«Медвін: Книжковий світ». Випуск другий, доповнений

Цього року книжковому ярмарку «Медвін» не пощастило двічі. Перша спроба проведення потрапила під «грипозний» карантин, друга — під снігопад. Однак програма виставки була виконана — про що з гордістю повідомляють організатори. Ті, хто пробився через нечищені вулиці столиці до її центру, можуть засвідчити. Проте нелітна погода позначилася на кількості відвідувачів — хочеться вірити, що річ саме в погоді — виставка залишила відчуття певної порожнечі. Чи, може, розриву.

Із жанром нинішнього «Медвіну» визначитися було важко. Це вже точно не «просто виставка-ярмарок», де головне — продати/купити якомога більше книжок. Цього року організатори до числа інших уже традиційних заманух — зустрічей з письменниками, майстер-класів художників, читань уголос тощо — постаралися додати якийсь фестивальний елемент, родзинку. Наприклад, перенести «зустрічі з письменниками» у кафе, під чарку кави, а ще краще — на кухню. Поставити популярних авторів до плити, аби всі охочі могли переконатися в тому, що зварганити щось їстівне вони можуть не тільки на папері чи там у «Ворді». Спектр героїв — від метра кулінарії Даші Малахової до метра белетристики Андрія Куркова. Театралізовані вистави і невеличкі спектаклі-виступи музичних команд (вони набули особливої популярності і проходили зазвичай у присутності чималої кількості глядачів), перегляди фільмів, знятих за творами українських авторів, насичена дитяча програма — усе створювало атмосферу «не просто виставки» і мало залучити читацькі (а також театральні, кіношні і просто гуляючі) маси.

Але цього до пуття не відбулося. Чи то відвідувачі виставки поставилися до неї за традицією саме як до ярмарку — купували книжки й ішли геть, хіба що мигцем зазирнувши на якусь «розвагу», чи то організатори не зуміли довести до відома мас, які дива очікують на них у ці дні в Інституті фізкультури. Публіка досить різко ділилася на тих, хто прийшов купити книжки (чи бодай ознайомитися з асортиментом), і тих, хто організовано з’явився на якусь певну виставу. За явно «фестивального» формату програми, характерного для фестивалю переміщення хвиль публіки від майданчика до майданчика не було. Може, річ все ж таки в морозі?

І про майданчик. Інститут фізкультури, котрий більш-менш «справлявся» із форматом ярмарку — є зали, де можна розставити стенди, і аудиторії, де можна зібрати «тематичні тусівки», — виявився геть не придатним для формату фестивалю. Починаючи з «а де це — Інститут фізкультури?». Проведений майже одночасно з «Медвіном» різдвяний книжковий ярмарок в Українському домі зібрав значно більше публіки. Не тому, що там було цікавіше — крий боже! — просто Український дім зручніший і популярніший майданчик. Незручності приміщень, наданих Інститутом фізкультури, очевидні: майже всі основні події проходили в одному залі, розгородженому легкими ширмами, — і потрібну «комірку» знайти не дуже просто, і звукоізоляції ніякої. Холод — окрема розмова.

Але до формату фестивалю виявилися здебільшого не готові не лише приміщення, а й учасники подій. Особливо здивували круглі столи, на яких збиралося тільки дуже вузьке коло людей, безпосередньо причетних до питання. Вони сідали в купкою і обговорювали свої вузькоцехові проблеми. Напевно, це добре і потрібно — треба ж людям і про своє, цехове поговорити. Але чому саме під час ярмарку/фестивалю, котрий, по ідеї, залучає широку публіку, зокрема зацікавлену у виданні, скажімо, музичної літератури чи «книжковому інтернеті»? Рідкісні невтаємничені, котрі забрідали на такі посиденьки, досить швидко їх полишали, розуміючи, що це «не для них». Я сама втекла з круглого столу з питання Інтернету, хоча прийшла того дня ледь не навмисне заради нього. Нудно стало. У загальному числі таких тусівок винятком стало засідання дискусійного клубу журналу «Сучасність» — завдяки участі широкої письменницької громадськості, на яку завжди цікаво подивитися.

Із «фестивальним» форматом не впоралися також видавництва — за винятком хіба що «Видавництва Старого Лева» і «Зеленого пса», котрі постаралися придумати щось особливе для своєї юної аудиторії. Інші видавництва обмежилися традиційними стендами й акціями, спрямованими на збільшення продажів — презентації книжок (проведених із більшою або меншою вигадкою), автограф-сесії письменників тощо.

Фактично виставка розпалася на дві частини — які майже відповідали двом залам — тих, хто прийшов продати/купити книжки, і тих, хто прийшов заради «культурного дозвілля» серед публіки, яка читає/пише/видає, здебільшого орієнтуючись на якусь певну подію, а не на «фестиваль узагалі». Перша частина, на думку завсідників виставки, виявилася не надто радісною — покупці зазначали малу кількість новинок — як серед книжок, так і серед імен, відсутність свіжих тенденцій і в самих текстах, і у видавничій політиці. Що списували більше на фінансову кризу — але тільки тому, що не хотілося думати про кризу іншу, більш глибоку.

Зате відвідувачі «фестивальних» майданчиків загалом залишилися задоволеними. Дорікання були переважно «технічного» характеру — щодо холоду, незручності приміщень, поганої якості зображення у фільмах тощо. Всього того, що до наступної виставки може бути враховано, полагоджено і доповнено.