризму розміщується інформація про умови конкурсу сценаріїв для програми виробництва на наступний рік. Усі мають право подати пакет пропозицій, до якого, окрім літературного сценарного тексту, входять розширений ліміт витрат, перелік авторів фільму та назва студії або компанії, яка береться за виробництво заявленої стрічки. Преференцій для державних студій у нас немає. Головне, щоби поданий проект підтримала рада з питань кінематографії, тобто експерти.

По кожному з проектів дається письмовий висновок, з обґрунтуванням і оцінкою: «підтримую», «не підтримую», «доопрацювати». Якщо остання оцінка переважає (або принаймні трапляться досить часто), ми повертаємо проект автору на доопрацювання, після чого він знову може подати свою роботу.

— Багато говорять про 50 млн. грн., виділених із держбюджету 2005 року на розвиток українського кіно й невикористаних міністерством. Чи не станеться так і нинішнього року?

— Справді, у 2005 році ми внесли зміни до Державного бюджету України і у 2,2 разу збільшили асигнування на підтримку національного кінематографа. На створення і розповсюдження фільмів, згідно з уточненим бюджетом, було передбачено 50 млн. грн. Але річ у тому, що попередній, 2004 рік був завершений з боргом Міністерства культури в сумі 4,2 млн. грн. за виконані кіностудіями роботи і надані послуги.

Відразу ж цю суму частково було використано на погашення боргів кіностудіям. Асигнування загального фонду держбюджету протягом 2005 року кілька разів корегувалися. Спершу через бюджетний комітет Верховної Ради Міністерство культури звернулося з проханням спрямувати
850 тис. грн. Київському національному університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого на потреби студентів, а саме на виготовлення ними курсових і дипломних робіт.

Однак протягом 2005 року відбулося ще два коригування бюджету, і на кіновиробництво вкотре уточненим бюджетом було передбачено до кінця року 32 млн. грн. Решта грошей пішла на інші програми, пов’язані з культурою. Фактично ж, у 2005 році на фінансування національних фільмів було спрямовано й витрачено 26,5 млн. грн., що становить 80% від планових асигнувань, тобто — від 32 млн. На фінансування фільмів — як ігрових, так і неігрових — за державним замовленням спрямовано 21,9 млн. грн. На виробництво художніх фільмів пішло 15 млн. грн., документальних — 5,5 млн., анімаційних фільмів — 1 млн. 220 тис. грн.

Торік ці кошти було розподілено між п’ятьма державними кіностудіями і десятьма — недержавними. Протягом 2005 року у виробництві перебувало 77 кінофільмів, на кінець року завершено 36 стрічок.

— Уточніть, будь ласка, на які конкретно ігрові фільми пішли бюджетні кошти.

— У 2005 році завершено кілька анімаційних фільмів, у тому числі «Засипле сніг дороги» Євгена Сивоконя (приз на фестивалі у Клермон-Ферані). Близько 20% суми пішло на фінансування фільмів-дебютів. Із робіт відомих режисерів назву «Зиновій-Богдан Хмельницький» Миколи Мащенка, «Як Малана долю шукала» Романа Ширмана, «Одна історія складна, друга складніша» Кіри Муратової, «Братство» Станіслава Клименка.

Але тут є нюанс: фільми, особливо повнометражні, не робляться з 1 січня по 31 грудня, як правило такі стрічки переходять із року в рік. Фінансування фільмів здійснюється у кілька етапів, і картини, підготовчі етапи яких виконано торік, основних грошових вливань потребують саме нинішнього року.

Чому виникає запитання: де гроші? Річ у тому, що роботи над фільмами у 2005 році було поновлено лише з липня 2005 року. У березні переглядався бюджет, рух коштів, фактично, був заблокований, згодом колегія Міністерства культури ухвалила програму виробництва фільмів на 2005 — 2006 роки, потім було знову заморожено рахунки у зв’язку з необхідністю подання до Кабміну порядку використання бюджетних коштів.

— То як із 2006 роком?

— Зараз тривають роботи над 41 фільмом. На все про все у бюджеті передбачено 50 млн. грн. Державою фінансуються лише науково-популярні, хронікально-документальні фільми, а також фільми для дітей. Щодо ігрових фільмів, то тут потрібні гроші продюсерів.

— У мене як у глядача постає закономірне питання: де я можу побачити підтримані Міністерством культури фільми, зокрема згадані вами документальні стрічки?

— Багато кінотеатрів зараз перебувають у дистриб’юторській мережі, на яку ми не маємо жодного впливу і яка майже на 90% наповнена фільмами іноземного виробництва. І шлях до глядача тих фільмів, про які ви запитуєте, пролягає лише через телебачення і спеціалізовані покази, проведення тижнів українського кіно тощо.

— Чому ці покази так рідко відбуваються, якщо бюджетом передбачено спеціальні гроші на розповсюдження вітчизняної кінопродукції?

