Карлсон назавжди

25 грудня, 2009, 13:16 Роздрукувати Bипуск № 51, 25 грудня-14 сiчня 2010р.
Відправити
Відправити

Глибокої шаноби, майже благоговійного поважання Астрід Ліндґрен зазнала ще за життя. Її слово для пересічних шведів важило більше, ніж парламентська демагогія і критичний апарат разом узяті...

Глибокої шаноби, майже благоговійного поважання Астрід Ліндґрен зазнала ще за життя. Її слово для пересічних шведів важило більше, ніж парламентська демагогія і критичний апарат разом узяті. Глибоко шанували Ліндґрен і в Радянському Союзі, де Карлсон і Малюк, Пеппі Довгапанчоха і хлопчик Еміль перетворювали дитинство на свято і супроводжували людину протягом усього життя.

«Усі Еріксони клопочуться навколо слів…»

Втім, «культ» навколо Астрід Ліндґрен аж ніяк не вплинув на її щоденне життя. «Вона хіба змогла подивитися світ, бо стали запрошувати до різних країн і довелося багато подорожувати, — розповідає дочка Астрід Ліндґрен, перекладачка Карін Німан. — Тоді, як я була дитиною, ніякої слави в неї не було. Так, її знали як авторку «Пеппі», але тоді не було телевізора, її обличчя не маячило весь час на екрані, культу знаменитостей — як-от тепер — тоді також не було». Звичайно, в той час на Заході слово «культ» вживалося скоріше в контексті зловісного тоталітарного радянського режиму, тож приставляти його до авторки добрих дитячих книжок було не зовсім правильно.

Народилася Астрід Еріксон (таке дівоче прізвище письменниці) в родині селян. На батьковій фермі й досі живуть нащадки її старшого брата — Ґуннара. Він також писав — політичні памфлети, адже Ґуннар займався політикою, обирався до парламенту Швеції. Сестра Стіна перекладала художню літературу, інша сестра Інґеґерд працювала журналістом. Онука Ґуннара — Карін Алвтеґен — автор успішних психологічних трилерів. Батько Астрід — щирий, веселий чоловік — завжди дивувався літературним нахилам дітей і, як каже пані Німан, зауважував: «Усі вони клопочуться навколо слів».

Слід пам’ятати, що тоді, коли Ліндґрен була молода (майже сто років тому), умови життя у Швеції були не такі, як тепер. 19-річній дівчині, котра залишила рідне село й вирушила до Стокгольма, тяжко приводилося. Скуштувала Астрід і бездомів’я, і скрути. Врятував її шлюб. Довгий час — понад десять років — вона займалася виключно вихованням дітей. І саме діти перетворили її на письменницю.

Історія виникнення «Пеппі» — першого великого успіху Астрід — широко відома. Донечці Карін було тоді сім років. Вона тяжко захворіла, і щоб бодай якось розрадити дитину, мама розповідала їй казки. «Я спонукала її до нових історій, — згадує пані Німан. — Лежачи в ліжку, просила «розповісти» ще одну, вона ж, притомлена, зітхала: «Що ж тобі розказати?» — «Розкажи про Пеппі Довгапанчоху!» — попросила якось я. Це випадкове ім’я сколихнуло її уяву». Ішов 1941 рік. Швеція була доволі ортодоксальною країною. Ще й переповненою біженцями від війни, яка саме тоді розгортала свої чорні крила… Видавництво, до якого Астрід понесла свою першу написану книжку, відмовило. Ще б пак! Тут навколо такі страхітливі речі відбуваються, а якась дурнувата забрьоха Пеппі кренделі виписує! Через три роки (війна все ще тривала, та до неї вже звикли, як звикають люди до всього) Ліндґрен написала іншу повість — спеціально для конкурсу на найкращу дитячу книжку року. «У Бріт-Марі легшає на серці» здобула другу премію і була надрукована. А наступного року першу премію виборола «Пеппі»…

Відтоді Ліндґрен невтомно працювала. З-під її пера вийшли десятки книжок для дітей. Своєї слави не розуміла. «Коли ми разом читали листи від читачів, — розказує Карін Німан, — вона могла зненацька подивитись на мене й сказати: «Ну й дивовижа!» Листів приходило чимало — від дітей, та й від дорослих, які в дитинстві читали її книжки. Не слава, не визнання справляли на неї найбільше враження, а те, що її книжки стали рідними серцю стількох діточок з усього світу; декому вони навіть життя врятували…»

«Вам треба знати всі германські мови!»

