«Мазепу» у Полтаві переслідує фатум

П’ятий за ліком «Мазепа-фест» з участю популярних і «новоявлених» рокерів, який завершився в Полтаві, на жаль, підтвердив очевидне побоювання: там, де забагато політики, — не завжди багато творчих осяянь.

Народження цього фесту 2002-го збіглося з кампанією «Україна проти Кучми»... І, побувши на всіх п’яти «Мазепах», рік у рік спостерігала, як «планида» єдиного в Полтаві масштабного все­українського рок-дійства змінюється в точній відповідності до коливань «лінії партії».

Так, у 2003-му Полтава разом із «Мазепою» активно підтримала тодішню опозицію. На рок-концерти на місцевому Співочому полі вибралися навіть дідусі й бабусі у вишиванках, на той момент це теж сприймалося як своєрідний жест протесту проти «режиму». У 2004-му місто разом із «Мазепою» було помаранчевого кольору, а два фестивальні вечори перетворилися на вечір агітації за Ющенка—Тимошенко. Але вже 2005-го Полтава здивувала, зустрівши величезним, у традиціях радянських часів, кумачевим транспарантом: «Місто вітає гостей і учасників фестивалю!». Сам «Мазепа» тоді перетворився на подобу «масово-видовищної» постановки київського Майдану — з тими ж самим хедлайнерами, скандуваннями, помаранчевими наметами і Тарасом Петриненком у фіналі. Виглядало все це декоративно.

А в переможному для опозиції 2006-му фестиваль... ледве не зірвали. Просто грошей на нього «не знайшлось». У спробі вижити «Мазепа» змістив терміни. І навіть змінив формат. (Замість рок-зірок на Співочому полі виступали «недорогі» кобзарі й маловідомі місцеві групи, а полтавській інтелігенції вперше запропонували «творчий вечір» Юрія Іллєнка з показом фільму «Мазепа».)

І ось — 2007-й. І знову — вибори...

Відвертої політагітації (банер з прізвищами депутатів-організаторів не беремо до уваги) на «Мазепі-2007», на щастя, не спостерігалося. Принаймні у перший день. А ось наступного дня Співоче поле відвідали Руслан Князевич з Ольгою Герасим’юк...

Кобзарі з лірниками й українське кіно (цього разу з Михайлом Іллєнком та Олесем Саніним) остаточно перемістилися в Театр імені Гоголя — тож політики виступали серед рок-зірок. Публіки зібралося багато. І, що приємно, без додаткових нагадувань частина молоді нарядилася не в «уніформу» панків, металістів або, як тепер модно, «готів», а у вишиванки. На нинішній фест знову з’їхалися українські рок-фаворити: Хома, «Гайдамаки», «Перкалаба», «Кому Вниз», «От Vінта», «Оркеstр Янки Козир», «Гуцул Каліпсо», «Калєкція», відіграла і полтавська «Арахнофобія» тощо.

Втім, склад учасників можна назвати великим «але» фестивалю. Сказати, що рок-формацій у країні мало, було б неправильно. Однак склад усім відомих рік у рік не обновлюється. На «Мазепу» та іже з ним їздять одні й ті самі люди. Із, на жаль — як засвідчили спостереження в нинішній Полтаві, — репертуаром, що роками не змінюється. «Перкалаба», помітно сумуючи, співає про «Коровай-Парагвай». «Гайдамаки» тягнуть «Білу-білу». «Оркеstр Янки Козир», який свого часу подавав прямо-таки казкові надії, завмер на а-капельному «Цвіте терен». Не тішить новизною і розмаїттям репертуар «молодого покоління» «мазепинців». Фактично перетворившись на корпоративну тусовку, нинішній «Мазепа» (як і кожен, повторюю, в Україні фестиваль) навряд чи може виконати одну з головних функцій — «засвітити» нові імена. Де, якщо не на фестах, «розкручуватися» молодим-талановитим, котрі більшість свого часу мимоволі перебувають в Україні на «клубних» маргінесах?

Загалом, зовсім не дивно, що найяскравішими «відкриттями» цьогорічного «Мазепи» стали київська панк-команда «Щастя» та феєричні вінничани «Ті». Хоча, загалом, обидві групи існують не перший рік («Щастя» — вже понад 15 років!) І лише з об’єктивних українських причин вони відомі здебільшого професіоналам і міській, київській та вінницькій, відповідно, тусовкам.

«Мазепа-фест» — далеко не найгірший, більш того, за фактом — швидше навіть один із найкращих, наявних на сьогодні в Україні національних україномовних рок-форумів. Тільки висновок із сумних спостережень один. Доти, доки рок-музика залежатиме від виборів, «влади» тощо, — чекати особливого творчого сплеску марно. А ось остаточної маргіналізації всього живого — дуже можливо!