Куратор Першої київської бієнале Девід Елліот: «Ми живемо наприкінці епохи!»

Для тих, хто ще не знає: з 24 травня по 31 липня в столиці проходитиме Перша міжнародна бієнале сучасного мистецтва. Без перебільшення, головна арт-сенсація цього року. У день, коли в «Мистецькому Арсеналі» - основній локації форуму - стартувала «теоретична» частина ARSENALE 2012 (так звана Дискусійна платформа), про сам проект, про світові арт-тренди, про апокаліпсис і відродження в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA розповів куратор бієнале - Девід Елліот.

До слова, у столицю України з «культурною» місією глобального масштабу нашого співрозмовника привела давня любов до Східної Європи. Ще в 1999 році Девід організував етапну виставку «Після стіни: мистецтво і культура в посткомуністичній Європі» (Стокгольм, Мюнхен, Берлін) за участі українських художників. (За даними російського журналу «Артгид», «батьком» першої української бієнале він став усе-таки завдяки рекомендації беззмінного комісара Московської бієнале сучасного мистецтва Йосипа Бакштейна.)

Про ступінь вагомості п. Елліота в арт-світі свідчить його curriculum vitae. У 1976-1996 роках він - директор Музею сучасного мистецтва в Оксфорді, з 1996-го по 2001-й - директор Музею сучасного мистецтва в Стокгольмі. Елліот очолював Художній музей Морі в Токіо (2001-2006) і Стамбульський музей сучасного мистецтва. Був куратором 17-ї міжнародної бієнале в Сіднеї (2008-2010). Серед його кураторських проектів - «Мистецтво і влада: Європа під владою диктаторів. 1933-1945» (Лондон, Берлін, Барселона, 1995), «Ілля та Емілія Кабакови: де наше місце?» (Венеція, Токіо, Рим, 2004-2005), «Іди за мною! Китайське мистецтво на межі тисячоліть» (Токіо, 2005), «Час минулий, час нинішній: 20 років Стамбульської бієнале» (Стамбул, 2007), «Прощавай, Кітті! Сучасне японське мистецтво між раєм і пеклом» (Нью-Йорк, 2011) і «Між небом і землею. Сучасне мистецтво Центральної Азії» (Лондон, 2011).

- Концепція Першої київської бієнале сучасного мистецтва ґрунтується на знаку апокаліпсиса… От і головний проект ви назвали - «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві». Наскільки нинішні есхатологічні настрої близькі вам особисто? Чи це все ж таки арт-гра?

- Йдеться, швидше, про симптоми сьогодення. І сама наша виставка розповість саме про них. У певному сенсі ми справді живемо наприкінці епохи. Раціоналістські ідеї західної освіти, які досі домінували в економіці, сама віра в правильність того, що ти робиш, спростовані. Є капіталістичний і соціалістичний Захід…

- Соціалістичного Заходу більше немає!

- Про це й мова! Питання в тому, що буде після капіталізму і соціалізму?

- Імперіалізм, якщо вірити класикам марксизму-ленінізму!

- (Сміється). Подивіться на Китай!

- У контексті розмови про апокаліпсис (і відродження) - супутнє запитання… Ви дивилися гучну «Меланхолію» Ларса фон Трієра? От йому якраз дуже близький образ фатуму, за яким - незрозуміло «що»...

- На жаль, поки що не дивився. (Переходить на російську) «Но обязательно посмотрю!»

- Трієр усе-таки «оптимістичний», адже його «незрозуміло що» може бути й позитивним, може бути просто сном розуму, який народжує чудовиськ… Утім, повернімося на ARSENALE 2012 до Києва, де будуть представлені проекти провідних світових зірок сучасного мистецтва, включно із самим Ай Вейвеєм. Як вам удалося вмовити таких знаменитостей узяти участь у київському проекті?

- Це не було проблемою. Досить було просто запропонувати взяти участь у проекті. Я показав їм усім світлини нашої локації, тобто «Мистецького Арсеналу»… Усі були в захваті. Крім того, нехай не з усіма, а з багатьма художниками я вже працював раніше.

- Банальне запитання: хто з учасників майбутньої Київської бієнале - «найдорожчий» художник?

- Боюся, що грошовий бік питання мене цікавить найменше… Я взагалі не цікавлюся комерційним мистецтвом і арт-ринком. Оцінювати «арт» треба не в грошових, а в естетичних категоріях. Наприклад, якщо говорити про українських художників, то ми можемо виділити три покоління - старше, середнє (яке з’явилося на стику 1980-1990-х) і вашу молодь... У майбутньому проекті я й хочу продемонструвати «різницю» у підходах різних поколінь до мистецтва.