— На кінопрокат гроші не виділяються. Є програма, яка називається «Створення і розповсюдження фільмів за державним замовленням». Нинішнього року приблизно 5 млн. грн. було виділено на тиражування фільмів попередніх років, згідно із замовленнями обласних кіновідеопрокатів. Це копії на різних носіях: на плівці, на відео, DVD. Сподіваємося, таким чином більше глядачів долучиться до вітчизняного кіномистецтва.

Відповідно до існуючого порядку, запускаючи фільм у виробництво, Міністерство викуповує авторські права на нього. Однак це не означає, що наше відомство самостійно розпоряджається прокатом викупленої стрічки: у нас немає ні державних кінотеатрів, ні власної мережі прокатних організацій. Іноді до нас звертаються дистриб’ютори або й студії, які виготовили фільм.

У Києві ж ситуація така, що тут діють лише сучасні кінотеатри, налаштовані на отримання великого прибутку, і вони не хочуть ризикувати на українських фільмах.

— А розповсюдження через торговельну мережу?

— Так, усі фільми, які були знято в Україні на плівку, нині переведено на електронні носії, і права на них ми передаємо для дистрибуції — як на території нашої держави, так і за її межами.

— Як ви ставитеся до приходу в Україну іноземних інвесторів, які хочуть займатися кіновиробництвом і навіть планують розбудову власних кінокомплексів, про що недавно ішлося на сторінках «ДТ»?

— Позитивно. Як позитивним вважаю й те, що недавно прийнято постанову Кабміну про обов’язкове дублювання і субтитрування іноземних фільмів українською мовою. Вважаю, що це — важливий крок на шляху розвитку вітчизняної кіноіндустрії, з’явиться більше роботи українським акторам, перекладачам, права треба буде викуповувати на цю територію. Після того, як іноземна картина буде переведена в систему долбі вже українською мовою, вона тиражуватиметься у нас — у тому числі Національним центром ім. Олександра Довженка, який міститься на території колишньої кінофабрики.

— Що наразі відбувається з концерном «Довженко-фільм», про який було багато розмов у середині минулого року?

— «Довженко-фільм» — це була ідея екс-міністра культури Оксани Білозір. Непогана, між іншим, ідея, адже передбачалося створення державного господарського об’єднання на базі державних кіностудій. Тобто ішлося не про злиття в єдине ціле, а про координацію зусиль: творчо-виробничих, фінансових, організаційних. Але розробники проекту не змогли виробити спільного рішення у цьому питанні, й, зрештою, новий міністр припинив дію наказу свого попередника.

— Ви як представник держави не боїтеся, що вітчизняні фільми, патроновані вашим відомством, не витримають конкуренції з боку незалежних комерційних проектів, наприклад того ж таки Дениса Іванова або Олександра Шапіро?

— Ось зараз корпорація «Київ-Донбас» планує будувати під Києвом місцевий «голлівуд», це, зрештою, дуже добре. Адже інвестори не приватизують усіх працівників, а створять нові робочі місця, зададуть нові стандарти.

Нині Україна готується до вступу у СОТ, триває переговорний процес, і добре, що держава не бере на себе зобов’язань щодо аудіовізуального сектора. Це дасть змогу регулювати ринок аудіовізуальних послуг на свій розсуд.

До речі, про Шапіро. Його компанія звернулася до нас перед поїздкою на фестиваль до Берліна з проханням посприяти субтитруванню за рахунок державних коштів стрічки, включеної до фестивальної програми. І ми надали необхідну допомогу в цьому питанні. Що стосується фільму «Штольня» — у нас не було жодних попередніх зобов’язань, але, повторюю, і висновків остаточних ще не зроблено.

Недавно у стінах міністерства відбулися установчі збори Асоціації продюсерів України. До цієї організації ввійшло близько сорока чоловік, переважно — молоді люди, які мають досвід успішних проектів. До речі, і Денис Іванов. Отож ми, швидше партнери, ніж конкуренти.

— Якими ви бачите перспективи українського кіно?

— Ми домовилися, що спільно з Асоціацією готуватимемо всі матеріали, необхідні для переходу українського кіновиробництва на продюсерську модель. Тоді, до речі, й авторські права залишатимуться за продюсерами.

Крім того, Міністерством підготовлено проект (і вже ухвалено відповідну постанову Кабміну) про створення Державної служби кінематографії як урядового органу в підпорядкуванні Міністерства культури і туризму. Служба матиме свою печатку, свій штамп і самостійно вирішуватиме всі питання, пов’язані з галуззю кіно, але у підпорядкуванні Міністерства.

— А проходження грошей теж здійснюватиметься через бухгалтерію Мінкульту?

— Ну, це запитання не просте, я поки що достеменно не знаю, як працюватиме цей механізм, але думаю, що будуть цільові гроші на кіновиробництво.