Луганські коні гарцювали у словацькому Свиднику…

У словацькому Свиднику майже не відчуваєш, що перебуваєш за кордоном. Навколо лунає українська мова, а за вікном автомобіля — ті ж словацькі багатоповерхові панельки, що і в Ужгороді, той самий карпатський краєвид. Чи не єдине нагадування, що кордон позаду, — вивіски латиницею, а також те, що пиво тут відмовляються продавати за гривні.

Тут уже 52-й раз відзначили Дні культури русинів-українців Словаччини. Попри нестерпну спеку, на святі, крім численних закордонних делегацій, гуляло майже все містечко (до речі, мером, або, як тут кажуть, приматором Свидника вже другий термін поспіль обирають етнічного українця Міхала Бартка, який виступив одним із головних організаторів фестивалю). Насичена триденна програма включала міжнародну наукову конференцію, експозицію Словацького національного музею українсько-руської культури, святу літургію у храмі скансену (музею архітектури та побуту), галерею Дезидерія Мілого і т.д., а також, безперечно, виступи гостьових колективів, серед яких особливо вирізнявся Луганський обласний кінний театр. Акробатичні трюки вершників у козацькому одязі і з натуральними оселедцями зчинили фурор як серед місцевих глядачів, так і серед заїжджих лемків із Галичини. І хоча це єдиний такий колектив в Україні, на батьківщині кінного театру майже не знають.

— Театр базується в невеликому селищі Мєловоє і за межі області майже не виїжджає, — розповідає постійний представник президента у Криму, екс-губернатор Луганської області Геннадій Москаль, який і організував приїзд луганців у Свидник. — Торік їх усього один раз запросили в Донецьк, а за кордоном артисти взагалі вперше. При тому що виступають вони дуже професійно, і їм просто необхідні гастролі, аби «засвітитися». Після виступу до керівника театру вже підходили хорватські русини, щоб запросити колектив у Вуковар на святкування 40-річчя своєї організації, цікавилися польські українці і навіть представник консульства Росії у Словаччині…

На сцену свидницького амфітеатру, крім місцевих, вийшли фольклорні колективи з Чехії, Угорщини, Хорватії і, звісно, України. Окрасою програми, що тривала аж до півночі, став виступ Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. Пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» разом із хором стоячи співав весь амфітеатр, а після виступу артистам влаштували десятихвилинну овацію.

— Свидницький фестиваль — найкраще свідчення того, що українська культура у Словаччині не загинула, — каже голова центральної ради Союзу русинів-українців Словаччини Іван Лаба. — Були в нашій історії і нелегкі часи, проте ми вистояли й зуміли зберегти свої традиції, мову, школу. Особливо приємно, що кілька останніх років словацькі українці отримують із України не лише моральну, а й матеріальну підтримку. Це і видання творів наших письменників, і допомога літературою та періодикою, і концерти національних колективів…

Дні української культури у Свиднику — одне з найдавніших етнографічних свят Словаччини. Скільки воно ще проводитиметься, ніхто не може прогнозувати. Найбільший ворог закордонного українства — асиміляція. Якщо в повоєнні роки у Словаччині нараховувалося близько 250 тисяч українців, то тепер — усього 35 тисяч (при цьому більшість їх вважають себе представниками окремої національності — русинами). Українські села у Словаччині залишилися й навіть розширилися, у них живуть ті ж самі люди, проте під час перепису їхні діти воліють називати себе словаками.

— Однак у свята, серед закордонних гостей та гостей з України, я вірю, що український етнос у Словаччині має майбутнє, — сподівається Іван Лаба.…