Легенда про пацифіста

У рамках фестивалю Odessa-Classics, який віддзвенів на березі Чорного моря, відбулася прем'єра музично-театрального проекту "Мистецтво війни". Його творці - режисер Влад Троїцький та піаніст Олексій Ботвінов.

Після опери "Коріолан", що викликала щирий інтерес музичної спільноти, один із передовиків нашого сучасного театрального будівництва - Влад Троїцький - не відкладає в довгу шухляду актуальну тему війни, яка хвилює його. І вже цього літа, можна сказати, перейнявшись написаною тисячі років тому (V століття до н.е.) китайським стратегом-філософом Сунь-Цзи "біблією" військової стратегії, реалізує новітній масштабний перформанс... Відповідно до назви трактату - "Мистецтво війни".

Місце дії: Одеса і весь світ. Декорації: місцева філармонія.

Учасники (їх багато): танцівники й актори "ДАХу", ансамбль "АртеХатта" (на чолі з Мирославою Которович). І самотній піаніст як камертон поліфонічного перформансу.

У знаменитій історії Алессандро Барікко "1900-й" ("Легенда про піаніста") головний герой на ім'я Денні Будмен Т.Д. Лемон 1900-й живе-виростає й пливе на лайнері "Вірджинія", жодного разу не ступивши на берег. Він грає посеред Океану. Вловлює розхристані звуки Всесвіту. Переплавляючи їх на музичну гармонію.

Навколо якісь пристрасті-напасті, катастрофи-війни. А він собі пливе й грає. І лише клавіші, власне - божественна музика, протистоять диявольській агресії зовнішнього світу. Який десь там, за бортом, на березі, - то скімлить, то стріляє, то шкіриться, то повільно божеволіє.

Якщо включати додаткові асоціативні регістри, простір Одеської філармонії під час "Мистецтва війни" справді може нагадати той самий корабель із книжки Барікко. І легенду про піаніста, зарученого тільки з музикою.

Можливо, мимоволі Троїцький і провокує цю метафору?

Ілюзорний корабель музики-життя, що розбиває чорні хвилі війни...

Саундтреком такого протистояння і стає в проекті музика бароко, музика мінімалістів
ХХ ст. Самотній піаніст (у цій ролі Олексій Ботвінов) майже дві години віртуозно грає Генделя, Баха, Арво Пярта, Альфреда Шнітке, ще - любимого Філіпа Гласса. Мелодії композиторів минулого й сьогодення утворюють емоційний музичний пейзаж "до" і "після" битви. Стильну, емоційну й продуману симфонію почуттів, яка обпікає і остуджує переживаннями, роздумами: припливами і відпливами.

Саме видовище - синкретичне. Різні сегменти цього "Мистецтва" - музика, пластика, текст, відео, кінодокумент. Корабель рухають і підводні течії, і емоційна пам'ять.

Велика металева конструкція на філармонічній сцені - власне, відсіки вселенського корабля.

На верхній палубі (а де ж йому ще бути?) розміщений оркестр. Чорний одяг музикантів, їхні віолончелі та скрипки - наче корпуси гармат.

Нижній відсік - театр тіней, маленьке пекло, пастка для тих, хто спускається з палуби.

Майданчики, драбинки, бортики - все це помалу приведе до сакрального місця. Де й возсідає один із головних героїв. Власне, сам піаніст. Легенда про якого (у нашому сценічному випадку) режисерськи вишукано й елегійно "прошита" Троїцьким.

Практично, кожен важливий смисловий фрагмент цієї музичної легенди режисер, наче дробом, пронизує вбивчими цитатами Сунь-Дзи. Загадкового мислителя, що жив тисячі століть тому і сказав багато точного й справедливого про фізіологію війни, її вульгарність та безглуздя. Втім, за всі наступні століття так ніким і не розчутого.

Наприклад, узурпатор Наполеон упивався цитатами Сунь-Цзи. Багато інших упирів їх зазубрювали. Проте мало хто оцінив найважливіший посил цього вчення. "Мистецтво війни" (насправді) - приховане благання миру. Розумний старець мислив не тільки стратегічно, а й парадоксально. І посил його військового вчення - несамовитий гуманізм. Сенс якого вкладається в одну лише фразу: якщо можна обійтися без війни - обійдися без неї.

Жіночий голос, приречено ронячи в невідомість вибрані цитати Сунь-Цзи, вносить у міжконтинентальну й міжчасову подорож нотки тривоги. Вони раз у раз посилюються. Розростаються до глобальних образів-одкровень... Коли постійно видозмінюється простір. Бойовий розкрас різко змінюється іншими тонами. Екрани-вітрила на заднику дзеркалять морський неспокій або історичні катаклізми (у документальних кадрах виникають демони війни: Гітлер, Сталін та ін.).

Музика бароко надає відеопартитурі позачасового об'єму. А геніальний мінімаліст Гласс посилює своїми ритмами-повторами відчуття наростаючої безнадії.

Троїцький, тим часом, у цьому проекті виявився режисером більш ніж стриманим, тактовним. Подорож свого корабля він не став обтяжувати додатковими постановочними трюками (можливо, вони навіть напрошувалися). Перевага його перформансу насамперед у тому, що режисер буквально на долонях підносить слухачеві-глядачу музику. Не змагається з нею і не дражнить її ж витребеньками зовнішніх режисерських фокусів. Він просто відкриває перед музикою всі можливі шлюзи. І вона ллється й веде за собою тисячний зал.

До речі, аудиторія у філармонічному залі - теж пасажири корабля, безпосередні мандрівники хвилями своєї пам'яті.

Мистецтво війни, виходячи з ідеології проекту Троїцького і Ботвінова, - це мистецтво не допустити її, це мистецтво утримувати крихкий мир, навіть якщо корабель життя напореться на рифи.

У фіналі пацифістського перформансу сценічні шати, як вітрила, опускаються, оголюючи первозданну красу філармонії, як храму. Храму музики і храму миру. (Мізансцена, до речі, зовсім непафосна).

Якщо хтось очікував від "Мистецтва війни" Троїцького кровопускання прямо на сцені, цей цінитель буде дуже розчарований. Головне в цій історії про Піаніста й інших пасажирів "корабля" - мудрість і музика. Звуки, які видобуває душа музиканта. Думки, які вирік тисячі століть тому один цікавий китайський старий...

З трактату Сунь-Цзи (вибране):

• Непереможність полягає в собі самому, можливість перемоги полягає в противнику.

• Якщо полководець розмовляє з солдатами ласкаво й поштиво, значить, він втратив своє військо.

• Спочатку будь як цнотлива дівчина - і противник сам відчинить свої ж двері.

• Убиває противника - лють, захоплює його багатство - жадібність.

• Хто не розуміє до кінця всієї шкоди від війни, не може зрозуміти до кінця і всієї вигоди від війни.

• Міць - це вміння застосовувати тактику у поєднанні з вигодою.

• Захищаються одне від одного кілька років, а перемогу вирішують в один день.

• Війна - це шлях обману. Тому, якщо ти й можеш щось, показуй противнику, наче не можеш...

• Розпоряджаючись армією, говори про вигоду, а не про шкоду.

• Якщо немає вигоди, не рухайся; якщо не можеш придбати, не пускай у хід війська; якщо немає небезпеки, не воюй.