ЛЮТНЕВІ СКРИПКИ

Концерти абонемента «Скрипкова музика» у Національній філармонії, мабуть, нині єдина можливість для київських слухачів почути живе виконання гастролерів справді високого класу. Адже позаабонементне гастрольне життя перебуває в нас у жалюгідному стані — по-справжньому великі виконавці з’являються в Києві спорадично, у рамках конкретного проекту. (А чи багато таких проектів можна назвати? «Гранди мистецтва», завдяки яким ми почули Ю.Башмета в прем’єрі «Стікса» Гії Канчелі,— ось, мабуть, і все в поточному сезоні.) Тому інтерес до філармонійних абонементів незмінно високий, кожного гастролера чекають із нетерпінням, зустрічають доброзичливо, а проводжають із вдячністю. У лютому скрипкових абонементних концертів у Колонному залі ім.Лисенка було два. Виступали добре відомий київським слухачам за попередніми сезонами Марк Комонько (Україна—Німеччина) і соліст Московської державної академічної філармонії Граф Муржа.

Обидва скрипалі — зрілі й цікаві музиканти, обидва багато гастролюють, виступають із кращими диригентами та оркестрами світу, обидва — лауреати престижних міжнародних конкурсів (Комонько — юнацького ім. П.Чайковського та Міжнародного фонду «Молоді таланти»; Муржа — конкурсу Чайковського в Москві, ім. Нікколо Паганіні в Генуї, ім. Віана та Мота в Лісабоні, ім. Жака Тібо в Парижі, ім. Пабло Сарасате в Іспанії). Нарешті, обидва запропонували цікаві програми. Марк Комонько — нечасто виконуваний Другий скрипковий концерт С.Прокоф’єва; Граф Муржа — Третій концерт і Рондо-капріччіозо К.Сен-Санса, «Поему» для скрипки з оркестром Е.Шоссона і «Циганку» М.Равеля. Здавалося б, цілком достатньо підстав для щонайсприятливіших прогнозів. Однак безумовно успішними обидва виступи назвати не можна.

Особливо засмутила невдача виступу М.Комонька. І річ тут, як бачиться, аж ніяк не в солісті. Марк Комонько зробив усе, що міг, — він, як і під час попередніх виступів, грав із повною віддачею, віртуозно і концепційно (як не згадати блискучого виконання ним в одному з попередніх сезонів найскладнішого скрипкового концерту Н.Паганіні і зіграної на біс «Паганініани»!). Але всі устремління, інтенції, творчі ініціативи соліста буквально наражалися на «невідгукливість» оркестру, керованого Миколою Дядюрою. Партитура прокоф’євського концерту, безперечно, складна — вона, як це властиво Прокоф’єву, дивовижно прозора, кожна лінія тут чітко прослуховується, від оркестру та диригента потрібне філігранне, передусім ритмічне виконання. Мабуть, назвати оркестрову партію цього концерту акомпанементом можна з великою натяжкою, адже оркестр виступає тут рівноправним партнером соліста, конкурентом-суперником, який має свій індивідуалізований голос. На жаль, цього вечора оркестр солістові не відповідав, був не на висоті і справжнього ансамблю, концерту-змагання не вийшло. Хотілося б вірити, що причини цього прикрого виступу банальні (переобтяженість колективу і недостатня кількість репетицій, наприклад), а не сутнісні (професійна неготовність оркестру, який нещодавно відзначив своє п’ятиріччя, виконувати цю музику чи криза українського симфонічного диригування, позбавленого здорової конкуренції і трохи ізольованого від світового процесу). Вважати саме так підстави є, адже були в оркестру Національної філармонії, керованого М.Дядюрою, і дуже успішні виступи — у поточному сезоні в тому числі. Нарешті, може, варто подумати і про систематичніше запрошення гастролерів-диригентів, які могли б внести свіжий струмінь у роботу колективу?

Концерт Графа Муржі викликає більш позитивні емоції. Непроста програма, куди входили такі загальновідомі «шлягери» класичної музики, як блискуче Рондо-капріччіозо К.Сен-Санса й іскрометна «Циганка» М.Равеля, була зіграна зі смаком, віртуозно і стильно. У концерті Сен-Санса і «Поемі» Шоссона було підкреслено колористичність, таку властиву французькій школі; «Циганка» вразила технічною оснащеністю соліста, про яку Єгуді Менухін висловився так: «Граф Муржа народився зі скрипкою в руках, і все прийшло до нього природно: гарний звук, величезний розмах експресії, виражений через відшліфовану техніку». Київський слухач мав можливість переконатися в істинності цієї характеристики.

Найближчий концерт абонемента — виступ (уже традиційний) Сергія Стадлера. А там, кажуть, улітку приїде Ванесса Мей. На щастя, не в рамках скрипкового абонемента, який, попри все, тримає марку і високу планку справжнього мистецтва. А невдач не буває тільки в того, хто нічого не робить.