Львів, десять років по тому

Можу тільки уявляти, яка атмосфера стояла у Львові тими жовтневими днями 1994-го. «Брати Гадюкіни» щойно випустили свій шедевр «Було не любити», котрий виявився для них передостаннім. Натомість для «Мертвого Півня» та «Плачу Єремії» все ще було попереду. Львівський рок перебував на гребені хвилі. Ще дуже гостро відчувалося порожнє місце, що залишилося після від’їзду Віки Врадій. Можу лише припускати, скільки гуртів щодня з’являлося й зникало безвісти в тогочасному Львові. Саме у ті бурхливі дні кілька львівських хлопчаків заснували власну рок-групу і назвали її «Океан Ельзи». Минуло десять років. Славетний львівський рок 90-х розчинився по місцевих генделиках або закордонних студіях. «Брати Гадюкіни» залишилися світлою, але марґінальною легендою. Мертві півні пішли з шоу-бізнесу. Тарас Чубай так і залишився локальною мегазіркою. Тим часом хлопці з «Океану Ельзи» затьмарили всіх. У жовтні 2004-го вони згадали про свій десятирічний ювілей і вирішили тихо відзначити його у своєму рідному місті. Запросивши на святкування батьків, коханих, найближчих друзів та кілька десятків журналістів.

...Із Високого Замку місто видається привидом. У жовтні Львів огортає дивний туманний серпанок, який не просто заважає бачити, а відкриває зору різні примарні видива. Святослав Вакарчук віддається спогадам про свої юнацькі «опівнічні польоти з Високого Замку». Йому вторить Павло Гудімов, переповідаючи стандартні, але такі різні історії з їхнього випускного вечора. Барабанщик Денис Глінін десь загубився, а решта нинішніх «океанів» мало що може згадати про Львів. Новий басист «ОЕ» харків’янин Денис Дудко не так давно перейшов із групи «СхідSide», а клавішник Мілан Єліч приїхав із Сербії та Чорногорії. Невдовзі ми почуємо першу створену цим складом пісню, а поки що всіх запрошують до вежі телецентру, що стримить на Високому Замку. У коридорах львівського телебачення збереглася студія, в якій 1995 року, знову ж таки у жовтні, «Океан Ельзи» зіграв свій перший акустичний концерт. Сталося це завдяки існуванню телеведучого Олеся Старовойта і його програми «Дека», яка протягом кількох років освоювала надра львівського музичного андеґраунду. І хоча самі «океани» наполягають, що «андеґраундом» ніколи не були, бо жодного разу не проводили репетицій нижче першого-другого поверху, саме з цього концерту, багаторазово прокрученого львівськими телеканалами, розпочалася їхня львівська слава. Для того, щоб потрапити у світ спогадів, нам доводиться перервати запис якоїсь програми, якій не пощастило потрапити до історичної телестудії. Олесь Старовойт зізнається, що нині передачу на кшталт «Деки» випустити в ефір неможливо, та й тоді це сталося завдяки блаженній недоумкуватості телевізійного начальства. Теплі спогади багаторічної давності підкріплюються наочним артефактом. Хтось видобуває
з-за лаштунків антикварну цінність — касету «Океан Ельзи Unplugged», перший неофіційний альбом групи. Вакарчук і Гудімов закочують очі від приємної несподіванки, але на пропозицію перевидати запис реагують досить мляво, мовляв, ми ще живі, час порпатися у архівах настане нескоро, а наміру робити гроші на ностальгії немає. Запис вікопомної «Деки» зберігся, однак подивитися його не вдається. Екскурсія Львовом’94 триває.

Презентація обіцяної пісні відбувається, звичайно ж, у «Дзизі». Пісня називається «Дякую», і це задає тон усій розмові. Ігор Пелих, який екстрено прилетів із Києва, аби вести презентацію, миттєво обжартував назву, порадивши написати пісню «Прошу». Слово «дякую» лунає з вуст Вакарчука стільки разів, що дійство починає скидатися на день подяки. Музиканти дякують усім — друзям, жінкам, продюсерам, Господу Богу, а також тим, кого більше немає з ними. До «Дзиґи» завітала навіть музичний педагог Вакарчука, втім, до її слів про блискучі академічні концерти майбутньої зірки сам Святослав закликає ставитися скептично. Нарешті звучить «Дякую». Пісня з перших акордів навіює дух шістдесятих. Музиканти цього не приховують, адже не тільки Вакарчук виріс на бітлах, і леннонівські рифи всіх налаштовують на щось пафосно-ностальгійне. «Дякую тобі за то, шо ти завжди зі мною», — співає Вакарчук, але головна інтрига пісні в іншому. Як звучатиме «Океан Ельзи» без Хусточки і Шурова? Мушу заспокоїти скептиків: непогано звучатиме. Музична культура нових «океанів», Єліча та Дудка, здається, зовсім не відстає від рівня їхніх попередників. Мілан Єліч працював аранжувальником ще на проекті «Тихий Океан Ельзи» і знає, що різко переривати «океанічну» традицію не можна. Задля потрібного результату він навіть примусив Дениса Дудка тимчасово залишити клавішні й узятися за контрабас. Струнні та духові інструменти знову створюють фірмовий баланс між кічем та «академічною музикою». Взагалі ж, відчувається філігранна робота над музичним текстом. Музиканти зізнаються, що пісню творили довго. Вакарчук написав її протягом 15 хвилин після червневої прес-конференції, коли Хусточка й Шуров залишили групу. Потім були кілька місяців студійної роботи. «Я усвідомив, що за десять років величезної гонки я дуже рідко міг зробити паузу і подумати про тих людей, які дуже багато для нас зробили, — розповідає Вакарчук, — і я просто написав для них пісню».

Нову пісню «ОЕ» присвячено всім одразу й нікому конкретно. І хоч у кліпі «Дякую», створеному Віктором Придуваловим на основі робочого матеріалу попередніх кліпів, підозріло часто з’являється обличчя Юрія Хусточки, однозначно трактувати пісню не можна. Останні слова пісні («...але з тобою я світу дам нове життя») здатні до решти заплутати фанатів групи. Невдовзі «Дякую» вийде окремим синґлом на диску, що буде розповсюджуватися безплатно по всій Україні. «Це наш подарунок усім прихильникам із нагоди десятиріччя», — каже Вакарчук. Тим часом триватиме робота над новим альбомом.

З подальшої розмови всі могли дізнатися, що музиканти не вважають десятирічний стаж на сцені критичним віком; що еталоном у рок-музиці для них є Кіт Річардз; що кожного разу, приїжджаючи до Львова, «океани» споглядають, як він, за словами Гудімова, «інтеліґентно розвалюється»; що Вакарчук голосуватиме за Ющенка; що він не схильний переоцінювати професійний рівень свого колективу; тощо. А зворотна мандрівка потягом до Києва запам’ятається «Укрзалізниці» надовго.