МАРАФОН «МИСТЕЦЬКЕ БЕРЕЗІЛЛЯ» РОЗПОЧАВСЯ

Ювілейний Міжнародний театральний фестиваль-лабораторія «Десяте мистецьке Березілля. Глядач» традиційно стартував у Міжнародний день театру. Щороку фестиваль має певну тему. Творчі дослідження нинішнього присвячені глядачеві, його взаєминам із театральним мистецтвом. Символізуючи ідею театру без лаштунків, театру без завіси, нічим не відокремленого від глядачів, організатори фестивалю провели відкриття серед скупчення глядачів, у місці, де немає сцени та залу, а всі існують у єдиному спільному просторі. Грандіозний спектакль-шоу «A WHISKY KISS» до пари місцю, де він проходив.

Глядачів, котрі приїхали спеціально на відкриття, і тих, хто звично тусувався в неосяжних просторах нічного клубу «Будинок культури Промзона», привітав головний театральний витівник і невгамовний арт-провокатор — директор «Мистецького Березілля» Сергій Проскурня. Після чого всі, хто сидів у стилізованих театральних кріслах, роль яких виконували величезні тракторні покришки, взяли участь у шоу. Театральним спектаклем «А WHISKY KISS» (арт-директор, режисер, сценограф — Олег Волосовський, консультант — Влад Бондаренко, балетмейстер — Олексій Фролов) назвати важко. Драматургія дійства побудована на цитатах із Фрідріха Ніцше, пов’язаних певною конфліктною послідовністю. Шпрехшталмейстер (Геннадій Попенко), який читав фразу з аркуша, грав своє ставлення до неї і викидав аркуш. Кружляючи, той опускався на землю і цим ніби сповіщав про початок наступної дії. Відбувалося пластичне розшифрування вже висловленого афоризму. У шоу брали участь балети «Промзона» й «Саботаж», студенти Київського естрадно-циркового училища. «Окрасою програми» став Ернест Пальчиков, володар «Срібного Лева» Міжнародного конкурсу циркових артистів у Китаї, чемпіон України з фітнесу. На стелю — висота дозволяла — лізли заявлені в програмі спелеологи, більше схожі на будівельників-висотників, на майданчику своєю майстерністю глядачів дивували брейкери, на величезному проекторі блимали еротичні фотографії журналу «Плейбой» десь 60-х років. Загалом розваги були на різні смаки. Що ж, вивчати сучасного глядача, його уподобання слід усебічно.

Традиції нічного клубу з неодмінною перевіркою дамської сумочки й фіксацією на руці відбитка штампика з номером (це — своєрідна перепустка у Промзону), звісно, істотно відрізняються від атмосфери академічного театру. Не знаю, чи стануть глядачі, котрі проводять ніч, вдихаючи сигаретний дим і випари міцних напоїв, глядачами традиційного театру. Навряд чи. Хоча й сподівання, що театр вічно залишатиметься традиційним, також примарні. Адже все нестримно змінюється. Колись усі були впевнені, що завод «Більшовик» виготовлятиме корисну для всього Союзу продукцію завжди, а гасло «Вперед, до перемоги комунізму!» єдине правильно вказує адресу жаданої мети. Минуло зовсім небагато часу, і заводські стіни, які ще пам’ятають гудіння верстатів, здригаються від гуркоту сучасної дискотеки, а в кабіні вантажівки, що колись перевозила заводські деталі, а тепер стоїть посеред залу, сидять молоді закохані й цілуються, а в кузові — п’ють пиво... Що їм театр, і що вони театру? Проте слід віддати належне організаторам «Мистецького Березілля», це правильний крок — хай не безпосередньо і не серйозним мистецтвом (просто не зрозуміють), але ненав’язливо та поступово спрямовувати молодого глядача до справжнього. Процес це складний і тривалий, але не безперспективний. І причин досліджувати тему «глядач» у «Мистецького Березілля» предосить. Згадана категорія глядачів — лише фрагмент у великій розмові на цю важливу тему. Усіх, хто хоче приєднатися до величезної армії у званні глядача, «Мистецьке Березілля» запрошує на свою величезну борню за культурний врожай.

Афіша «Десятого мистецького Березілля» різноманітна й насичена. Долаючи труднощі, березільці щосили прагнуть виконати свій обов’язок перед глядачем.