Лінгвістичний арсенал антитерористичної боротьби

Взаємовідносини між ЗМІ та терористами лише найделікатніші автори називають симбіозними. Переважна ж більшість приписує першим роль рупорів, зброї, а то й зовсім підбурювачів останніх, часом доводячи свої логічні побудови до того, що, якби не телебачення, не було б ні Беслана, ні 11 вересня.

Навряд чи варто нагадувати, що історія тероризму бере початок у I столітті нашої ери, коли виникла перша терористична секта зікаріїв, а до появи технічних засобів масової комунікації було ще надто далеко. Мабуть, набагато важливіше проаналізувати не найочевидніші механізми взаємодії суспільства, журналістів, терористів і уряду.

Спокуса відігратися після чергового теракту на журналістах виникає не тільки в російської влади. Щоправда, більшість розвинених демократій уже на власному досвіді відчула, що введення цензури до зниження терористичної загрози не веде. І навіть навпаки. Успішно протистояти тероризму може лише демократичне суспільство, існування якого без свободи слова неможливе.

Потрібний баланс між правом суспільства на отримання повної та достовірної інформації й порушенням інших свобод громадян журналістська етика вважає набагато успішнішим, ніж медійне законодавство. Вироблені нею принципи тривалі роки дозволяли найавторитетнішим ЗМІ виходити з багатьох складних ситуацій із найменшими моральними втратами. Не в останню чергу — за рахунок суворих рекомендацій щодо термінології, застосовуваної при висвітленні діяльності терористів.

У багатьох кодексах професіональної етики національних організацій журналістів, а також у корпоративних правилах поведінки таких організацій, як Associated Press, BBC, Reuters, The New York Times і The Washington Post, підкреслюється, що відтворювати термінологію терористів, які називають себе «добровольцями», «виконавцями», «борцями за свободу» тощо, означає сприяти пропаганді терористичних ідей, підсвідомо виправдувати такі дії. З іншого боку, використовувати слово «терорист» також не рекомендується, оскільки воно само по собі вже є оцінним судженням і, крім того, може викликати негативну реакцію певної частини населення, особливо в конфліктних зонах.

Трагедія 11 вересня, пробивши величезну діру в цьому табу, все-таки його не зняла. У результаті світові ЗМІ стали вести політику подвійних стандартів, використовуючи то термін «терорист», то один із його нейтральних синонімів (їхня кількість сягає сорока). А аналітики затіяли нескінченну дискусію про те, що можна вважати терористичним актом, а що ні. В Америці навіть провели неофіційне опитування серед журналістів, які з досить великого списку організацій вони готові назвати терористичними. Думки відрізнялися кардинально, лише терористичний статус «Аль-Каїди» ніхто не взявся заперечувати. Стало очевидним, що сталі підходи до висвітлення терористичної діяльності потрібно переглядати. Причому, як було підкреслено в Софійській декларації ЮНЕСКО, «будь-які спроби встановити норми й керівні принципи мають іти від самих журналістів».

За цим пішла Манільська резолюція конференції ЮНЕСКО «Тероризм і засоби масової інформації» 2002 року, в якій мовиться: «будь-яка стратегія боротьби з загрозою тероризму має опиратися в більшій мірі на повагу свободи висловлювання думок і засобів масової інформації, ніж на серйозні обмеження цих фундаментальних прав». «З метою забезпечити права суспільства на інформацію ЗМІ мають право й зобов’язані повно повідомляти про тероризм і сприяти відкритим, інформованим громадським дебатам про тероризм». «Загроза тероризму не має використовуватися як виправдання введення обмежень щодо права на свободу висловлювання думок і свободу засобів масової інформації або на свободу інформації». Понад половину тексту резолюції присвячено проблемам забезпечення безпеки журналістів, які висвітлюють терористичну діяльність, а також зобов’язанням усіх сторін із «розширення спроможності ЗМІ професійно повідомляти про тероризм і сприяти толерантності, зокрема через навчання та забезпечення можливостей для обговорення етичних проблем, що стосуються висвітлення тероризму в ЗМІ».

Про те, щоб уникати слова «тероризм», навіть мови бути не може. Англомовні організації пропонують спеціальні антитерористичні словники. Експерти з журналістської етики підкреслюють, що заяви терористів журналісти мають переказувати своїми словами, по змозі супроводжуючи їх юридичними коментарями. Дії терористів, поза залежністю від їхнього мотивування, мають викликати осуд. А от причини, що породжують тероризм, мають обговорюватися в демократичному суспільстві вільно, толерантно й конструктивно.