Маленьке свято цікавої музики

У Києві всьоме пройшов національний фінал всесвітнього конкурсу живої музики The Global Battle Of the Bands-2011.

Україну у міжнародному фіналі в Бухаресті представить сімферопольський гурт Seven Pounds.

Першою ластівкою української музики на імпрезі у Лондоні стала команда «Оркестр Янки Козир» - феєричні відгуки в їхній пресі і... все. Найліпші здобутки за ці роки: призові місця у всесвітньому змаганні за версією The Global Battle Of the Bands (GBOB) у «ТОЛ» та «АтмАсфера». Щоправда, вершин жанру і стилю, як Slipknot, або вершин чартів, як A-HА, наші поки що не досягли. Але «ТОЛ» і «АтмАсфера» є справжніми вітчизняними лідерами у тих секторах музики, які для себе обрали, - щось гучне, потужне та моторошне й інтелігентний та багатобарвний уорлдмюзік.

Цього року путівку у можливе всесвітнє рокове майбутнє в Україні виборювали більше ніж 50 команд. Зазвичай претендентів більше, але криза гне додолу все міцніше і впертіше. Навіть доїхати «пересічній» українській команді до своєї столиці важкувато. Можливо, саме тому більшість фіналістів із Києва. До того ж участь у фесті потребує по 15 фунтів (у перерахунку звичайно ж!) за кожну голову учасника колективу. Це нормальна міжнародна норма, і вона прописана у положенні, але у нас, українців, завжди викликає цілком зрозумілі емоції та асоціації. Українська дирекція на чолі з Олексієм Балбеком невтомно пояснює: частина коштів відправляється засновникам і з них формується призовий фонд фесту. А він вартує 100 тис. американських зелених. Частина з призових грошей іде на промотур всесвітнього переможця, частиною сплачують за тижневу роботу в одній із відомих студій звукозапису, тисяч так із 20 видають «на руки». Є за що боротися! На гроші,що залишилися, українці вирушають на фінал. Для прикладу: минулого року фінал занесло до Малайзії - 16 годин тільки у повітрі!

За результатами відборів на сцену фінального шоу фесту вийшли дев’ять команд, до яких (за міжнародними умовами GBOB) додавалися кращі колективи року минулого. Глядачі, які все ж таки вперто підтримують дійство, а також члени журі, до складу якого входять різні фахівці (музиканти, саунд-продюсери, співробітники радіо та телеканалів) познайомилися з 13 виступами. Виступами різними. Виступами різноманітними. Виступами доволі фаховими. «Грати стали значно вправніше і цікавіше, - поділився враженнями легендарний український музикант, лідер фантастичного «Перону» Олександр Потьомкін. - Ми так не грали. Але не розумію, навіщо вони намагаються співати англійською! Адже їх повинні розуміти...» Напевне хочуть, щоби розуміли і десь там - адже більшість команд вважали, що вони співають англійською. Потужний приспів «Бла-бла-бла» (це пряма цитата) у виконанні DepletioN того підтвердження. Картинний регіт і кашель у вокаліста виходив значно природніше і цікавіше!

Цього року було помітно ще одну важливу тенденцію. Якщо в старі добрі часи українські музики грали різну музику тому, що просто не були знайомі зі світовими тенденціями, то тепер молодь різноманітно намагається грати музику тому, що занадто багато її чує. І знайти щось собі до вподоби доволі легко. Знайти і… скопіювати. Навіть якісно, але скопіювати. І якщо це проходить з китайським ширвжитком (ба навіть з авто та літаками!), то у творчості подібне явно не проходить. Щоправда, відомий український «хрещений батько» «Океану Ельзи» та «Гуаші» Віталій Клімов зазначає: «...це кльово, що молоді мають можливість знайомитися зі світовою музикою, якої вони слухають доволі багато. Різною музикою. І якщо на перших фестивалях спостерігалася явна місцева любов до важкого сегмента музики, то навіть на цьому фесті помітно, що цікавить уже інша музика. Отримуємо такий собі вітчизняний мейнстрим...». Коментар від автора: згоден - отримуємо, але поки що доволі несміливий і не дуже іскристий. Сподіваюся, кількість переросте згодом у якість.

