Культур-Ліга повертається

До 20 січня 2008 року простір залів Національного художнього музею України наповнено атмосферою авангардного пошуку початку ХХ століття — часу, коли сміливі, а почасти навіть зухвалі, експерименти утверджували нову естетику емоційно-виразного кубізму, футуризму та інших -ізмів. Тоді бунтівні Давид Бурлюк, Володимир Маяковський, інші організатори експозицій із шокуючими назвами «Хвіст віслюка», «Мішені», «Бубновий валет» спалювали мости між класичним реалізмом та футурологічним майбуттям. Аналогічні процеси відбувалися в театрі, у поезії та навіть в архітектурі. «Який до біса, grand art! Його ніколи не існувало... Кожна доба створює власне Відродження» — декларував один із мистецьких революціонерів Давид Бурлюк.

Художники, твори яких експоновано нині в проекті «Культур-Ліга. Художній авангард 1910—1920-х рр.», саме того ґатунку. Втім, митці Культур-Ліги, з якими запропоновано познайомитися киянам та гостям столиці на виставці, попри авангардний егоцентризм артистичної особистості були щільно пов’язані з детально продуманою інтелектуальною програмою. Її надзавдання полягало у літературно-художньому просвітництві єврейської громади в драматичний час між війнами та революціями.

Культур-Лігу було засновано у 1918 р. у Києві під час нетривалого правління Центральної Ради Українсь­кої республіки. Факт самоусвідомлення єврейської нації як такої, що в умовах революції виходила з «галуту» (темряви) до сяйва новітньої культури, забезпечив Культур-Лізі популярність серед творчої інтелігенції. Йшлося про те, що єврейська культура, виборсуючись із-під принижень нації, сягає авангардних висот. У завданнях Центрального комітету Культур-Ліги декларувалося синтетичне поєднання історичної пам’яті єврея зі світоглядом доби, що стукала у двері. Просвітницька та культуротворча функції були визначені як основні в діяльності Культур-Ліги. Акцентувалася дуалістичність програми: збереження традиційного та напрацювання новітнього. На цих двох китах мало відбутися піднесення до модерністської творчості. Озираючись на історичні реалії початку ХХ століття, усвідомлюємо причини потужної енергії новоствореної Культур-Ліги. Її діяльність розгорталася в час жахливих єврейських погромів в Києві та в інших містах та містечках Південно-Західної України. Страх єврея за долю та фізичне виживання родини був постійним. Недарма на запитання «Чому у вас, маестро, корови літають, а янголи падають?» Марк Шагал відповів: «Хіба ви не помічаєте, що цей світ стоїть догори ногами?» Тривога пересічної людини стосувалася також й єврейської інтелігенції, яка, на думку провідників Культур-Ліги, складалася не «лише з бухгалтерів та стоматологів, але й з митців і діячів культури». Поети, художники, видавці книжок та часописів, учителі та рабини перебували в меншості, але, сповнені ідеалізму та жертовності, взялися до справи залучення пересічної людини до культури. Ентузіастів Культур-Ліги мучили питання: «Чи існує єврейська культура? Чи існуватиме вона надалі?». Та, відкидаючи рефлексії як зайве, через що у інтелігента переважно опускалися руки, організатори культурного руху створювали лабораторії культури ідиш на теренах України, Росії, в країнах Європи.

У протирічних, непередбачуваних політичних умовах початку 20-х років минулого століття, коли влада в Києві за добу інколи переходила з рук Центральної Ра­ди до більшовиків та навпаки, коли єврейські бойові дружини сьогодні віталися як соратники української влади, а завтра відштовхувалися та клеймилися «зрадниками-жидами», в час кривавої колотнечі інтелігенція виконувала програму культурного освітянства. У Києві було започатковано Єврейський народний університет, театр, кооперативне видавництво Куль­тур-Ліги. Видавалися журнали для дітей та для бідноти, проводилися диспути інтелектуалів на тему: «Перспективи єврейського мистецтва». Митці та поети починали експерименти з новими художніми формами.

Дуалізм у розвитку єврейського мистецтва 1910—1920-х років засмучував прихильників традиційних цінностей та водночас заохочував до визнання новацій тих, хто, за висловлюванням теоретика Б.Аронсона, намагався «здмухнути порох з могильних плит». Синтезувати єврейську етноестетику з модерним розумінням художньої форми пощастило геніальному Марку Шагалу. Його провінційні персонажі з пейсами позбулися гравітації та злетіли у космос, випереджаючи космонавтів на півстоліття, а корови та кози з провінційного Вітебська оселилися на плафоні Гранд-Опера в Парижі.

В експозиції цікавою є і третя група творів, автори яких А.Маневич, Р.Фальк, М.Шейхель, Д.Штренберг трималися традицій Паризько-Мюн­хен­ської школи та працювали в принципах реалізму, імпресіонізму, сецесіону та поміркованого фовізму. Психологізм у портретах пензля Д.Штеренберга відсилає до традицій реалізму в студіях Одеси, де навчався художник. Вишкіл у В.Сєрова та К.Коро­віна очевидний у творах Р.Фаль­ка. Модний тоді сезанізм та кубізм у натюрмортах і пейзажах Фалька не руйнує реалістичного першообразу. Розлога колекція пейзажизму А.Маневича очевидно розвиває та трансформує в умовах нового часу декоративний пейзаж А.Куїнджі. Декоративізм синтезовано із пластичними засадами сецесіону, які увійшли до палітри митця під час навчання у Мюнхені (школа А.Аш­бе).

Розлога експозиція проекту «Культур-Ліга. Художній авангард 1910—1920-х рр.» як частина загальнокультурної програми єврейської просвітницької роботи викликає захоплення та водночас сум через знищення цього руху тоталітарними режимами Гітлера—Сталіна. Київський «проект-відродження» є фактом позитивної реконструкції могутньої інтелектуальної хвилі у єврейській та світовій культурі. Проект ще раз переконує — «рукописи не горять», коли знаходяться пам’ятливі нащадки.