Мама мила рану

05 лютого, 2016, 22:00 Роздрукувати Bипуск № 4, 5 лютого-12 лютого 2016р.
Відправити
Відправити

Жорстокі ігри матерів-синів розгорнулися у прем'єрному спектаклі "Це все вона" (п'єса А.Іванова) на сцені Київського академічного Молодого театру. Темний зал на сто місць. Але глядачі сидять на сцені - там, де традиційно грають камерний репертуар. Художник Володимир Карашевський вивільняє колишню "тильну" частину цього простору. Відкриває пластикові вікна. Бо краєвид із вікон - теж частина сюжету.

Мама мила рану
© Фото Віола Соколан

Жорстокі ігри матерів-синів розгорнулися у прем'єрному спектаклі "Це все вона" (п'єса А.Іванова) на сцені Київського академічного Молодого театру.

Темний зал на сто місць. Але глядачі сидять на сцені - там, де традиційно грають камерний репертуар. Художник Володимир Карашевський вивільняє колишню "тильну" частину цього простору. Відкриває пластикові вікна. Бо краєвид із вікон - теж частина сюжету.

Ось стрімко вмикається світло. І вікна-стіни оживають. Невидимий вітер гойдає штори. А за вікном - на вулиці - вже справжній вітер ворушить старий костюм. Який спересердя викинули з квартири на смітник. А він не хоче далеко "йти". І виникає справді моторошнуватий ефект. Костюм нагадує непутящу душу когось третього в цій історії для двох.

Їх справді двоє - Мама (Римма Зюбіна) та Син (Олег Коркушко). І між ними - стіна відчуження. Мама норовить достукатися до Сина. Відчуває, що в його душі ниє якась рана. Намагаючись вилікувати цю рану, Мама використовує не цілющі мазі, а агресивний мийний засіб. Тобто апробує досить небезпечні методи "педагогічного" впливу, намагаючись влізти Синові в душу у прямому, а не в переносному сенсі.

Син, надимаючи щоки й губи, розмальовуючи фізіономію під гота й викидаючи в простір (наче на марші протесту) руки, відсторонюється від неї все далі, далі й далі.

Фото Віола Соколан

Причина? Як це часто буває, особливої - глобальної - причини якраз і немає. Є його улюблена пташка, випущена мамою "на волю", на холод. Є ситуативна даність і психологічна роз'єднаність двох близьких людей.

Загалом, Мама наважується на брехню заради спасіння. Мимоволі, швидше жартома, затіває з Сином віртуальну гру. Щоб вияснити, які пташки співають на денці його похмурої хлопчачої душі. Але, як усякі ігри, і ця хороша доти, доки не заграються обоє.

Римма Зюбіна, яка грає Маму й Тоффі (віртуальну дівчину Сина), втілює ще й якийсь всюдисущий дух самої цієї квартири з вікнами на вулицю. Акторка грає без страховки. Великі плани змінюються планами загальними, свідомо розмитими. Покликаними виявити туманність-розгубленість цієї материнської "планети Андромеда". У певні моменти її Мама - струна натягнута. Причому до краю. Ніжні дотики смичка здатні видобути з її душі музику прекрасну й тривожну. А в інші моменти вона ж здається струною обірваною, що втратила силу резонансу і влади над єдиним слухачем - Сином.

Фото Віола Соколан

Акторка органічна не тільки в різних душевних алгоритмах, а й у різних вікових проявах (жвава дівчинка-підліток і втомлена-втомлена мати). І одна річ - зіграти в цій, по суті, радіоп'єсі історію приватну, а інша - вийти на важливу тему. Тут вихід на тему - через бунтівливість, беззахисність і навіть неприкаяність самотньої материнської душі, в якій зійшлися сльози й голоси багатьох-багатьох матерів. Мабуть, це одна з найкращих ролей у репертуарі акторки.

Олег Коркушко на цій сцені в інші вечори грає бунінського Митю. Тепер він - у ролі його ровесника, але з іншої, вже нашої веселої епохи. Помітна психологічна пластичність молодого актора; помітна і його здатність знаходити цікаві сценічні пристосування для індивідуалізації складного персонажа. Внутрішньо - доброго хлопчика, зовні - озлобленого віртуала. Однієї рукою тягнеться до любові, другою рукою - любов відтинає.

Фото Віола Соколан

Для декого з глядачів відкритим залишається фінал. Коли після викриття материнських ігор Син завмирає біля відчиненого вікна… Крок із карниза? (Вслід батьківській душі, що давно відлетіла?) Чи все-таки крок назад? Із віртуального світу вигаданої чуттєвості - в реальний світ неприкаяної материнської прив'язаності?

Поки глядач шукає відповіді на ці запитання, я відзначу "еквілібристичні" здібності режисера Влади Белозеренко - не тільки обставляти маленьку сцену точними знаками-деталями, а й вдихати дієвість у розмовну п'єсу. Годину двадцять сцена не втомлюється від режисерської активності. Задіяно все, що потрапляє під руку: штори, одяг, клітка, ночви, посуд.

Режисер і актори дуже постаралися, щоб малоформатний приватний сюжет тут ні-ні - та й зісковзнув у невидиму безодню трагічного очищення. У кожному разі, мами й сини полишають темний зал трохи пригніченими, розтривоженими. Ніби пригадавши і свої вікна, клітки, пташок та інші сімейні ігри.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК