КУРС ВИЖИВАННЯ ДЛЯ ПОЕТІВ

Досі не впевнений, чи можна навчитися писати. Звісно, можна навчитися писати «статті на тему», рецензії і навіть есеї. Втім, існує у світі щось таке, як виховання професійного письменника. В університетах англомовного світу «готують» професійних літераторів — у них це називається creative writing, що можна перекласти як «творче писання». Отже, там, у них, вчать писати художню літературу. Як учили колись у нас, тобто в Літературному інституті імені М.Горького в Москві. Там, де найбільший російський прозаїк Андрій Платонов працював простим двірником. Платонов восени замітав листя, взимку розчищав доріжки від снігу, а в теплих аудиторіях Інституту літератури сиділи перспективні «художники слова» і вчилися відрізняти ямб від хорея і меніпею від епопеї. Не один український письменник піддався спокусі «вивчитися на письменника», як училися на юриста, лікаря-педіатра чи, приміром, комбайнера. Декому це, мабуть, дуже допомогло, тобто, письменниками вони стали. А дехто, хоч і навчився складати слова докупи, письменником не став. Не ставши при цьому й комбайнером чи лікарем-педіатром. А шкода.

Я завжди з великою підозрою ставився до того, чи можна насправді навчитися писати за чиїмись вказівками. Звісно, оволодіти навичками детективіста, фантаста, автора психологічного чи історичного роману здатна кожна, бодай трохи талановита, людська одиниця. В американських книгарнях я на власні очі бачив книги під назвами на кшталт «Напиши детектив». І не дивувався — кожне ремесло мусить мати свої довідники й порадники. А от як бути з поезією? Чи можна «навчитися писати поезію»? І як примирити графоманське бажання навчитися цьому із талантом і Божим обдаруванням, себто з його наявністю або відсутністю. Відповідь потрапила до рук сама у вигляді книги «Як писати добру поезію» двох ірландських поетів Метью Свіні та Джона Гартлі Вільямса.

В кожному реченні — доброзичливий тон і легка іронія. Мовляв, ми зараз тобі все пояснимо, однак мусимо попередити: ми не пропонуємо тобі панацею і не гарантуємо успіху, навіть не думай про публікацію чи матеріальну винагороду — спочатку пройди курс молодого бійця. І справді, книга складається з 41 вправи, що після їхнього виконання в демократичному суспільстві кожен може стати поетом. Спочатку тебе вчать, як розпочинати роботу над віршем і створити собі потрібні умови і настрій. Приміром, у вправі №5 тобі пропонують уявити «сільський образ» — «сутінки, порожня дорога і раптом… кози» і зосередитися на ньому. Скільки я не намагався, зосередитися на козах не вдалося. Потім мені запропонували написати вірш, який би закінчувався словами: «Потім з криком він спланував свій парашут у вогнище». Ну, думаю, спочатку кози, а потім із парашутом — у вогонь…

І все це пересипається цитатами з Єйтса, Фроста, Павнда і Еліота, випадками з життя поетів і відкриттям таємниць їхніх поетичних майстерень. Все нібито солідно: класики радять, як римувати, і якщо не римувати, то в якій позі це робити, як вибирати тему і формувати стиль, як складати вірші для дітей і читати вголос. Одне слово, книга — корисна, як і кожна книга цього світу. «От спробуйте, — закликає вправа
№ 35, — написати вірш у ритмі самби, рок-н-роллу, репу чи сальси?» Хочете спробувати? Я — ні. Але, зрештою, комусь, можливо, й заманеться. Але по-справжньому мене «вразила» остання вправа, яка вчить писати «вірші на замовлення»: «Уявіть собі, що ми — члени Федерації працівників скляної промисловості і незабаром наближається тисячолітний ювілей, свято першого склодува, і ви мусите написати вірш, який буде вміщено у святковому бюлетені Федерації… Або, що ми — члени освітнього відділу НАСА, і нам хочеться запустити в капсулі вірш для далеких галактик. Цей вірш має засвідчити перед уявними розумними формами життя, як виглядає життя на нашій планеті на зламі двох тисячоліть…» Любиш кататися — люби і катайся. Хочеш бути поетом — пиши про склодувів. Автори не переконали мене в тому, що пересічний громадянин насправді може стати поетом. Але добряче насмішили. Особливо останньою фразою книги: «У процесі досліджень, необхідних при написанні цієї книги, одного липневого пополудня ми виконали одну вправу з допомогою червоного вина. Ми впевнені, що допомогли тобі». Дякую, насправді допомогли…