«Київські солісти»: і класика, і сучасність

Недавній концерт «Київських солістів» у Колонному залі ім. Лисенка вийшов далеко за межі пересічного філармонічного заходу. Авторський проект одного з найкращих наших струнних квартетів Collegium, три учасники якого працюють у «Київських солістах», називається традиційно: «Класика і сучасність». Його було задумано в рамках ІІІ міжнародного фестивалю Chamber Art Music.

Молодіжний камерний струнний ансамбль (оркестр) «Київські солісти» заснований скрипалем Богодаром Кото­ровичем п’ятнадцять років тому. Всі учасники ансамблю - лауреати міжнародних конкурсів. Колектив - переможець міжнародного конкурсу в Берліні, гастролював у Німеччині, Польщі, Японії, Бельгії, Південній Кореї. У чималому репертуарі ансамблю - класика й нова музика: твори Є.Станковича, М.Скорика, К.Пендерецького, Тору Такеміцу.

У лютому цього року дирекція й артисти вирішили запросити на посаду художнього керівника колективу диригента Володимира Сіренка (який очолює Національний симфонічний оркестр України).

Тепер Сіренко, як це часто буває у світовій практиці, одночасно керує двома академічними колективами - найстарішим симфонічним і наймолодшим камерним.

Узимку 2010 року «Київські солісти» отримали статус національного камерного ансамблю, що накладає серйозні зо­бов’язання: це другий камерний оркестр із таким «титулом».

Вечір відкрило оркестрове перекладення фа-мінорного квартету Л. ван Бетховена. Цей твір ансамбль підготував ще під керуванням свого засновника і показував кілька років тому у Варшаві. Бетховенів опус у малерівській інтерпретації «Со­лісти» зіграли захоплююче, драматично. Диригент вибудував форму, драматургію, точно розставив акценти.

З оркестром виступив 36-річний ізраїльтянин Сергій Островський. Скрипаль зіграв у першому відділенні Концерт №2 ре-мажор В.А. Моцарта. Іменитий європейський соліст, професор Женевської консерваторії грає на скрипці Джованні Гранчіно 1716 року, яка має світлий, польотний тембр, особливо у верхньому регістрі. Моцарт у виконанні гостя звучав жваво, привітно.

Друге відділення розпочалося Кончерто гроссо №1 Альфреда Шнітке. Зрілим стилем Шнітке позначені шість Кончерто гроссо, створені ним протягом останніх двадцяти років життя. Камерний оркестр у цьому творі «змагається» з двома скрипками, клавесином та роялем, до струн якого заздалегідь прикріплюють скріпки, кнопки, аркуші паперу. Сольні партії виконали Сергій Островський і зовсім юний Ігор Завгородній. Рояль і клавесин - Ірина Стародуб. Розвиток напруженого «сюжету» великою мірою зумовлений опуклістю образів Шнітке. Розгортання партитури цілком захопило виконавців - солістів, диригента, оркестр.

Завершили концерт Чотири постлюдії для струнних і фортепіано Валентина Сильвестрова, зіграні у присутності автора. Цикл відомий концертним записом 2009 року в інтерпретації французько-американської піаністки Елен Грімо і камерного оркестру Баварського радіо. В українській столиці його грали старші колеги молодіжного колективу - ансамбль «Київська камерата». Жанр «постлюдії» як самостійна п’єса (від лат. post - після й ludo - граю) народився із завершального розділу романсу або пісні - його інструментального закінчення. Слухачі слухали роздуми про прожите, ловили «зникаючу красу» (В. Силь­­вестров), насолоджувалися тонким смутком. Солістка - Ірина Стародуб. Неспо­дівано на початку першої п’єси, вперше у своїй практиці, Воло­димир Сіренко зупинив оркестр, коли в ніжну повітряно-мереживну звукову тканину ввірвався гучний дзвінок мобільного телефону. Диригент повернувся до публіки, докірливо подивився в кінець залу і розпочав спочатку…

Після концерту скрипаль Сергій Островський розповів DT.UA про свою кар’єру, про співпрацю з українськими музикантами.

- Я народився в Нижньому Новгороді, там же розпочинав навчання, - розповідає Сергій. - А вже в Ізраїлі відвідував заняття в Ірини Василівни Свєтлової з Гнесінської школи-десятирічки. Вона приїхала в Ізраїль того ж року, що й моя сім’я, і я провчився в неї п’ять років. Потім - Європа (заснований мною квартет Aviv). Ми стажувалися два роки під керуванням Alban Berg Quartet, потім у квартетів Amadeus, Julliard, La Salle, Emerson, Vermeer, в Ісака Стерна - і це була чудова школа. Гра у квартеті Aviv, якому вже 15 років, - найбільш потужна «аспірантура». А в реальній аспірантурі моїм педагогом був Алекс Керр - концертмейстер Королівського оркестру Concertgebouw в Амстердамі. Я навчався в нього два роки, він мій останній педагог зі скрипки й дав мені дуже багато для моєї «концертності», визначив мої завдання в сольному виконавстві. Крім того, я працюю першим концертмейстером в оркестрі De La Suisse Romande в Женеві й викладаю у тамтешній консерваторії.

Я не дуже цікавлюся виконанням «найсучаснішої» музики. Є люди, котрі спеціалізуються саме на цьому напрямі, але не обов’язково всім треба все грати. Із задоволенням вивчаю квартети Бетховена і концерти Моцарта.

Два тижні тому фірма Naxos випустила диск із менш відомими скрипковими концертами російських композиторів Антона Аренського, Юлія Конюса й першим у світі записом Концертино Мойсея Вайнберга (радянського композитора, автора безлічі симфоній, квартетів, концертів, опер, музики до фільму «Летять журавлі» і мультфільму «Вінні-Пух». - О.К.). Записався з німецьким диригентом Томасом Зандерлінгом (співпрацював із НЗАСОУ. - О.К.) і оркестром британського міста Борнмут, яким керує Кирило Карабиць. Хоча основна моя діяльність - усе-таки квартет. «Київські солісти» - чудовий оркестр (мені є з чим порівнювати, я грав із різними камерними й симфонічними складами). Тут музиканти - справжні ентузіасти.