Львівські мотиви, підземноводні «стихії»

Погоджуюсь, багато сказано і не менше написано про повільну, але впевнену руйнацію Львова. Але нещодавно у львівському Музеї ідей ця тема знову резонувала — уже в форматі фотовиставки під промовистою назвою «Чому руйнується Львів?» Її автор інженер Олег Карелін цілком слушно вважає, що руйнацію будівель центральної, історичної, частини Львова спричинив цілий комплекс проблем, але основна — «не варте доброго слова» водопостачання і водоспоживання. Як розповів «ДТ» пан Карелін, за його розрахунками, Львів, який вже дуже багато років отримує воду строго за графіком... перенасичений нею. 29 помпових станцій щодоби подають для міста 325 тисяч кубометрів води. При тім львів’яни споживають усього 157 тисяч! Тобто половина води, не доходячи до споживача, через діряві труби витікає під місто і, вимиваючи землю з-під будинків, нищить їх...

У місті вже «підтоплено» 47 гектарів!

Зарадити у цій патовій ситуації, на думку пана інженера, може лише зменшення інтенсивності водопостачання Львова і розробка концепції раціонального водоспоживання, планомірна заміна старих, зношених мереж, як це, за словами пана Олега, зробили у Флоренції та Венеції, що потерпали від аналогічних проблем.

Щоб підтвердити або спростувати свої міркування, інженер скликав круглий стіл. Відразу зазначу: від обговорення ситуації, на жаль, відмовилися працівники водоканалу та інженерних служб Львівської міської ради, які могли б компетентно витлумачити висновки пана Кареліна. В обміні думками взяли участь директор департаменту містобудування міськ­ради Андрій Павлів, директор Інституту «Укрзахід­проектреставрація» Володимир Швець, головний спеціаліст інституту «Містопроект» Віталій Дубина, доцент кафедри конструктивної географії і картографії географічного факультету Університету ім. І.Франка Петро Волошин, президент благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова» Андрій Салюк та інші поважні особи. Цікаво, що прийшов (із цілим оберемком господарських проблем) також начальник одного із ЖЕКів, розташованого у центральній частині Львова. І всі вони зійшлися на судженні, що питання підтоплення історичної частини міста через водопостачання, яке інженер Карелін визначив першорядним у списку причин руйнування Львова, є дуже важливим, але аж ніяк не основним. І взагалі, радше треба говорити про проблему водовідведення.

На загал у місті підтоплено 47 гектарів, що становить близько 23,4 відсотка центральної, історичної, території міста (2,08 кв. км). За словами фахівців, у старій частині Львова — тотальне замощення вулиць, тобто вільних від бруківки (яку останнім часом при перекладанні ще й бетонують), плитки чи асфальту територій майже нема. А це означає, що поверхневий стік (атмосферні опади), на 90 відсотків перехоплений загальносплавною каналізацією, не доходить до ґрунтів. Відповідно, порушується температурно-вологісний режим ґрунтів, які стають недозволоженими. Отже, те, що виходить із дірявих труб під землю при водопостачанні, чим журиться пан Карелін, є благом — зокрема для ґрунтів центральної частини міста, культурного шару, адже вони бояться осушення, внаслідок якого самоущільнюються. Так само, як і дерев’яні палі — за Австро-Угорщини їх використовували під час закладання фундаменту (якщо в ґрунті мало води, палі гниють). Тому додаткове зволоження є позитивним явищем. Але, з другого боку, масштабні зміни екологічної ситуації, коли спостерігається формування техногенного водоносного горизонту, завдають непрямої шкоди: відбувається засолення будівельних конструкцій, руйнуються будівельні матеріали, затоплюються заглиблені частини споруд.

Як ішлося на круглому столі «Чому руйнується Львів?», ці проблеми виникли не сьогодні — про них фахівці говорять уже близько п’ятдесяти років. І лише десять років тому, за каденції міського голови Василя Куйбіди, відповідні міські служби доручили науковцям ВАТ «Геотехнічний інститут» з’ясувати причини розвитку руйнівних процесів у центральній частині міста і розробити заходи щодо стабілізації ситуації. Дослідження тривало три роки.

— розвиток процесів техногенної механічної суфозії (вимивання дрібних частинок ґрунту з породного масиву), які розвиваються у вкрай неоднорідних, суфозійно нестійких ґрунтах культурного шару;

— самоущільнення техногенних і заторфованих ґрунтів та осідання земної поверхні;

— техногенне підтоплення території;

— руйнування дерев’яних конструкцій фундаментів.

Потік автотранспорту варто звести до мінімуму

Головними техногенними чинниками, що призводять до розвитку зазначених процесів, є постійне (дренаж) або тимчасове будівельне зниження рівня ґрунтових вод під час проходки тунелю підземного трамвая, незадовільна експлуатація систем водовідведення (дощоприймальних колодязів, водостоків, каналізаційних колекторів), великі обсяги втрат води з водогонів та вібродинамічне навантаження від різних видів транспорту.

Аби знизити інженерний ризик, було запропоновано звести до мінімуму інтенсивність потоків автотранспорту, особливо на ділянках із низькою стійкістю геологічного середовища; провести реконструкцію трамвайних колій за безшумною технологією; створити у центральній частині міста пішохідну зону; забезпечити належну експлуатацію водоносних мереж, особливо водовідведення; заборонити будь-яке будівельне зниження ґрунтових і артезіанських вод та виконання земляних робіт без узгодження з управлінням охорони історичного середовища; не допускати розробки будь яких проектів без ґрунтовного вивчення геологічного середовища; створити мережу геолого-гідрогеологічного та інженерного моніторингу; здійснювати обов’язкову комплексну експертизу всіх проектів, які стосуються центральної частини міста; проводити громадські слухання проектів, реалізація яких суттєво впливатиме на природно-архітектурні комплекси центру Львова.

