МАВ «ЛЮБОВ НЕНАСИТНУ О ЗДАНІЯХ»

Вісімсот років тому, на зламі ХІІ—ХІІІ століть жив і творив видатний київський архітектор Петро Милонєг.

У цей час на Русі починається новий етап розвитку архітектури, що відіграв виключно важливу роль у по-дальшому будівничому процесі. У тогочасній Європі стрімко розвивається торгівля, розбудовуються міста, на зміну романському стилю, пов’язаному з добою феодалізму, приходить готичний архітектурний стиль.

У Київській Русі відбувалися ті ж самі явища, хоч місцеві майстри, використовуючи технічні та художні засоби європейської архітектури, мали свої уподобання і традиції. До того ж у церковній архітектурі важливу роль відігравали канони, насамперед у типах споруд.

Яскравим прикладом нового стилю, що почав розвиватися на Русі з кінця ХІІ—ХІІІ століття і мав великий вплив на церковну архітектуру не тільки України, а й Росії та Білорусі, є відома П’ятницька церква в Чернігові.

В Києві наприкінці ХІІ ст., після тривалих феодальних чвар, князівський престол займає Рюрік Ростиславович, який, за словами літописця, мав «любов ненаситну о зданіях». За правління Рюріка Ростиславовича будуються церкви та собори, такі, наприклад, як собор Апостолів у Білгороді, церква Василя в Овручі, церква Василя на Новому князівському дворі та кілька інших.

У 1199 р. під загрозою обвалу опинився Михайлівський собор Видубецького монастиря у Києві. Рюрік Ростиславович доручає майстру Петру Милонєгу збудувати велику стіну зі сходу собору і тим самим врятувати споруду.

Літопис так розповідає про цю подію: «Того ж літа (1199) місяця іюля в 10 день… заклав стіну кам’яну під церк-вою святого Михайла біля Дніпра, що на Видубичах…». Про таку стіну ніхто з давніх людей не наважувався навіть подумати, не те що взятися до діла. 111 років минуло з того часу, як було збудовано церкву. «Великий князь Рюрік… знайшов цій справі й художника серед своїх приятелів, іменем Милонєга, Петра оне по хрещенню… майстра не простого згаданої стіни; і так взявся будувати він… ні від кого допомоги не вимагаючи… В літо 6708 (1200) звершив стіну ту, місяця сентября в 24 день».

На честь закінчення будів-ництва Рюрік влаштував пишний бенкет, а кияни дивувалися величній споруді, і стоячи на ній, «наче аера достигнуша», тобто наче в повітря злітали (Літопис за Іпатіївським списком 6707 (1199) та 6708 (1200)рр.).

Вперше ми зустрічаємо слово «художник» щодо майстра, який був «приятелем» князя. Напевне, саме він створив всі ті споруди, що будувалися князем, котрий мав «любов ненаситну о зданіях». І цілком ймовірно, що Петро Милонєг започаткував новий архітектурний стиль, який з кінця ХІІ ст. розповсюдився по всій Русі, замінивши архітектурний напрямок ХІІ ст., що мав певні риси романської архітектури і до якого належать такі пам’ятки, як Кирилівська церква та церква Богородиці Пирогощі у Києві, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, Успенський собор у Володимирі- Волинському тощо.

На зміну важким, статичним стінам цих будов приходять динамічні, ступінчасті, досконалі за пропорціями форми храмів, з пірамідальними завершеннями і профільованими пілястрами на фасадах. З пам’ятників нового стилю найкраще збереглася П’ятницька церква у Чернігові, реставратор якої П.Д.Бара-новський висловлював слушне припущення, що її автором міг бути Петро Милонєг.

Схожі споруди, з рисами, притаманними готичному стилю — легкими конструктивними формами, профільованими пілястрами, висотним характером композиції, з’являються наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. у Смоленську, Новгороді, Путивлі, Новгороді-Сіверському та інших містах.

Цікаво, що, належачи до загальноєвропейського світового напрямку, споруди Київської Русі тих часів були пов’язані з міською забудовою, котра формувалася за давніми народними традиціями. Це яскраво було виявлено творчістю київського архітектора Петра Милонєга.