КОДА «ФРАНЦУЗЬКОЇ ВЕСНИ»

Скінчився квітень, а з ним — «Французька весна в Україні».

Весь місяць ми відчували вишуканість Франції так близько, як ніколи. Інколи, поспішаючи на черговий захід, здавалося — біжиш паризькими вуличками й дихаєш справжньою французькою весною.

30 квітня в Національній філармонії України відбувся завершальний концерт, який потішив любителів класичної музики. Під керуванням диригента Паскаля Рофе у виконанні симфонічного оркестру Національної філармонії України прозвучали: сюїта № 2 «Дафніс і Хлоя» Маріса Равеля, «Симфонія ре мінор» Сезара Франка й «Метаболи» відомого сучасного композитора Анрі Дютійо, чиї твори максимально насичені складними текстами.

«Французьку весну», що проходила під егідою Міністерств закордонних справ двох країн, Міністерства культури та мистецтв України, посольств України у Франції і Франції в Україні, було старанно підготовлено Французьким культурним центром в Україні та Французькою асоціацією розвитку мистецтв (AFAA) з французького боку та Міжнародним агентством «Україна АРТ» — з українського. Труднощів у роботі й підготовці не бракувало, адже «Весна» одночасно розквітла в Дніпропетровську, Харкові, Львові, Донецьку, Одесі та Києві. Успіхові проведення сезону французької культури сприяла вагома підтримка торгових марок PRESIDENT і HENNESSY.

До програми входило близько п’ятдесяти заходів, які репрезентували всі види сучасного мистецтва. Незабутні гастролі циркового театру «Єдиноріг», що перебуває на межі реальності й фантастики, музики й тиші, не залишили байдужими ні дорослих, ні дітей. Побувавши у фантастичному світі звірів, вигаданих божевільними й геніальними творцями, — казкового індика, африканського панголіна й сардин-гімнастів, видресируваних для виконання неймовірних трюків, — здається, ніби, перенісшись у позаминуле століття, вдалося побувати заодно на зйомках кінофеєрій Жоржа Мельєса. Ну і як тут не вірити в казки!

Шанувальники джазу мали змогу стати учасниками проекту «Париж — Київ Експрес», що об’єднує під керуванням Сільвена Бефа ансамбль «Октовойс» (на думку французьких музичних критиків, це нове поняття у сфері джазу) та шість українських джазових виконавців. А також музичних гурманів потішив французько-український рок-концерт «Бікіні Машин» — «ВВ».

Безліч виставок оживили музеї України, з них хочеться відзначити «Наративний фігуратив» (поп-арт), яку відкрили в Національному художньому музеї України три головних представники цього напряму — художники Ерро, Клазен і Монорі. У Львові відбулася виставка відомого французького фотографа угорського походження Андре Кертеса, чиї твори зберігаються в Парижі.

Нам також надали можливість зустрітися з видатним письменником Жилєм Ляпужем, який вручив премію ім. Г.Сковороди за кращий переклад українською мовою з французької. Директор видання «Французька етнологія» Жан Кюїзеньє представила спеціальний номер, повністю присвячений Україні.

І, нарешті, за підтримки UNIFRANCE та МКФ «Молодість» кіномистецтво Франції було репрезентоване навдивовижу яскравими програмами. Відкрити незабутнє свято кіноманів приїжджала видатна актриса Фанні Ардан із ретроспективою своїх фільмів, подарувавши українській публіці змогу докладніше ознайомитися зі своїм багатогранним талантом. У кожному місті пройшла «Довга ніч... короткого метра», фестиваль «Нові імена в кінематографі» потішив глядачів Львова, Харкова, Дніпропетровська й Донецька, а завершальний фестиваль «Допрем’єрних показів» пройшов в Одесі й Києві, включивши в себе шість різних за жанром повнометражних картин 2003 року. Усі вони мали успіх і отримали призи як у Франції, так і за її межами.

З повним на те правом можна сказати, що цей фестиваль відкрила сьома картина — «Наталі» з Фанні Ардан, Емануель Беар і Жераром Депардьє, нею розпочиналася ретроспектива фільмів Фанні Ардан. А офіційно програма «Аван прем’єр» відкрилася фільмом режисера Жана-Поля Раппно «Приємної подорожі». Події відбуваються 1940 року в Бордо, куди після вторгнення німців у Францію з’їхався весь бомонд: міністри, буржуа, журналісти, аристократи і... шпигуни. На тлі розв’язання державних проблем, шпигунства й загадкового вбивства ми спостерігаємо нерозділену любов молодого письменника (Грегорі Деранжер) до відомої актриси (Ізабель Аджані), проте зустріч з асистенткою професора (Вержині Ледуаєн) веде нас у світ взаємного кохання. Фільм знято в авантюрно-комедійному жанрі, що досить часто застосовується для висвітлення воєнних подій у французькому кінематографі. Його коріння сягає ще «Бабетти, яка йде на війну» (1959) Крістіан-Жака з Бріжит Бардо в головній ролі. Наприкінці лютого «Приємної подорожі» отримав відразу три премії «Сезар»: кращий молодий актор (Г.Деранжер), краща операторська робота і краща робота художників-постановників.

«Сміх і покарання» — повнометражний режисерський дебют актриси Ізабель Дюваль — розповідає про лікаря-остеопата. Маючи один, але істотний недолік — занадто грайливу вдачу, він інколи так захоплюється своїми забавами й розіграшами, що не реагує на події довкола. Першою не витримує цього і йде від нього дружина Каміла (в цій ролі знялася сама режисер). Але біда не приходить сама, і невдовзі Венсан помічає, що від істеричного сміху над його жартами люди помирають... Назва фільму перегукується з назвою роману Достоєвського, і це не єдине звернення до російської тематики. У фільмі є й російський ресторан із циганськими піснями, і смішно вимовлювані російські слова (цю мову герой вивчає нашвидкуруч). У цій потішній картині наш глядач познайомився з новою зіркою французького екрана — Хосе Гарсією.

Сценаристові й режисеру «Навали варварів» вдалося не лише примусити глядача одночасно плакати і сміятися, іронізувати й бути сентиментальним, а й здобути три основних «Сезари» і навіть «Оскар». На прохання матері син Себастьян приїжджає до смертельно хворого батька Ремі, з яким він не спілкується багато років. Ремі любив життя і жінок більше, ніж родину й викладання в університеті, але, опинившись на лікарняному ліжку, відчуває наближення смерті на самоті. Себастьян, у якого давно немає нічого спільного з батьком, живе в іншій країні, солідно заробляє, після певних вагань вирішує підтримати батька. Фільм канадського режисера Дені Аркана одержав приз торішнього Каннського кінофестивалю за кращий сценарій, а актриса Марі-Жозе Кроз — за краще виконання жіночої ролі.

Ще один режисерський дебют — актора Мішеля Бужена «Батько й сини» — полонить нас тонкою грою Філіппа Нуаре. Фільм пронизаний вишуканим французьким гумором, що переплітається з парадоксальністю життя. Після смерті дружини Лео сам виховав трьох синів, вони виросли, роз’їхалися і не спілкуються між собою. Сімдесятирічному Лео нічого не залишається, як вдатися до хитрощів, аби знову об’єднати родину. Те, що режисерові і сценаристові задум вдався, підтверджують дві номінації «Сезар».

Досить важку картину — «Його брат» — на наш суд виніс знаменитий режисер Патріс Шеро (раніше він поставив «Королеву Марго»). Фільм складно назвати художнім у класичному розумінні цього жанру. Шеро занадто реалістично розповідає історію смертельно хворої людини, від самого початку не залишаючи героєві і глядачам надії. Натуралістичні зйомки в лікарні, безпомічність і безвихідь пронизують жахом глядача, кінематографічні прийоми утримуються на межі допустимості, але все ж не переступають її. Майстерність автора відзначено «Срібним ведмедем» Берлінського фестивалю-2003 за режисуру.

Завершувала покази «Маленька Лілі» класика французького кіно Клода Міллера («Акомпаніаторка»). В основі фільму — «Чайка» Чехова, яка, за словами режисера, переплітається з його кінематографічним життям. Здійснивши давній задум, Міллер показав універсальність і сучасність персонажів п’єси. Йому завжди вдавалося «співати оди» актрисам у своїх фільмах, і в цій картині спостерігаємо завжди чуттєву гру Людвін Саньє. А Жюлі Депардьє (доньці Жерара Депардьє) ця робота принесла відразу два «Сезари»: за кращу другорядну роль і «краща молода актриса».

Багато заходів «Французької весни» були комерційними, що зробило їх доступними для всіх бажаючих. Грандіозний культурний проект, як, до певної міри, відповідь на «Погляди на українську культуру», що пройшли у Франції восени 1999 року, увінчався неймовірним успіхом. І дуже хотілося, аби ця акція не була одноразовою, адже ми з радістю зустрінемо французькі літо, осінь і зиму!