- Щоб закінчити з «низькою» економічною темою, ще одне запитання. Під час однієї з «передбієнальних» прес-конференцій ви сперечалися з пані Заболотною про те, чи варто встановлювати плату за вхід на ARSENALE 2012. (Ви були проти, а комісар
бієнале - за). Тож в «Арсеналі», у підсумку, братимуть гроші за квитки - чи?..

- Рішення незабаром буде ухвалене. Його оголосить Наталя Заболотна. У принципі, організатори передусім зацікавлені в тому, щоб бієнале відвідала якомога більша кількість людей: від цього ми й відштовхуватимемося. Якщо плату за вхід і буде встановлено, то невелику.

Крім того, якщо міркувати раціонально, вона потрібна хоча б для того, щоб контролювати потік відвідувачів виставки: безконтрольність може спричинити хаос. Це може позначитися на стані робіт.

- Попередній список українських учасників арт-форуму було обіцяно оголосити ще в 20-х числах січня, але досі цього не зроблено. Чому? Коли, нарешті, знатимемо імена «бієналістів»-співвітчизників?

- Наприкінці березня.

- А чому настільки зсунули строки оголошення списку?

- Більша його частина вже готова. Але, по-перше, не дуже добре представляти незакінчені напрацювання наперед: художники опиняться в нерівних умовах. По-друге - і це теж важливо, - я не вибираю учасників втемну. Зараз продовжую їздити по різних містах України (от саме збираюся до Харкова і Львова), зустрічаюся з художниками, дивлюся їхні роботи… Це досить трудоємний процес, і я повинен бути упевнений, що остаточний список складено з урахуванням усього наявного матеріалу.

Словом, пізнє оголошення нашого списку - це не ґрунт для здогадів і конспірологічних версій, воно продиктоване бажанням зберегти об’єктивність.

- Як правило, кожен арт-конкурс в Україні - і тут особливо відрізняється відбір на Венеціанську бієнале - супроводжується неодмінним скандалом… Організаторам закидають необ’єктивність, продажність, непрофесіоналізм, бозна-що ще. Не боїтеся, що після оголошення горезвісного «українського» списку учасників ARSENALE теж здійметься буря?

- Звичайно, від закидів ніхто не застрахований (а скандали в арт-житті - це взагалі нормальна ситуація). З іншого боку, знаю багатьох українських художників, відомих у світі... І висунути мені претензії у зв’язку з тим, що запросив їх у свій проект, буде дуже складно. (Сміється).

Та й, зрештою, це ж лише перша бієнале в Києві. А в майбутньому їх буде багато. Взяти участь зможуть усі охочі.

- Насамкінець - як ви охарактеризували б головні тренди у світовому сучасному мистецтві?

- Я зараз не говоритиму про стилі. Основна ж тенденція в тому, що мистецтво стає больш (переходить на російську, почувши, що перекладачка помилилася) «дискурсивным. То есть на первом плане - дискурс»…

- Девіде, виявляється, ви чудово володієте мовою Чехова і Достоєвського. Чому приховували?

- Ну-у… (Англійською, серйозно). Мистецтво відходить від об’єкта у площину дискурсу, «искусство (переходить на російську) - гер-ме-тич-но»!

Тенденція полягає в тому, що реальність більше не відтворюється, а описується. Наприклад, знамениті «клітки» в Луїзи Буржуа - рефлексія над її дитячими переживаннями. І разом з тим вони мають ширше значення, демонструючи, як художник у принципі бачить навколишній світ.

З ДОСЬЄ

Девід Елліот - відома не тільки у Великобританії, а й у світі творча особистість, «хранитель» художніх музеїв і галерей. Свого часу Девід брав участь у здійсненні різних творчих заходів, цікавих проектів.

Елліот народився 1949 року у Великобританії. Мистецтво цікавило його з ранніх років.

Закінчивши школу, вступив до University of Durham, у якому вивчав історію, а через якийсь час став студентом інституту Courtauld Institute of Art, де вивчав тонкощі історії мистецтв.

Здобувши освіту, Девід Елліот обійняв посаду в художній раді Великобританії - відповідав за проведення виставок (і не тільки). Потім став директором Музею сучасного мистецтва в Оксфорді, де працював упродовж двох десятиліть (1976-1996 рр.).

Значимість Девіда Елліота та його культурних програм важко переоцінити. Він організував велику кількість виставок, у тому числі робіт з Латинської Америки, Азії, Південної Африки, Східної Європи, а також Радянського Союзу.