10 і 11 листопада в Києві — Театр балету Бориса Ейфмана. А Ейфман, як пише французька «Фігаро», «...такий самий класик, як Бежар, Ноймайер чи Ролан Петі». В афіші два балети в хореографії самого керівника театру — «Карамазови» на музику С.Рахманінова, Р.Вагнера і М.Мусоргського та «Дон Кіхот, або Фантазії безумця» на музику Л.Мінкуса.
Театр Ейфмана об’їздив усю Європу, підкорив Америку і Японію й тепер заслужив світове визнання. За ці роки Ейфман став двічі лауреатом театральної премії «Золота маска» і незалежної премії «Тріумф» за внесок у розвиток сучасного мистецтва, лауреатом Державної премії Росії, тричі — лауреатом театральної премії Санкт-Петербурга «Золотий Софіт», народним артистом Росії та володарем багатьох інших регалій. У різні роки в Театрі балету Б.Ейфмана працювали Алла Осипенко, Маріс Лієпа, Микита Долгушин, Валерій Михайловський, В.Ганібалова та багато інших. Нинішні солісти Альберт Галичанин, Ігор Марков, Віра Арбузова — багаторазові лауреати різноманітних премій.
Переступивши через безліч балетних табу, Ейфман зухвало поєднав класичний балет з авангардним, а їх, у свою чергу, — з акробатикою, художньою гімнастикою, драматичною експресією, кіно, кольором, світлом і, нарешті, словом. Володіючи відчуттям пропорції, майстер так органічно переплітає всі мистецтва, що не зрозумієш, де закінчується одне і починається інше. Десять муз задіяні в драматургії й хореографії Ейфмана, і жодна не байдикує. Комп’ютерне кольоро-світлове вирішення спектаклів та їх сценографія перебувають на межі фантастики (художник-сценограф і дизайнер костюмів — В’ячелав Окунєв).
Так виник яскравий, унікальний авторський театр із власними законами побудови спектаклю, де хореографічна форма — єдиний танцювальний потік із пристрасними дуетами-поєдинками, короткими монологами й розгорнутими, ускладненими ансамблями. Театр Ейфмана виріс на основі історичної традиції російського театру — апелювати не лише до естетичного сприйняття танцю глядачем, а насамперед до його серця. Сам хореограф каже, підбиваючи підсумок своїй роботі: «Найважливіше для мене — це театр для людей як засіб спілкування. Хореографу дано Богом великий привілей: спілкування з багатомільйонною аудиторією, яка не знає мовного бар’єра... Ми створюємо спектакль із повноцінним сюжетом, зав’язкою, кульмінацією і розв’язкою. Але це не драматичний спектакль, не ілюстрація до драми, не переказ змісту, це балет. Пластикою, рухом тіла ми намагаємося безпосередньо передати духовне життя героя, його емоції. Драматизація танцю, матеріалізація емоції, душі — це те, до чого я завжди прагнув... Я не користуюся пантомімою, весь балетний спектакль — це танець у чистому вигляді. Я не шукаю форм танцю, які виражали б музику, я хочу висловити танцем ідеї, людську пристрасть, на які мене надихає музика. Я мрію створити танець, що несе в собі новий емоційний заряд».
Київські гастролі пройдуть на сцені Жовтневого палацу. Потім театр поїде Україною: 12 листопада — Львів, 13-го — Одеса, 15-го і 16-го — Харків, 17 листопада — Донецьк. Про «Карамазових» Мстислав Ростропович сказав: «Я бачив балет Ейфмана і був вражений тим, як він зумів мовою хореографії блискуче передати емоційну гаму геніального твору Ф.Достоєвського». Сам Ейфман назвав цей балет найкращим, що він зробив у житті.