Мані-фест? Маніфест!

До кінця вересня триватиме IV Одеська бієнале сучасного мистецтва MANIFESTO - зразу на кількох майданчиках міста.

Різні аспекти проекту вже встигли побачити й оцінити чимало професіоналів. На жаль, уже немає з нами людини, котрій сам проект зобов'язаний і назвою, і концептом. Це Мирослав Кульчицький. Два роки тому куратори - Мирослав Кульчицький і Михайло Рашковецький - здійснювали свій проект третьої Одеської бієнале й замислювалися над четвертою, прогнозуючи актуальність теми толерантності. Згодом акцент був зроблений на форму творчого маніфесту, проголошуваного в умовах толерантного ставлення (кураторів, суспільства, глядачів, критики - перелік можна множити).

Ця бієнале стала останнім проектом Мирослава, а передостаннім - експонований у Національному художньому музеї Києва "Enfant terrible. Одеський концептуалізм". Легко простежити на прикладі цих двох проектів, що з чого виростає, в чому корениться, які парадоксальні таланти народжуються в Одесі, змінюючи ландшафт світового мистецтва.

Важко й, мабуть, неможливо вгадати, як МСМО стане здійснювати майбутні проекти без Мирослава. Бо не мані-фест, не дороге видовище (величезна заслуга власника музейної колекції Вадима Мороховського в тому, що обидва останні проекти вдалося здійснити), а маніфест творчої особистості - це і є бієнале.

Спочатку передбачалося частину основного проекту відвести під роботи Мирослава, зробити розділ in memoriam, та, побоюючись, що вони можуть загубитися в коловерті експонатів, вирішили влаштувати його персональну виставку до річниці смерті. Чи правильне таке рішення? Може, так, а може, й ні. Навряд чи була загроза "поглинання" цих робіт іншими. Але справу зроблено. Виник прикрий прецедент: як куратор - Кульчицький на бієнале присутній, а як художник-контекстуаліст - виключений...

Хоча хто знає, як правильніше вчинити в такій ситуації? Поспішність - не на користь ні у прийнятті рішень щодо експозиції, ні в процесі сприйняття.

Михайло Рашковецький попереджав перед відкриттям: мистецтво, як реакція Пірке, інколи може спровокувати почервоніння і обурення, але ж на те воно й мистецтво, - не слід спішити проявляти свою реакцію надто бурхливо.

Від себе додам: експозиція велика, насичена, і глядач зовсім не зобов'язаний вчитуватися в тексти з маніфестами, занурюватися в авторський задум, якщо він цього не бажає, страхається або просто лінується. Слід довіряти собі, своїм очам, своєму сприйняттю. Дуже добре цей посил формулює український художник Микита Кадан: у його прапор-маніфест, настінний об'єкт із дзеркального скла, вдивляєшся... і бачиш самого себе. На тему прапорів (а прапор і є символом маніфесту) тут багато варіацій, у тому числі картина Олександра Ройтбурда.

Текстів чимало (текст - невід'ємна частина кожного твору), а піскові літери вздовж алей музейного садка - це творчий маніфест Казимира Малевича, того самого, який написав "Чорний квадрат". Жаль, що глядачі не звертають на літери уваги, топчуться по них ногами, розтоптують у прах, у місиво. Така "інтерактивність" відбиває чимало з того, чого не хотілося б у собі помічати, і дуже пригнічує.

Сміливий інтерактивний проект одеська художниця Ірина Озаринська самовільно поставила напроти входу в музей. Своєрідне "книжкове дерево" (древо знань, а ще - докір людству за те, що воно порушує гармонію дерева, виготовляючи папір для книжок) служить аргументом зайвий раз згадати про любов до читання - будь-яку книжку можна взяти, почитати, замінити на іншу чи навіть просто забрати з собою. Щодня забирають по зв'язці, хто б міг подумати! Так, дивись, і читати привчаться.

Ірина використала на земляках досвід, здобутий під час проведення схожого, набагато масштабнішого проекту в "Мистецькому Арсеналі", і вийшло цікаво. Але це далеко не єдиний твір, котрий передбачає участь глядача. Веселить дошка з молотком, набором цвяхів та написом "Забий на сучасне мистецтво". І чимало відвідувачів відгукуються на цей заклик, намагаються тут-таки в буквальному сенсі "забити"! Є й паліативні рішення, без агресії, дуже навіть душекорисні. Молода художниця Катерина Рєпа свій маніфест зробила у формі... психологічного тесту трьома мовами - російською, українською й англійською.

