У Львові чимало прекрасних музичних колективів — симфонічних оркестрів (філармонічний, оперного театру, музичної академії), камерних, струнних, духових, але Львівський камерний користується особливою симпатією...
У ті далекі роки оркестр-першопрохідник вносив різноманітність в музичне життя Львова. Відкрили його для себе чимало найвідоміших музикантів і солістів. Одними з перших з оркестром виступили Гідон Кремер і Тетяна Гринденко — сьогодні скрипалі світової слави. Вперше в колишньому Союзі були виконані кілька невідомих творів Джузеппе Тореллі, Йозефа Гайдна, Франца Шуберта, Антоніо Вівальді. Гідон Кремер п’ять разів виступав зі Львівським камерним. На сцену разом із молодими музикантами виходили також Ігор Ойстрах, Юрій Башмет, Олег Криса, Богодар Которович, Володимир Співаков, Олександр Слободяник, Наталя Гутман, Лідія Шутко (до речі, також колишня учасниця оркестру), Наталя Дацко, Ніна Матвієнко, Етелла Чуприк, Йожеф Ермінь і чимало інших. У 70-ті роки львів’яни підтримували творчу співдружність із київським, латвійським, литовським, братиславським камерними оркестрами. Дотепер Саулюс Сондецкіс, прославлений диригент Литовського камерного оркестру, дуже уважно і з любов’ю стежить за творчими успіхами львів’ян. На 40-річчя оркестру маестро особисто приїхав до Львова, щоб поздоровити колектив.
1971 року відбулася перша зарубіжна поїздка — до міста Ланьцут (Польща), виступ приніс міжнародне визнання. Відтоді колектив ставав лауреатом і переможцем багатьох українських, всесоюзних і міжнародних фестивалів і конкурсів: «Контрасти», «Віртуози», «Київ мюзик-фест», престижного фестивалю в німецькому місті Байройті, відомого своїм знаменитим оперним театром, у якому кожне літо ось уже протягом 120 років здійснюються постановки всіх опер Ріхарда Вагнера (1996 року львівський камерний став володарем срібної медалі імені Р.Вагнера). Завдяки почесному президенту оркестру, професору музики з Гамбурга, прекрасному музиканту, колишньому львів’янину Михайлу Стрихаржу молоді музиканти сьогодні можуть брати участь у багатьох фестивалях музичного мистецтва, що проходять у містах Німеччини, а також Польщі. Як визнаний професіональний колектив їх запрошують і в окремі гастрольні турне.
Ось уже десять років львівський камерний очолюють Мирослав Скорик і Артур Микитка. До речі, для першого складу оркестру майбутній композитор Мирослав Скорик (тоді ще студент консерваторії) робив оркестровки й аранжування багатьох класичних творів. Сьогодні маестро — творчий керівник і диригент визнаного колективу. Артур Микитка в оркестрі теж зі студентських років, із 1965 року. Ставши викладачем консерваторії, так і залишився в колективі, у той час концертмейстерами груп були викладачі консерваторії. На чимало років долю з улюбленим колективом пов’язали також Володимир Заранський, Харитина Колесса, Юрій Жемчур, Адріан Фединський. А взагалі школу камерного в студентські роки пройшли (а це понад двісті чоловік) практично всі завідувачі кафедрами академії, чимало викладачів, музиканти професійних львівських колективів.
Власне, із приходом Скорика розпочався новий етап у творчій біографії оркестру. «Набивши» руку на класиці (твори деяких композиторів звучали в нас уперше саме у виконанні Львівського камерного оркестру), розвинувши власну виконавчу манеру й традиції, колектив почав експериментувати у сфері оркестрової популярної та джазової музики. Значно розширився репертуар (це музика від XVI до XX сторіччя), збагатився сучасними творами, легкими джазовими п’єсами, майстерно виконаними обробками. Оригінальні та вишукані твори Дж.Россіні та П.Чайковського, Й.С.Баха і В.А.Моцарта прекрасно доповнювалися опусами, спеціально написаними кращими українськими композиторами: Миколою Колессою, Мирославом Скориком, Ольгою Криволап, Олександром Козаренком, Віктором Камінським та ін. Деякі з цих творів ставали згодом справжніми «шлягерами», яким саме консерваторський камерний дав путівку в життя. Так сталося з «Рапсодією» на теми «Бітлз» Мирослава Скорика, екстравагантно-модерністською обробкою (Юрія Ланюка) хрестоматійного хорового твору «Щедрик» Леонтовича чи віртуозного скрипкового вальсу «Муки кохання» Ф.Крейслера. Нині композитор Скорик обдаровує музикантів оркестру блискучими обробками творів Гершвіна, Брубека, Джопліна та ін.
Преса, у тому числі й іноземна, із захопленням пише про студентів-музикантів зі Львова, відзначаючи «мікс» у яскравому концертному калейдоскопі серйозної та легкої музики, яка зачаровує насамперед раптовістю, несподіваними переходами від трагічного до легковажного. Здається, що виконання найсерйозніших творів дається студентам-музикантам легко, смички танцюють у їхніх руках, народжуючи чудесні звуки, а все разом виливається в блискучу, злагоджену й водночас ніжну і зворушливу гру. Підкуповує те, що оркестр (на відміну від багатьох інших колективів) завжди грає стоячи, він постійно в русі. Відчувається колосальна віддача кожного, незвична емоційність і динаміка виконання, оркестрова дисципліна — уміння разом грати й чути один одного. Цього року камерний оркестр Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка став переможцем обласного конкурсу в галузі культури «Львівська слава» (проведеного вперше) і володарем премії ім. С.Людкевича (музичне мистецтво), розділивши її з відомою піаністкою Лідією Шутко і творцями опери «Мойсей». В інших номінаціях студентських колективів не було.
