Коли віртуальні мрії стануть реальністю? Віртуальні та цифрові бібліотеки в системі інтернет-ресурсів загального доступу

Термін «віртуальна реальність» далеко не завжди викликає позитивні емоції. По-перше, дивує саме словосполучення — щось на зразок гарячого льоду; по-друге, перед очима виникають численні комп’ютерні клуби, де днюють і ночують сотні тисяч підлітків. Потрібні гострі відчуття? Ось нові ігри на будь-який смак. Бракує спілкування? Сотні різного роду чатів і форумів допоможуть владнати цю проблему. Щось купити або продати? Треба лише мати гроші на банківському рахунку — і через Інтернет можна владнати будь-яку оборудку. Звичайно, нормальна людина не може жити віртуальним життям, хоча інколи це може стати свого роду «компенсаторним лікуванням» реальних проблем. Проте йтиметься тут не про це.

Розвиток сучасних технологій суттєво вплинув на суспільне життя в цілому. Істотні зміни торкнулися багатьох видів професійної діяльності в банківській, військовій, видавничій та інших сферах: зникли або докорінно змінилися цілі спеціальності, впроваджено якісно нові технологічні процеси, але найбільш разючі перетворення, на нашу думку, відбулися в інформаційно-аналітичній діяльності. Нині важко собі уявити успішного журналіста, аналітика, науковця, викладача вузу, який не володів би комп’ютером або не користувався б всесвітньою мережею Інтернет, яка за короткий час перетворилася на потужний засіб обміну інформацією, а для багатьох людей стала невід’ємною складовою повсякденного життя. У технологічно розвинених країнах значний відсоток населення користується Інтернетом для проведення банківських розрахунків, купівлі товарів або, скажімо, авіаквитків, які негайно доставляються електронною поштою. При умові якісного зв’язку, за наявності веб-камери та мікрофона можна спілкуватися у «прямому ефірі» на будь-якій відстані, проводити телеконференції. Стало можливим прослуховувати радіопередачі, в онлайновому режимі переглядати телепрограми. Однак найбільший інтерес, на нашу думку, викликають нові джерела інформації, що формуються у всесвітній мережі.

Доводилося чути думку, що Інтернет нагадує велике звалище, смітник, де хто завгодно може розмістити будь-що. До певної міри це так, але ж інформація, розміщена для загального доступу, є певним віддзеркаленням суспільства, культурного рівня людей, котрі цю інформацію розміщують і нею користуються. Якщо безсистемно, навмання подорожувати Всесвітньою павутиною (займатися так званим інтернет-серфінгом), то відсоток отриманої корисної інформації буде дуже малим. Для ефективного пошуку треба хоча б приблизно уявляти собі, де й що саме можна знайти, якого роду інформаційні електронні ресурси потрібні для тієї чи іншої діяльності, дослідження, проекту. Дедалі вагомішою в цьому стає роль бібліотек.

Електронні ресурси за досить короткий час стали важливою альтернативою інформаційних джерел на традиційних носіях перш за все через зручність доступу, зберігання, копіювання та користування. Звичайно, кожна бібліотека може й має пишатися кількістю книг, журналів, газет тощо. Проте не слід забувати, що поступово на перший план виходять зовсім інші показники та критерії. Доречною, здається, тут буде аналогія з радянськими часами, коли аж до розвалу СРСР ми пишалися кількістю виплавлених чавуну та сталі. Справді, до Другої світової війни, у часи домінування індустріального суспільства, цей показник був ключовим у визначенні економічного розвитку держави, проте в той час, коли переважна більшість розвинених держав вступила в постіндустріальну еру, зовсім інші індикатори стали визначати економічний розвиток країни.

Кількість одиниць зберігання, безумовно, була, є й буде одним з основних показників, які характеризують ту чи іншу бібліотеку, проте все частіше постають питання про розмір, зручність у користуванні, доступність, відповідність певним стандартам електронного каталогу бібліотеки, кількість книжок, періодики, ілюстративних матеріалів, доступних через Інтернет. Якою кількістю баз даних, електронних аналогів друкованих видань можуть користуватися читачі бібліотеки? Чи доступні ці ресурси ззовні, поза приміщенням бібліотеки? Для всіх чи лише для обмеженого кола читачів? Чи існує у бібліотеці довідково-бібліографічне, консультаційне та інші форми онлайнового обслуговування? Чи можуть читачеві вислати статтю з газети або журналу електронною поштою, надати тимчасовий інтернет-доступ до підручника чи монографії? Коли будуть запроваджені такі види обслуговування? Ці та інші подібні питання до переважної більшості українських бібліотек поки що залишаються без відповіді.

Не можна сказати, що ніхто з вітчизняних фахівців усерйоз не займається цими проблемами. Проте складається враження, що робота ця почасти не координується й не супроводжується належною адміністративною та фінансовою підтримкою. У цій сфері Україна сьогодні значно відстає навіть від Росії, не кажучи вже про країни Заходу.

Говорячи про західний і, зокрема, американський досвід у цій сфері, доречно, перш за все, звернути увагу на віртуальні бібліотеки, які вже створено практично в кожному штаті. Не беруся стверджувати безапеляційно про витоки самої ідеї, але здається, що вона виникла разом із розвитком нової форми дистанційної освіти — віртуального університету. Цю форму навчання досить умовно можна вважати аналогом добре відомої нам заочної освіти. Відмінність полягає лише у широкому застосуванні новітніх технологій, що дозволяє максимально спростити й полегшити контакти викладача та студента, відкрити значно ширший доступ до потрібної навчальної літератури тощо.

Звичайно, віртуальні університети та дистанційна освіта — річ цікава й корисна. Такі форми навчання можуть значно полегшити отримання фахової підготовки людям, які з тих чи інших причин не можуть на кожну сесію приїздити до вищого навчального закладу, регулярно відвідувати бібліотеки та користуватися потрібною літературою. Проте, з іншого боку, створення віртуальних університетів вимагає досить високого рівня технологічного розвитку країни, значних капіталовкладень. Як і будь-яка ідея, базована переважно на новітніх технологічних досягненнях (скажімо, електронна комерція), віртуальна освіта не завжди виправдовує сподівання фахівців.

Віртуальні бібліотеки не залишилися виключно складовою частиною, додатком до віртуальних університетів, а почали розвиватися автономно, виконуючи головну функцію бібліотеки — надавати читачам тимчасовий доступ до впорядкованих інформаційних ресурсів. Віртуальні бібліотеки дозволяють користуватися, перш за все, базами даних, що містять найпопулярніші періодичні видання, довідкову літературу та словники, художню та наукову літературу. Такі бази даних формуються та підтримуються комерційними компаніями й коштують настільки дорого, що далеко не кожна компанія чи установа може ними користуватися, і саме віртуальні бібліотеки стали компромісом між комерційними та громадськими інтересами.

Буде помилкою вважати, що розвиток віртуальних бібліотек у США відбувався безболісно й без труднощів. Значна частина проблем американських бібліотекарів подібна до тих, що виникають в Україні. Перш за все це стосується фінансування бібліотечної справи, особливо коли йдеться про розвиток нових напрямів діяльності. Основним джерелом надходження коштів, як правило, є місцевий бюджет, якщо йдеться про публічну бібліотеку або бюджет університету, якщо це академічна бібліотека. Коли ж виникає потреба порівняно великих капіталовкладень, широко використовується індивідуальне та інституційне спонсорство (а робота з потенційними спонсорами вимагає від бібліотекарів як високого фахового рівня, так і певної законодавчої підтримки, скажімо, зменшення податкового тиску для спонсорів на суму наданої допомоги), помітну частину також складають гранти від федерального уряду та комерційних компаній: кошти, що спеціально спрямовуються на підтримку та розвиток того чи іншого виду діяльності.

Цікавий факт: коли бібліотекарі штату Алабама майже втратили надію отримати бюджетні кошти на розвиток віртуальної бібліотеки, вони почали роздавати читачам поштові листівки, адресовані відповідним урядовим чиновникам, пояснюючи ті переваги, які принесе мешканцям штату створення віртуальної бібліотеки. Незабаром уряд штату почав отримувати мішки кореспонденції на підтримку цієї ідеї, й відповідні кошти були таки надані.

До речі, крім величезної кількості переваг, які отримали від створення віртуальних бібліотек читачі, це також полегшило життя самим бібліотекарям, зменшивши навантаження протягом робочого дня. Співробітники університетської бібліотеки штату Кентуккі всерйоз обговорювали проблему наповнення читальних залів та збільшення кількості «фізичних» відвідувачів бібліотеки, оскільки більшість читачів почали користуватися переважно електронними інформаційними ресурсами.

Окремо слід зупинитися на цифрових бібліотеках та проблемах оцифровки інформації на традиційних носіях. Для того, щоб зрозуміти, що таке цифрова бібліотека, на нашу думку, не варто аналізувати етимологію терміну або вдаватися до технічних подробиць. Набагато корисніше просто подивитися на те, що вже створили та називають цим терміном фахівці з інших країн. Не претендуючи на глибокий аналіз, хотілося б зробити кілька загальних зауважень з цього приводу.

По-перше, стосовно проблеми переведення текстів та зображень із паперових носіїв або, скажімо, фотоплівки на магнітні та оптичні диски. Однією з найпоширеніших помилок, що трапляється при обговоренні цієї проблеми, є те, що плутають такі поняття, як «термін експлуатації» та «строк зберігання». Скажімо, якщо гарантованим терміном експлуатації оптичного компакт-диску, як правило, є три-п’ять років, то строк зберігання при дотриманні відповідних умов може бути в десятки разів більшим. До чого тут це? На відміну від традиційної бібліотеки, у цифровій ніхто не видає читачам дискети чи компакт-диски замість книжок та мікрофільмів. Оцифровані матеріали, що зберігаються у бібліотеці, просто розміщуються на бібліотечному сервері для вільного, обмеженого або тимчасового доступу.

Саме ця електронна копія, що зберігається на потужному бібліотечному комп’ютері, й є основною, робочою. Записані ж на якісні компакт-диски копії, що зберігаються у спеціальних умовах, ніколи не видають читачам, вони є резервними. Про важливість оцифровки книжок та ілюстрацій в Україні годі й говорити. Особливо це стосується книжок та документів, що без перебільшення є надбанням не лише нашої держави, а й світової культури. Загальновідомо, що сьогодні бібліотеки та архіви не можуть повністю забезпечити відповідні умови для зберігання історичних документів та літератури. Документи псуються, досить часто трапляються випадки вандалізму: навмисного псування, викрадення текстів та ілюстрацій, а то й цілих видань. Розміщення електронних копій таких видань для загального доступу дозволить істотно обмежити коло фахівців, що матимуть доступ до оригіналів.

Звичайно, через обмеження, що накладаються вітчизняними та міжнародними законодавчими нормами про авторське право, бібліотека не може переводити у цифрову форму будь-яку літературу, що знаходиться в її фондах. Потреба переведення в цифрову форму, перш за все, стосується історичних документів, старовинних та рідкісних книжок і фотографій. Хорошими прикладами цифрових бібліотек можуть бути Американська пам’ять Бібліотеки Конгресу США або, скажімо, Кентуккіана — проект цифрової бібліотеки, що досить успішно здійснюється в небагатому за американськими стандартами штаті.

На відміну від віртуальної бібліотеки, створення цифрової вимагає значно менших коштів і вже сьогодні під силу кільком великим українським бібліотекам, які мають відповідне обладнання та фахівців. Певна робота в цьому напрямі вже ведеться, зокрема, у Національній бібліотеці імені В.Вернадського й, ураховуючи об’єктивні обставини, досягнуто непоганих результатів. На нашу думку, слід усвідомити важливість проведеної роботи та на відповідному рівні стимулювати ці зусилля. Певна річ, цей матеріал лише порушує проблему, він покликаний підтримати саму ідею й роботу, які переважно на власному ентузіазмі ведуть вітчизняні фахівці.