Тоді ж, 2001-го, звіт віддали замовникові, а також в обласне управління охорони історичного середовища та в управління капітального будівництва. До речі, ніхто з науковців і практиків, присутніх на зібранні у Музеї ідей, навіть не знав про існування цього документа. Тому я й розпитувала пана Волошина.

— З рекомендацій, запропонованих у звіті, якісь ураховані в подальшій господарській діяльності?

— Тільки деякі. Наприклад, та, що стосується прокладання так званих безшумних трамвайних колій (зокрема на вулицях Франка та Дорошенка). Тобто для частини тієї території, яка зазнає деформації разом із будівлями, цей чинник частково урахований. Створено моніторингову мережу спостережень за динамікою підземних вод. Також частково взяті до уваги наші поради щодо обмеження руху транспорту в центрі міста — рух заборонили лише в неділю і лише на проспекті Свободи. Ми ж узагалі пропонували центральну частину міста закрити для транспорту (окрім спеціального) і зробити суцільну пішохідну зону, адже процеси деформації будівель суттєво пришвидшує вібрація, спричинена потужним транспорт­ним потоком, а масові викиди шкідливих речовин в атмосферу, крім того, загострюють екологічні проблеми і водночас призводять до активного руйнування надземної частини будівель та малих архітектурних форм, виконаних із вапняку.

Тепер щодо фатальної руйнації старої частини Львова… На думку Петра Волошина, біди не станеться: щільна периметральна забудова, коли один будинок утримує інший, гальмує ці процеси: «Якби ті будинки стояли як сучасна забудова, багато із них уже би впало. А вони, на щастя, тримаються купи».

До речі, львів’яни середнього і старшого віку пам’ятають, що до кінця 1980-х років у місті про руйнування старих будівель не йшлося. Першим потужним чинником, який спровокував масову деформацію споруд, було масштабне зниження рівня підземних вод під час спорудження шахти і прокладання тунелю для підземного трамвая.

А як узагалі можна було розпочинати такі серйозні роботи без ґрунтовного обстеження, авторитетної експертизи?

— Дослідження проводили. Всі дані, потрібні для прийняття оптимальних проектних рішень щодо будівництва підземного трамвая, були передані інституту, який здійснював проектування. Чому не враховані ці висновки, не знаю. Коли тільки почали проходити той тунель і до нас звернулися по матеріали фахівці «Укрзахідгеології» (мовляв, вестимуть моніторинг пониження рівня води під час відкачки), я жахнувся. Навіщо спостерігати за тим, що є очевидним?! Пониження робити не можна, бо це призведе до масштабних негативних наслідків. Але будівництво розпочали-таки, і лише після того, як ті явища стали активно проявлятися, проходку припинили. До речі, нині жодного методу, який дозволяє без негативних наслідків прокладати підземні мережі, нема. Принаймні в тих геологічних умовах, в яких перебуває центральна частина Львова.

Маємо те, що маємо

— Вище ми з вами говорили про будівлі тільки у центральній, старій, частині Львова. Тепер у Львові кілька «…будів», які доволі активно працюють і в центрі міста, і на околицях…

— Наше місто в сенсі інженерно-геологічних умов є унікальним — тут розвиваються майже всі небезпечні процеси, які існують у природі, окрім кріогенних, оскільки ми не перебуваємо у зоні вічної мерзлоти. Понад 30 квадратних кілометрів Львова — закарстована територія. Це так званий сульфатний карст, пов’язаний із наявністю у ґрунтовій товщі водорозчинних порід — гіпсів. Тому важлива роль належить якісному виконанню передпроектних геологічних досліджень. На жаль, у перехідний до ринкових умов період, по суті, втрачено державний контроль за їх виконанням, що суттєво збільшує інженерний ризик. Тільки деякі установи проводять у Львові дослідження відповідно до чинних державних нормативних документів. Багато приватних фірм, що працюють у сфері інженерних розвідувань, не мають ні досвіду, ні належних засобів, щоби виконувати такі дослідження відповідно до існуючих вимог. Зростання вимог до таких досліджень продиктоване також введенням нових дер­жавних норм щодо сейсмічності, згідно з якими Львів віднесено до зони 6-бальних землетрусів (раніше він належав до 5-ї). Це означає, що фонові сейсмічні ефекти можуть підвищуватися на один-два бали на ділянках із сейсмічно нестійкими ґрунтами та уражених такими процесами, як карст, зсуви тощо. Розглянуті проблеми стосуються не лише Львова, а й Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова, Одеси та багатьох інших великих міст. До речі, за радянських часів будівництву обов’язково передував цілий комплекс дослідницьких робіт. Інакше воно просто не фінансувалося. А нині хто хоче, той і фінансує. Тобто державний контроль за такою важливою справою, як проектно-пошукові роботи, фактично втрачений. По-друге, чим більше деформується будівель і споруд, тим більше «роботи» для тих, хто за це відповідає... Таких випадків у Львові багато. Це класичні приклади не ліквідації причин, а боротьби із наслідками. З другого боку, мабуть, не варто в усіх гріхах звинувачувати міську владу, тому що грошей бракує-таки, а кошти потрібні чималі.

Післямова

За словами Петра Волошина, думкою фахівців часто-густо нехтують («у чому я мав змогу не раз переконатися»), а це рано чи пізно дається взнаки. Адже без професіонального підходу до розв’язання містобудівельних проблем історичної частини Львова досягти реальних зрушень годі.