— Останніми роками до нас в академію приходить, на мою думку, особливо талановита, внутрішньо незаангажована молодь, яка вільно мислить і вільно почувається, — вважає керівник оркестру і його концертмейстер Артур МИКИТКА. — Оркестр значно виріс, нині в ньому грають 22 музиканти. Ми стали більше їздити, більше виступати. Хоча в цьому є й свої мінуси: на розучування творів (а цю роботу доводиться практично починати наново кожен раз, коли змінюється частина виконавців) часу катастрофічно не вистачає. Проте більшість найскладніших музичних творів виконується «на всі сто», та є і минущі речі, як у навчальному плані, які все одно «грають на руку» молодим виконавцям, вдосконалюючи їх школу. Уявіть собі, на початку вересня зібрався новий склад оркестру, і вже через три-чотири репетиції нам потрібно виходити на сцену і бути єдиним цілим. Та не лише в цьому виявляються наші традиції, а і в тому, що з приходом кожної нової творчої особистості (нехай це майже дитина) колектив збагачується новими ідеями. Кажуть, молодіжні оркестри, студентські, кращі від професійних за щирістю виконання, емоційністю, вони не відпрацьовують концерти, а живуть музикою. Наші молоді виконавці грають із задоволенням. Добре, що нині маємо безперешкодний доступ до сучасного нотного матеріалу, з’явилися зв’язки із закордоном. Не останню роль відіграють особисті контакти з нашими колишніми оркестрантами, які живуть зараз на Заході. Сьогодні ми відомі й визнані в Європі. Ніколи не відмовляємося і від виступів у Львові, хай то оперний театр чи відкриття виставки. Нам колосально поталанило, що оркестром сьогодні керує Мирослав Скорик. Не знаю, чи цілком усвідомлюють наші оркестранти з ким вони працюють і спілкуються. Скорик фанатично відданий оркестру, і далеко не прагнення слави керує ним — він і так досить знаменитий і визнаний у світі. Композитор розробляє дивовижно цікаві та сучасні музичні проекти (джазова й легка музика, «Аргентинське танго», «Іспанська музика» і чимало іншого). До речі, у 70-ті роки у Львові, та й не тільки тут, був дуже популярний естрадний ансамбль, керований Мирославом Скориком. Виступав колектив на той час у кращих концертних залах, зокрема у Палаці з’їздів у Москві. Спеціально для нашого оркестру композитор здійснює оркестрування на фестивалі та чимало іншого. Отже, доводиться всім нам — і керівникам, і оркестрантам — постійно бути в роботі, у русі, у напрузі.
Ректор Львівської музичної академії, народний артист України, скрипаль Ігор Пилатюк теж у студентські роки грав у Львівському молодіжному камерному оркестрі, а потім створив такий самий оркестр в Івано-Франківську. Нерідко й зараз ректор стає за диригентський пульт і з задоволенням диригує молодими музикантами.
— Буває так, що особистість чи якийсь колектив створюють щось нове, закладають традиції, а потім їм доводиться все це відстоювати, захищати. Публіка нічого не вибачає. Звичайно, наш камерний оркестр може комусь подобатися, а комусь і ні, але безперечний той факт, що саме цей колектив став основоположником оркестрової камерної гри не лише в Західній, а й у всій Україні. Він був першопрохідником, визначником стандартів у камерній музиці й тому завжди перебував у «потоці вітрів». Чимало творчих людей, зокрема й музикантів, прагнуть на олімп. І лише одиниці замислюються над тим, що піднестися туди можна, а ось утриматися вдасться лише одиницям. Цей колектив не здає позицій вже чотири десятиріччя, хоча, може, як ректор я йому приділяю менше уваги, настільки твердо він стоїть на ногах. Це, напевно, не зовсім правильно, адже щороку там фактично йде формування нового складу, і я чудово розумію, наскільки це складно. А колектив живе, творить, розвивається, має власні постійні проекти та плани. Важко уявити, але це так, і за п’ять років боязкий першокурсник перетворюється на професійного «обкатаного» музиканта, практично вже готового працювати в будь-якому оркестрі. І це — теж традиція. Навіть якщо з попереднього складу в камерному залишиться лише одна людина, вона збереже ці традиції, збереже формулу занять, манеру та рівень виконання, сам дух оркестру. Та існує одна проблема, яку ми ніяк не можемо вирішити. У нас дотепер немає власного концертного залу, хоча вже не один рік нам дають обіцянки. Добре ще, що є розуміння з боку керівництва оперного театру, філармонії — вони йдуть нам назустріч. Дуже сподіваємося на останню інстанцію — голову облдержадміністрації Михайла Гладія, як нам здається, керівника з людським обличчям. Тим паче, що академія наближається відразу до двох своїх ювілеїв: 150-річчя з часу заснування (це був перший професійний музичний заклад у Західній Україні) і 100-річчю з дня присвоєння вузу імені Миколи Віталійовича Лисенка.
Наприкінці розмови з багаторічними вихователями творчої молоді я запитала: а чи не пропадає їхня працю даремно, адже нерідко останнім часом найталановитіші та найперспективніші діти залишають батьківщину і виїжджають на Захід. І почула: «На жаль, так складається життя, але в тому, що молоді музиканти виїжджають до інших країн, є і позитивні моменти. По-перше, вони мають можливість туди виїхати, раніше про це й мріяти не доводилося, а по-друге, через кілька років більшість усе одно повертається. Там теж не все так просто. На Заході цікаво й корисно повчитися, побути в тому середовищі, випробувати себе. Проте там нас не надто чекають...»
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google