- Світ надзвичайно винахідливий і оперує безліччю образів, - коментує Катя свою роботу. - Найцікавіше в усій цій історії, що образи в кожного свої, так само як і установки, стереотипи та переконання в кожного свої, індивідуальні. Наприклад, усі ми по-різному розуміємо одне й те саме слово, оскільки з кожним словом у нас пов'язані свої індивідуальні асоціації та свій особистий досвід. І якщо різним людям показати одне й те ж зображення, вони побачать і зрозуміють його по-своєму, почують те, що вони хочуть чути або що підкаже підсвідомість. Свою роботу я назвала "Маніфест. Слова народу". Перші три слова, які людина побачить, покажуть, у якому психологічному стані перебуває вона в цей момент. Прошу відвідувачів бієнале записувати на аркушах паперу і складати в спеціальну коробку ці перші три слова, після чого будуть вибрані слова, які частіше за інші повторялися. Саме ці три слова й стануть маніфестом нашого міста.

Ірина Озаринська взяла також участь у спецпроекті "Морфологія комунікацій" (куратори Сергій Бєлік, Дмитро Євсеєв, координатор Олег Дімов) у Музеї коньячної справи Шустова, експонувавши ніжну, жіночу, неймовірно особисту роботу: цеглини зі стіни рідної домівки, доповнені фотографіями близьких, нагадують сімейний альбом.

Ще одна робота невгамовної Озаринської (у рамках основного проекту в МСМО) називається CaCart. Двогодинна прогулянка Одесою і така ж за тривалістю прогулянка Венецією дала можливість відобразити на маленьких аматорських фотографіях приблизно однакову кількість собачих екскрементів. Цікаво, що глядачі, не чекаючи підніжки, схильні бачити на фото симпатичних слоників або собачок, знятих із висоти пташиного польоту.

І це вкотре доводить просту істину: краса - в очах того, хто дивиться, а прибирати собаче лайно не люблять як у нас, так і в Європі. Це зрозуміло, а що робить "Ліва нога Наполеона" (скульптура британця Майкла Райта демонструється в рамках спецпроекту Rhythm Section у творчому просторі МСМО "Артерія", куратор Дмитро Гончаренко)? Та все що їй заманеться. Право на маніфест є навіть у лівої ноги, тим більше великої людини.

Мабуть, найчіткіше артикульованим виявився спецпроект "Битва за щастя" у галереї NT-Art. Його автори - художники-подружжя Вадим (Bondero) Бондаренко та Ірина Бережко (Україна-Нідерланди). Наймасштабнішу роботу вони виконали спільно, поєднавши в одному просторі яскраво й активно проявлених популярних персонажів, від Альберта Ейнштейна до Олега Скрипки.

Розробляючи тему фейків і загалом інформаційної війни, автори вирішили не множити брехню й вихлюпнути на полотна божевілля і строкатість медіа-простору. Вийшла така собі нео-поп-вакханалія. Ірині виявилося цього достатньо, навіть на душі полегшало, а Вадим продовжує тему в невеликих роботах типу "Освоєння Арктики" (ритм грандіозних звершень відтінений буденністю жахіть війни, коли в пісочниці дитина може запросто викопати деталь снаряда), "Земля-повітря" (любовний екстаз Ніколь Кідман і В'ячеслава Тихонова в його найкращі, еталонні роки на тлі польоту ракети), "Вимушені переселенці" (Тільда Свінтон зображає матір щасливого сімейства в дусі 50-х, ось тільки в небі замість Місяця Земля світиться. Допереселялися!). Будемо сподіватися, з Одеси бієнале сучасного мистецтва не "переселиться" нікуди.

Місту потрібні такі події, що проводяться хай без гігантизму й особливих виставкових майданчиків, зате з душею, розумом, смаком і гумором (не "одеським", а простим, нормальним, людським).

У рамках освітньої програми на "екваторі" бієнале відбулася зустріч із відомою польською художницею Катажиною Козирою і перегляд її відеоробіт. Цей захід допомогла організувати Моніка Шевчик, директор галереї "Арсенал" у Білостоку. МСМО відвідав також консул Республіки Польща Пьотр Себенейхен. Наступного дня у Музеї коньячної справи Шустова всі охочі зустрілися з українським художником Миколою Рідним і після перегляду його фільму "П'ять епізодів" поділилися своїми враженнями. Обидва події привернули увагу молоді, а це означає, що сучасне мистецтво буде в Одесі завжди - певна річ, змінюючись і вирішуючи якісь нові завдання, у чомусь випереджаючи глядача.