Колекція Разумовських розкриває свої таємниці

Будь-які розмови про європейський контекст існування України залишаються порожнім звуком, доки наша країна не зуміє на ділі показати свою історичну, гуманітарну залученість у простір загальноєвропейської культури. Нарешті сталася подія, яка дала нам один із блискучих шансів такого роду. Щойно вийшла з друку книжка завідувачки відділу формування музичних фондів НБУ імені В.І. Вернадського кандидата мистецтвознавства Лариси Івченко «Реконструкція нотної колекції графа О.К.Разумовського за каталогами XVIII сторіччя». Бібліотека видала цю працю спільно з Національною академією наук України. На 644-х сторінках формату А4 вперше представлено інформацію про один із найбільших скарбів, якими володіє наша держава. Вже нині зрозуміло, що додрукування накладу або перевидання цієї праці за кордоном були б украй необхідні: на неї чекають десятки великих бібліотек Європи, насамперед — Австрії, Німеччини, Чехії. Передбачаючи появу цієї монографії, завідувач музичного відділу Національної бібліотеки у Празі (Клементінума), доктор Юліуш Гулек у журналі Music News from Prague писав так: «Поява каталогу колекції, а також її наукове дослідження інтригує всіх музикознавців світу». Сама ж авторка добре відома закордонним колегам, вона музикознавець і єдиний у своєму роді фахівець із зарубіжної музичної бібліографії в нас в Україні. Адже саме Лариса Івченко виявилася єдиним українським фахівцем, який зміг адекватно обробити бахівський архів, що його Україна передала Німеччині. Зберігання і кваліфікована каталогізація колекції Разумовських — одна з головних справ, яким Лариса Івченко присвячує все своє життя.

Отже, кілька слів про те, що ж стало предметом уваги авторки монографії. У філії Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що на вулиці Володимирській, зберігається унікальне зібрання нот, яке належало графу Олексію Разумовському (1748—1822), міністру освіти Росії, дійсному таємному раднику, старшому сину гетьмана України Кирила Разумовського. Це зібрання протягом тривалого часу перебувало в Яготині, а 1918 року його перевезли до Києва. Основна частина зібрання (близько трьох чвертей) справді належала графу Олексію, але для музикантів більш звична назва «Колекція Разумовських». Дід Олексія Григорій Розум був реєстровим козаком, а дядько, також Олексій, розпочинав свою кар’єру як придворний музикант у співочій капелі, а потім, з примхи долі, йому судилося стати таємним чоловіком імператриці Катерини Петрівни. Вона дарувала Розумам дворянський титул. Брат Олексія Кириловича, Андрій, служив російським послом в Австрії, Швеції й Данії. Він був знайомий із Гайдном, Моцартом, Сальєрі, йому присвячував свої кращі твори Бетховен (ні більше ні менше, ніж П’яту і Шосту симфонії та Три квартети ор.59, які в нас називають «Російськими», тоді як на Заході більш звичною стала назва «Квартети Разумовського»). Нотна бібліотека Андрія, на жаль, до нас не дійшла. А про музичні смаки його брата ми можемо судити за колекцією, що зберігається в нас. Згодом спадкоємці роду Разумовських поріднилися з Репніними, Жемчужниковими, Толстими й залишили помітний слід у вітчизняній культурі. У книжці Лариси Івченко два розділи. Перший присвячений темі «Разумовські та музична культура XVIII — початку XIX століть». У ньому йдеться про чотирьох представників роду Разумовських (Олексія, Кирила, Олексія Кириловича й Андрія Кириловича) та їхні зв’язки з музикою. А другий розділ становить власне реконструкцію колекції.

Якою є ця колекція? Очевидно, це єдина приватна нотна бібліотека XVIII століття, що збереглася в Україні. Та й у всьому світі таких бібліотек збереглося кілька. Особливо цікаво, що ми маємо унікальні справжні каталоги того часу, які самі по собі є значним пластом світової музичної культури. Це вісім книг у шкіряних обкладинках. На них є суперекслібриси, в яких під графською короною з дев’ятьма перлами красується вензель ACR. Кожна з них присвячена одному з музичних жанрів — сонатам, дуетам, тріо, квінтетам, секстетам, концертним симфоніям, симфоніям і концертам. Ще один, дев’ятий зошит каталогу, присвячений квартетам, значною мірою наново реконструювала сама авторка. Всі каталоги репродуковані у книжці повністю, що стане незамінним джерелом інформації для всіх музикантів, музикознавців і бібліографів у світі. Деякі документи, внесені до цих каталогів, втрачені. Кількість одиниць зберігання, що є на сьогодні в колекції, близько 1700. У ній представлені всі жанри музики XVIII століття — від дуетів до симфоній та від окремих арій до опер. Колекцію збирали протягом останньої чверті століття, хоча в ній є й більш ранні документи, що належали, мабуть, старшим Разумовським (Олексію та Кирилу). Згодом зібрання доповнювали нащадки. Ноти в ті часи були дуже дорогим задоволенням: стос нот коштував стільки ж, скільки й карета з кіньми. Тогочасна техніка друкування нот — гравіювання — була дуже складною й дорогою. На титульних аркушах багатьох нот є гравюри-ілюстрації. Тому навіть видання творів забутих авторів — велика історична цінність. На відміну від книг і нотних видань, рукописні копії нот тоді були дешевші. Вони також представлені у зібранні. Ідеальною моделлю обробки будь-якого архіву є така, при якій надзавданням стає відтворення архіву в тому вигляді, в якому він існував раніше, незалежно від кількості збережених одиниць. Саме таким, інколи майже детективним шляхом і пішла авторка книжки.