Давня і незагоєна рана українських фестів - немає чітких та оприлюднених критеріїв суддівства та наступного відбору кращого. Хоча система голосування доволі зрозуміла: кожен, хто голосує, вибирає п’ять команд на 5–4–3–2–1 місця - потім за ці місця нараховуються відповідні бали. От і маємо: альтернативне журі з музикантів і журналістів виводить на перше місце кумедних, динамічних, доволі галасливих навколохардрокових та україномовних представників Вінниці - гурт «Мартові», а журі «офіційне» - англомовних кримчан із «Seven Pounds». Команда і минулого року не пасла задніх і таки використала свій шанс! Не розуміючи конкурсних критеріїв, наші музиканти на сцені забувають, що сучасний шоу-біз - це видовище, і абсолютно не дбають про візуалізацію своїх виступів. Спостерігалися лише поодинокі спроби образного прояву музикантів на сцені, а про сценічні костюми годі й говорити! Хоча добрих слів заслуговують сценічні потуги а ля «Сєкрєт+Ранєткі» від Double Life з фронтменами-близнюками, які продемонстрували гру на клавішних у три руки(!). Можливо, саме тому їх найжвавіше зустріли глядачі. А можливо, корпоративчик з участю однокашників...

Абзац з «окремою думкою» від автора. Вже декілька фестивалів поспіль бачу на сцені гітариста Сергія Радзецького. Він представляє різні творчі проекти. Того року запам’ятався видовищним перформенсом Sюr Band (до слова, музиканти закінчують перший сольний альбом). Цього разу був представлений аскетичний (двійко музик на сцені: барабанщик та вокаліст-мультиінструменталіст), але цікавий «Чай с мясом». Класна і стильна психоделічна та саркастична «дурка»! Чого було варте лишень калатання барабанщиком з усієї сили паличками по струнах гітари, яка височіла на «котелку» на голові гітариста, - в результаті правильна музична фраза! Щось у стилі легендарного київського «Сверчкового числа» з далеких вісімдесятих минулого століття. (Написав ці загадкові назви і тихесенько сподіваюся на копирсання в неті молодих українських музик і не тільки.)

Цьогорічний фест також запам’ятається і цікавими вокальними проявами від «InСайд», Cashemir, Stoned Jesus, Staple Set. Відбулося і практично нечуване: точне і симпатичне двоголосся від Erlie Roads. Щодо чи не основного в живій музиці - гітарних партій, то тут потрібно ще працювати і працювати. Всім. Хоча були продемонстровані і цікаві спроби обійти «проблему» із флангу: черкащани під суто українською назвою 4F!LM просто вийшли на сцену без соло-гітариста і... весело злабали. Альтернативне журі їх навіть на третю позицію вивело. «Офіційне» проігнорувало. Зазначу, що «апарат» музикантам був наданий доволі якісний, тому кивати на «залізяччя» язик ні у кого не повернеться!

На створення видовища також активно працювали сучасне світло та екран, на якому чітко зазначалася назва працюючої команди, а також ефектно демонструвалися кадри з відеохронікою минулих концертів та якісні відеозаставки самого фесту. Відкривало подію цікаве симфорокове інтро. Продовжило - веселе рокове дійство. Лишень апофеоз події (оголошення результатів) уже багато років проходить прісно і нецікаво: «тю» і розбрелися... Але невміння провадити церемонії нагородження - то давня і весела українська традиція!

Всім присутнім у концертній залі було цікаво почути гру та співи від попередніх переможців національного відбору GBOB. Сіро і сиро виступили музики з минулорічної команди-переможниці MAGUA: зосередити глядачів на своїй музиці вдалося лише на останній композиції. Але не розчарували зіграні та впевнені у собі музиканти гурту «Гапочка» (в моїх нотатках: клавішник-красавчик!). Солістці хтось навіть подарував квіти - доволі рідкісний і щирий прояв, як на клюбні рокові вечірки! Потужно і стильно відпрацювала свій сет команда «ТОЛ» - склалося і зліпилося докупи все: звук, текст, світло. Такі виступи доводять - український сегмент забави The Global Battle Of the Bands живе і вперто крокує у майбутнє. Крокує і представляє українську музику світові. Доволі успішно представляє.