Герої її книжок завойовують світ. Твори Ліндґрен перекладені понад сімдесятьма мовами. Як дванадцять років тому писала у своїй статті перекладачка Ольга Сенюк, «якби їх скласти всі одна на одну, то вийшов би стос заввишки 550 кілометрів, а якби покласти одну біля одної, той ряд оперезав би майже чотири рази земну кулю. І приємно усвідомлювати, що майже 160 кілометрів того ряду становили б українські переклади, бо їх разом — 695 тисяч примірників». Саме завдяки Сенюк у 60-ті маленький український читач мав змогу познайомитися з творами шведської казкарки. «Пам’ятаю, як до теперішньої книгарні «Сяйво» стояла довжелезна черга», — згадує Ольга Дмитрівна.

Перекладачі — особлива каста. Карін Німан, дочка Ліндґрен, перекладає з 1955 року — з англійської, німецької, французької, данської, норвезької мов. «Десь із 170 книжок у моєму активі, — каже вона. — Що можна розповісти про життя перекладача? Сидимо собі тихесенько, працюємо, копирсаємось у книжках у пошуках невідомих імен і реалій, видивляємося слова у словниках. Щасливе життя, в якому немає подій».

До Ольги Сенюк в Україні з перекладами зі скандинавських мов була велика халепа. Перекладали здебільшого через російську, німецьку, польську мови. Так, у 30-ті роки існував творчий тандем В.Гладкої та К.Корякіної. З них перша добре знала українську, а друга, росіянка, блискуче володіла скандинавськими мовами. В одній людині тривалий час це чомусь не поєднувалося…

— Мене на скандинавські мови націлив наш видатний еллініст Олександр Білецький. Я навчалася на кафедрі англійської мови. Він чомусь вирішив, що мені треба займатися саме цією галуззю. Каже: вам треба знати всі германські мови! Ну от, як у воду дивився, — сміється Ольга Дмитрівна. — Першим моїм перекладом зі шведської була казка «Гвіздок із рідного дому». Я її випадково в одній газеті прочитала. А другою скандинавською мовою була норвезька, Тур Хеєрдал. Тоді вийшли його подорожні нотатки «Аку-Аку» — як він із компанією здійснив далеку подорож на примітивному човні. Купую я цю книжку в книгарні письменників, а мені знайомий і каже — давай, переклади! А норвезької я тоді ще не знала. Звичайно, шведська і норвезька схожі, але ж не настільки! Та все ж довелося взятися. Купила собі на базарі маленький словничок і засіла…

Відтоді — півстоліття перекладацької праці. У доробку Ольги Сенюк — Авґуст Стріндберґ, Пер Лаґерквіст, Сельма Лаґерлеф, Сара Лідман, Туве Янсон, Генрік Ібсен, Кнут Гамсун, Мартін Андерсен-Нексе, Стефан Йоунсон, Вільям Теккерей, Марк Твен, Джек Лондон, Вільям Фолкнер та ще десятки авторів.

У 1959 році в Києві відбувалася виставка польської дитячої літератури, і головний редактор «Дитвидаву» (тепер «Веселка») дав Ользі Сенюк доручення: пошукати нові цікаві книжки. Так їй на очі потрапила повість «Діти з Гамірного». Це, до речі, унікальна річ — чи не єдиний автобіографічний твір Астрід Ліндґрен, написаний, утім, як і все, що вона писала, у формі казки. У циклі (з трьох повістей) ідеться про рідний хутір Нес та сусіднє містечко Віммерб’ю (що стали тлом для багатьох творів Ліндґрен), про життя великої «гамірної» родини Еріксонів.