Будь-яке видання, тим більше рукопис XVIII століття, — вже раритет. За спеціальними міжнародними покажчиками (RISM) можна визначити кількість збережених примірників того або іншого видання. Наклади тоді були мізерними. Тому не дивно, що в нас збереглися єдині у світі примірники деяких видань. Таких налічується близько п’ятдесяти. Інші нотні видання здебільшого також із небагатьох, які збереглися. Далеко не завжди їх наявність у Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського відображена в міжнародних покажчиках. Публікація праці Лариси Івченко вперше створює умови для інформаційного прориву, здатного викликати справжній культурний шок у Західній Європі. Навіть якщо ті або інші твори перевидавалися пізніше, цінність колекційних нот не знижується, адже вони часто були першими або прижиттєвими виданнями. Серед раритетів — видання творів Тартіні, Кореллі, Гайдна, Моцарта, синів Баха. Є й рідкісні авторські рукописи опер італійського композитора Дженнаро Астарітта «Безлюдний острів» та «Бакалійник». Остання була написана на лібрето Княжніна на замовлення Олексія Разумовського. Представлені навіть рукописні копії творів прусського короля Фрідріха ІІ (Великого).

Майже про кожен примірник колекції можна розповісти захоплюючу історію. Але поки що розгадані лише кілька її загадок. Наприклад, цікавою є історія кантати Франческо Марлаккі на честь Олександра I. Спочатку вважали, що її ноти не належали колекції Олексія Разумовського, бо рукопис було зроблено вже 1813 року, та й палітурка зовсім не схожа на традиційні. Але одного разу до бібліотеки звернулися італійські дослідники творчості Марлаккі, і спільними зусиллями вдалося встановити, що це саме та кантата, яка була написана за наказом князя Репніна, генерал-губернатора Саксонії (зятя Олексія Кириловича). З нею пов’язаний один драматичний епізод у житті автора. Кантату треба було написати у триденний термін — до дня приїзду в Дрезден російського імператора. Інакше композитору загрожувало заслання до Сибіру. Але маестро встиг, і тепер маємо єдиний у світі примірник цієї кантати, яка донедавна була невідома навіть в Італії.

Є в колекції твори й вітчизняних композиторів, здебільшого це ноти початку XIX століття, можливо, із зібрання Варвари Репніної, Олексієвої дочки. Але існує цікаве припущення про одну симфонію, видану в Парижі 1760 року. Не виключено, що її історію так і не буде з’ясовано до кінця, однак можна припустити, що написав твір Максим Березовський. Атрибуції симфонії було присвячено кілька наукових праць, у тому числі — самої Лариси Івченко. Але всі подробиці дискусії про авторство загадкової симфонії залишилися за межами книжки.

Хоча про існування колекції відомо давно, повної інформації про неї поки що не мав ніхто. Сучасний каталог, який охопив би сто відсотків наявного матеріалу, повністю ще не виданий, ознайомитися із зібранням в цілому можна лише в бібліотеці. Втім, 1991 року в Празі відбулася виставка нот із колекції. Про неї дізналася Марія Разумовська, нащадок роду Разумовських із Відня, бібліотекар і дослідниця творчості Марини Цвєтаєвої. Хотілося б сподіватися, що з часом бібліотека зможе експонувати колекцію Разумовських на виставках за кордоном, що принесло б величезні, ні з чим не зрівнянні моральні дивіденди нашій молодій державі, яка так прагне до Європи.

У науково-довідковому апараті видання, крім іншого, є покажчик видавців, друкарів та граверів, генеалогічне древо Разумовських і покажчик інструментального складу творів, представлених у колекції. Така скрупульозність навіть необізнаному допоможе зрозуміти, наскільки висока якість дослідницької роботи, проведеної авторкою. Нині готується другий випуск книги, в якому буде вміщено реконструкцію решти збереженого зібрання Разумовських і допоміжні покажчики до всього видання. Про колекцію вже знято фільм, написано низку статей, у Києві проводилися виставки, і матеріали колекції завжди були доступні читачам. Зацікавилися нею й музиканти-виконавці. Забута музика знову зазвучала в концертних залах, ефірі, з компакт-дисків. Колекція продовжує розкривати свої таємниці, її загадки розгадуватиме ще не одне покоління музикантів і дослідників. І не варто соромитися заявляти світові про те, які скарби ми маємо.