Лауреат польського ПЕН-клубу Андрій Павлишин: "Кожна українська область — це замкнене культурне гетто"

Львів'янин Андрій Павлишин став другим після Максима Рильського українцем, відзначеним нагородою польського ПЕН-клубу за перекладацьку діяльність. Перекладач, історик ввів в український культурний контекст, зокрема, праці Бруно Шульца, Збіґнєва Герберта, Станіслава Єжи Лєца, Зигмунта Гавпта, Чеслава Мілоша, Адама Міхніка.

- Це найстаріша нагорода польського ПЕН-клубу за творчі досягнення в галузі перекладу їхньої літератури іноземною мовою, - розповідає DT.UA Андрій ПАВЛИШИН. - Нагородою відзначають ще з 1929 р. А цьогорічну, ювілейну премію з нагоди 90-річчя польського ПЕН-клубу вирішили вручити колегам по ПЕН-руху з країн, у яких зараз найбільше перекладають польську літературу.

Лауреатами, окрім України, є Ренате Шмідґалл із Німеччини та Андрей Хадановіч із Білорусії. Вручення відбудеться 7 грудня у Варшаві у пам'ять про письменника Стефана Жеромського, ініціатора й першого голови польського ПЕН-клубу.

Ця нагорода для мене - вираження солідарності польських колег, поваги до перекладачів у країні, яка байдужа до нашої діяльності.

Вважаю, що премію дали символічно як представникові потужної групи чудових українських перекладачів із польської, яка зараз сформувалася в Україні. Слід згадати чудові переклади Юрія Андруховича, Остапа Сливинського, Лариси Андрієвської, Віктора Дмитрука, Божени Антоняк, Галини Крук, Олександра Бойченка, Олеся Герасима, Андрія Бондара, Андрія Любки, - хай вибачать ті, кого забув.

Разом ми вимальовуємо образ польської культури. Нам потрібно не лише представляти сучасному українському читачеві поточний літературний процес, а й заповнювати прогалини, які постали в минулому.

Значною мірою факт, що раніше цю премію українцю польський ПЕН-клуб вручив ще Максиму Рильському у 1949 р., зумовлений неможливістю розвитку української перекладацької галузі у зв'язку з історичними подіями. Тільки тепер у нас створюються школи.

- Пане Андрію, що би ви сказали про ситуацію у теперішній перекладацькій сфері в Україні?

- Основна проблема, яка існує в українському літературному процесі, - майже повна відсутність інфраструктури. Всього кілька видавництв займаються перекладом. Доволі часто їхня діяльність - громадська, просвітницька, а не бізнес. Ця відсутність структурованого, розвиненого бізнесу у видавничій галузі гальмує діяльність перекладачів, не дає процесові бути всебічним і всеосяжним.

Читання в Україні зараз не дуже непопулярне. В університетських бібліотеках іноді бачу порожні зали. Якщо перекладами мало цікавляться студенти, то що вже казати про пересічного читача.

Вважаю, що Україна розірвана, розшматована в культурному плані. Кожна область - це замкнене культурне гетто. Те, що виходить друком в одному регіоні, не доходить до сусіднього.

Є проблема надмірної попсовизації культури. У її рамках ми як читачі звертаємо увагу передусім на англо- та російськомовний світ, який для нас культурно, у принципі, дуже далекий та чужий. Більшість українців ігнорує світ значно ближчий і зрозуміліший - поляків, румунів, чехів, словаків, угорців. Я можу про це стверджувати на основі мізерних тиражів виготовлених нами книжок, дуже цікавих, потрібних українському читачеві, які роками лежать на складах видавництв, полицях книгарень. Особисто мені було дуже боляче, що ми не можемо збути декілька тисяч примірників в українському перекладі "Пригод Томека Вільмовського" Альфреда Шклярського. У Польщі досі продається по 20-30 тис. примірників на рік. Хоча серія почала публікуватися ще в 50-х рр. Зрештою, як і дуже важко нам довелося пробиватися і з Шульцом, і тепер - із Гавптом.