Не просто казки

Тоді перекласти «Дітей із Гамірного» не вдалося. Видавці відмовили. Тож першим перекладеним українською твором Ліндґрен стала повість «Малий і Карлсон, що живе на даху». Також за радянських часів Ольга Сенюк переклала три книжки про пригоди дитячого детектива Калле Блюмквіста, три повісті про Пеппі, «Міо, мій Міо», психологічну дитячу повість «Расмус-волоцюга», повісті «Брати Лев’яче серце» та «Роня, дочка розбійника». Про кожну з цих книжок можна розповідати годинами. Пригоди Блюмквіста замислювались як альтернатива дешевим трилерам та «кишеньковій літературі» здебільшого жахливої якості. Чи вдався задум? — питаю у Карін Німан. «Не думаю, що був якийсь «задум», — заперечує вона. — Гадаю, Астрід хотіла довести, що вона може писати чудові детективні історії для дітей, адже тоді їх майже не було. Це їй якраз удалося!» Дуже схоже на Ліндґрен — зробити важливий для суспільства, цілої країни крок, не надаючи цьому великого значення. От, приміром, повість про Роню з’явилася тому, що в усій світовій літературі на пальцях однієї руки можна перелічити історії про кохання, які б закінчувалися щасливо. Страхітливою трагедією закінчуються романи Ромео і Джульєтти, Єлени і Паріса, тане Снігуронька, назавжди зникає Мавка, гине Квазімодо, понуро сходить у трагічну долю Катерина… А історія кохання підлітків, дітей ватажків двох ворогуючих розбійницьких кланів (такі собі Монтеккі й Капулетті а-ля Ліндґрен) закінчується радісно, сонячно!

Читачеві варто пам’ятати: твори Астрід Ліндґрен — то не просто казки. Свого часу у Швеції їх гостро критикували. «Критикам, — розповідає Карін Німан (з якою, до речі, я мав щастя поспілкуватися завдяки відповідальній за проект перекладів Астрід Ліндґрен у видавництві «Махаон» Надії Шевченко), — не сподобалась «шибайголовість» книжки, вони злякалися, що «погані манери» Пеппі вплинуть на маленьких читачів. Вони не розгледіли гумору й людяності Пеппі. Що ж до Карлсона, то часом критики бачать лише його дитячій егоїзм, не помічаючи гарної відкритої натури». Дивно, але нам, дітям, котрі народилися за радянських часів, Карлсон не здавався таким уже егоїстом. Ми пройшли з ним усе дитинство і досі жартома питаємо: «В якому вусі дзвенить?». На це пані Карін зауважує: «Мені розповідали, що в російському перекладі Карлсон набагато приємніший і більш поміркований, ніж у шведському оригіналі. Тож, можливо, саме таким його бачать і українські діти?».

Нині в Україні готується амбітний проект — переклад і видання усіх творів Астрід Ліндґрен. Українською мовою з’являться три повісті «Пригод Еміля з Леннеберґи», цикли казок «Домовинок Нільс Карлсон» та «Сонячна галявина» і цикл повістей про Лоту з Бешкетної вулиці. Більшу частину нових перекладів (окрім «Еміля», над яким працює Ольга Сенюк) робитиме скандинавістка Галина Кирпа. У її доробку — переклади Кнута Гамсуна та Клауса Гаґерупа (з норвезької), Марії Ґріппе, Яна Екгольма та Єсти Кнутсона (зі шведської), Ганса Християна Андерсена (з данської).

Скільки саме творів Ліндґрен вийде в українському перекладі залежатиме від шведських партнерів. Правами на всі твори Ліндґрен володіє шведська компанія Saltkrakan AB, якою керує онук письменниці, Нільс Німан. Компанія належить усім дітям і внукам Астрід. Потужну матеріальну підтримку проекту надала Шведська культурна рада, яка оплачує нові переклади творів шведської літератури. Нещодавно за сприяння цієї інституції вийшов український переклад «Полтави» Петера Енґлунда. Механізм надання підтримки типовий для Європи — вона обмежується тільки гонораром перекладачеві. На жаль, переважна більшість українських видавництв («Юніверс», «Всесвіт», «Дніпро» та багато інших) згодні працювати тільки за умови якомога більшого (чи не стовідсоткового) фінансування, і просто гроші для перекладачів їх не влаштовують.

Для оформлення нового видання залучено як молодих художників — Катерину Міщук, котра намалює «Домовичка Нільса Карлсона», Олександра Продана, «Пригоди Лотти», так і «важку артилерію» — знаменитого Костя Лавро, який уславився своєю співпрацею з «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гою», він працює над «Сонячною галявиною».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК