Київські страсті за Амадеєм

Музична громадськість відзначає 80-ліття з дня народження співака і педагога Костянтина Огнєвого. На сцені Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського цього тижня відбулася прем’єра опери Римського-Корсакова «Моцарт і Сальєрі». Вистава своєрідно нагадує про двох інтерпретаторів цього сценічного полотна — дует Костянтина Огнєвого (Моцарт) і Бориса Гмирі (Сальєрі). Досі багато хто думає, чому маститий Гмиря свого часу запросив для цієї постановки тоді ще молодого соліста Київської опери Костянтина Огнєвого? Адже участь саме в цій камерній опері принесла легендарному тенорові всесоюзну популярність.

Ідея цієї постановки цілком належала Гмирі. Борис Романович багато мріяв про образ Сальєрі, працював над трагедією Пушкіна, вивчав історичні матеріали: «Я мрію про прем’єру опери, а в глибині душі боюся цього. Адже сценічного виконання опери не було з часів Федора Шаляпіна — майже піввіку». У листі до Дмитра Шостаковича співак пише: «…партія Сальєрі рідко кому вдається, й я, природно, майже весь віддався їй. Після семи років підготовки останній місяць я готувався до виступу вже в Москві особливо напружено… Всі тридцять дві партії, зроблені в театрі, здавалися мені легшими, ніж Сальєрі, й удачею своєю мені хотілося поділитися з найближчими людьми».

Вистава, що відбулася в Москві 23 березня 1962 року в Концертному залі імені П.І.Чайковського Московської державної філармонії, пройшла з величезним успіхом. Режисером і виконавцем партії Моцарта був Іван Козловський, Сальєрі — Борис Гмиря. Творчий тандем дістав схвальні відгуки в пресі.

Приїхавши в Україну, Борис Гмиря загорівся ідеєю показати оперу вітчизняному українському слухачеві. Він стає режисером київської постановки. На роль Моцарта співак хотів запросити Козловського. Та Київська філармонія не змогла сплатити гонорар Іванові Козловському, що засмутило Гмирю. У листі до Івана Семеновича він напише: «Високошановний Іване Семеновичу! З великою прикрістю маю повідомити Вам про те, що в наших виступах в опері «Моцарт і Сальєрі» і в концертах української пісні з Капелою бандуристів Київська філармонія відмовила, мотивуючи це тим, що подані Вами гонорарні умови вона задовольнити не може. Можливо, що Ви надалі врегулюєте це питання, але на найближчий час я вже маю планувати свої гастролі за абонементами...». На жаль, від Івана Семеновича ніяких пропозицій не надійшло. Тому Гмиря починає шукати виконавців у Києві.

У Київській опері в цей час виступає 37-річний Костянтин Огнєвой. Гмиря зауважив гарний тембр його голосу, який відрізнявся чистотою інтонації, хорошу дикцію. Крім іншого, співак, який володів внутрішньою академічною культурою, на думку Гмирі, як ніхто інший підходив на партію Моцарта.

Проте Бориса Гмирю хвилював ще один момент. Огнєвой почав співати пісні українських авторів з естрадно-симфонічним оркестром. У одному з листів директорові Ленінградської філармонії, торкаючись своєї гастрольної поїздки до Ленінграда, пише: «Досі не ясно щодо Моцарта в опері «Моцарт і Сальєрі»... Треба з вами порадитися і вирішити... Огнєвой почав виступати з оркестром джазу, тепер він називається «естрадним оркестром», виконуючи відповідний репертуар. Раніше це було «плямою» для виконавця академічного репертуару, але тепер часи змінюються, і Огнєвой, показуючи пальцем на Отса, каже: «Чому йому можна й естраду, і класику, а мені не можна?»… Вас це не шокує, тож тоді я з ним буду працювати й у лютому приїду до вас із новою програмою й оперою «Моцарт і Сальєрі».

Відомо, що Костянтин Огнє-вой одним із перших почав виконувати пісні українських авторів. У той час це викликало нерозуміння й критику серед академістів і тодішнього керівництва Мінкультури. Але згодом записи таких пісень, як «Безсмертник» О.Зуєва, «Чорно-бривці» В.Верменича, «Пісня про вчительку» П.Майбороди і багато інших, стали еталоном виконання пісенного жанру. Співак, якому притаманний високий академічний музичний смак, зумів вкласти в кожну з цих ліричних композицій усю душу і серце.

Гмиря після всіх перипетій і сумнівів усе-таки починає працювати з Огнєвим. Правда, з однією умовою — протягом трьох місяців підготовки до опери співак має забути про естрадний спів. Щоб підтримати його матеріально, Гмиря просить свої гонорари за репетиції віддавати Костянтинові Дмитровичу. Про це Огнєвой дізнався набагато пізніше. У своїх спогадах він часто розповідає про роботу над оперою з великим Борисом Гмирею, зазначаючи, що це була яскрава і неповторна творча співдружність як у вокальній, так і в акторській майстерності. Безумовно, для Огнєвого зустріч із Гмирею виявилася великою творчою удачею. Він жадібно вбирав усе, що говорив йому метр, дивуючись його працьовитості й самовіддачі. Для Огнєвого він залишився кумиром на все життя.

У січні 1963 г. на сцені Київ-ської філармонії відбулася довгождана прем’єра «Моцарта і Сальєрі». Диригував симфонічним оркестром українського радіо і телебачення Вадим Гнєдаш за участі Державної академічної капели України «Думка». В ар-хівах Гмирі, які люб’язно надала президент фонду співака Ганна Принц, зберігається багато матеріалів, пов’язаних саме з цією постановкою. Особливо цікаві малюнки, зроблені Гмирею до першої і другої картин, листування з діячами культури того часу, план роботи над оперою.

Із щоденника Бориса Гмирі: «Спектакль пройшов майже добре. Враження на переповнений зал велике. Приймали дуже добре. Оркестр трохи відставав, але нічого. Потім схопився. Добре співала «Думка». Хороший Моцарт і Льова [Лев Острін] — гра на роялі. У мене голос звучав. Сценічно був зібраний...»

Після успіху в Києві оперу «Моцарт і Сальєрі» було показано у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі. Скрізь постановку очікував успіх.

ДО РЕЧІ...

1963 року в Ленінграді на фірмі «Мелодія» було здійснено запис цього твору. Головні партії виконали Борис Гмиря і Костянтин Огнєвой. Запис нині є раритетним. Їхньому співу властиве високорозвинене почуття краси звука, інтелігентність музичної думки, безмежний музичний смак, вони знайшли істинний зміст музичних фраз.