Причина, зокрема, й у відсутності доброї рекламної сфери. Немає спеціальних програм про книжки на ТБ, радіо. Про них інколи пишуть у газетах, але книжкових додатків не існує. У Польщі велике видання вважає своїм обов'язком мати додаток про книжки.

- А як ви особисто вибираєте той чи інший твір для подальшого перекладу?

- Моя сфера зацікавлень як і історика, і перекладача - це польсько-українські відносини у XX ст. Спочатку причиною інтересу стала депортація батька з родиною з Лемківщини в Україну. Пізніше у мене був значно глибший стимул, тому що відкрив для себе величезну культурну спадщину багатьох народів (українців, поляків, вірменів, євреїв, німців), яку маємо у Львові. Вона створена значною мірою польською мовою, бо це була своєрідна лінгва франка у місті. Тож відкриті знання хотів передати всім українцям. Власне, тому й почав перекладати.

Польсько-українським перекладацьким дебютом став збірник документів і матеріалів "Україна і Польща між минулим і майбутнім". Її видрукували в Харкові, на жаль, саме у дні серпневого путчу. Майже весь тираж знищили представники КГБ.

Якщо говорити, як ще обираю працю для перекладу, то буває, що тексти, думки авторів мені просто дуже близькі. До прикладу, переклад Станіслава Єжи Лєца чекав 20 років на публікацію, Збіґнєва Герберта - 10.

Часто просто відчуваю, що цей текст дуже потрібний українцям. Радію, що кілька місяців тому вийшла сатира "Кар'єра Никодима Дизми", яку написав Тадеуш Доленга-Мостович. Це історія політичної кар'єри ошуканця, популіста і брехуна, який вдавав, що є кимось іншим, а людям навколо хотілося в це вірити. Вбиваючи конкурентів, чинячи насильство над слабшими й не припиняючи своєї жорстокості, він із вуличного розбишаки виріс у високого державного сановника.

Загалом, спеціалізуюся на перекладах есеїстики, філософських, історичних, культурологічних творів, біографій.

- Очевидно, Бруно Шульц особливо близький для вас автор?

- Він був одним із перших письменників, до творчості якого я апелював. Беру участь у декількох проектах, пов'язаних із ним. Раніше організовував у рамках форуму видавців фестиваль "Бруно Шульц у Львові".

Щодо перекладів, то напрацював його "Книгу листів". Також переклав шульцознавчу есеїстику Єжи Фіцовського "Регіони великої єресі та околиці". Зараз читач має українською мовою всю спадщину Шульца. Адже Андрухович зробив переклад прози письменника, а Віра Меньок - есеїстики.

Це літератор великої ваги, який дуже добре зобразив і спосіб мислення, і барви, і специфіку Галичини.

- Для праці над перекладами Шульца ви отримали стипендії від Польщі…

- Справді, сусідня держава турбується про промоцію своєї культури. Також керується ідеями Єжи Гедройца, який заповідав полякам розвивати стосунки зі східними сусідами, передусім українцями, білорусами, литовцями, з якими мають спільне минуле.

Польща надає безліч грантів для іноземців.

Я двічі був учасником піврічних стипендіальних програм міністра культури та національної спадщини Польщі "Gaude Polonia" у галузі перекладу. Мешкав у Варшаві. Зміг глибше пізнати культурний контекст того, що перекладав. Там працював над перекладами прозових творів Збіґнєва Герберта та шульцознавчої есеїстики Єжи Фіцовського.

Переклад "Книги листів" Шульца готував, перебуваючи на стипендії Інституту книжки. Це державна установа, яка дбає про, зокрема, популяризацію польської літератури у світі. Ці стипендії надаються не лише для східних сусідів Польщі.

Мені дуже приємно, що Україна здобула премію польського ПЕН-клубу. Адже спільними зусиллями ми з колегами виграли конкуренцію у перекладачів із держав із більш розвиненою інфраструктурою, перекладацькими школами, багаторічним традиційним інтересом до польської культури. Попри все, Україна ввійшла в трійку країн, у яких найбільше перекладають із польської мови.