Калиновий кордон

Фестиваль «Кобзарські сезони Волині», який відбувся у Кременці Тернопільської області, уперше зібрав в один великий гурт видатних народних співців з Житомирщини, Тернопільщини, Рівненщини, Київщини, Волині. Широка географія учасників символізувала єдність українських земель, а сам фестиваль дістав другу, неофіційну, назву «духовного». І це неспроста: з давніх-давен саме кобзарі виступали головними ідеологічними натхненниками нашої нації.

Частина програми фестивалю відбулася на горі Черчі, де розташований П’ятницький козацький цвинтар. Ще донедавна у затінку його кущів полюбляла відпочивати молодь, а бабці на цвинтарній території випасали кіз. Це, власне, й спонукало мистецького керманича «Кобзарських сезонів Волині» Олександра Смика півроку тому ініціювати ідею проведення «Сезонів». Нині ж, після дзвінких солоспівів, можна, за його словами, говорити про умовну вісь єднання між Черчею у Кременці й Чернечою горою у Каневі. Організатор упевнений: П’ятницький цвинтар повинен перетворитися на перший український пантеон воїнів національно-визвольних змагань. І хоча кладовище сьогодні навіть не внесене до державного реєстру пам’яток історії та архітектури, воно — унікальне. На цвинтарі поряд із кількома десятками козаків, які загинули, штурмуючи у 1648 році під проводом Максима Кривоноса Кременецьку фортецю, покояться останки п’яти кобзарів. Кам’яні плити на їхніх могилах мають круглу, як у бандури, форму. Час не зберіг імен співочих поводирів народу, зате залишив по собі красиву легенду: після бою за фортецю (тоді вона, до речі, була взята приступом уперше і востаннє в історії), козаки не встигли поховати своїх побратимів, бо вже стемніло. Вранці ж, прокинувшись, вони побачили, що тіла зникли, а на місці домовин з’явилися кам’яні хрести. Це сам Всевишній, кажуть люди, подбав про воїнів...

Після заупокійної панахиди кобзарі з усієї України виспівали могили козацького поховання своїми думами. Голова Спілки кобзарів України, заслужений артист України Володимир Єсипок, зокрема, сказав: «Ось де потрібно навчати наших дітей патріотизму. Колись король Ян Казимир, почувши про поразку польської шляхти під Корсунем, зауважив: «Козаків я не боюся, ми ще не раз із ними зустрінемось, а от кобзарів по всій Україні наказую знищити!». За Сталіна було вбито 200 кобзарів. У 1990-х роках в Україні їх було 13, нині є близько
80-ти. Кобзарство на українській землі — явище, котре не знищити нікому».

Киянин Валерій Левандовський кобзарством захопився після виходу на пенсію. Раніше, коли працював механіком ливарного цеху на Київському металургійному заводі ім. Лепсе, на бандурі не грав і не співав — соромився. А тепер, беручи до рук інструмент, ніби молодшає, забуває про клопоти. Дуже цікавиться співом молодь, бо в думах що не пісня — то історія...

Виконавець традиційного кобзарського репертуару у супроводі старосвітської бандури киянин Тарас Силенко приїхав на фестиваль з 11-річним сином Святославом. Тарас за фахом фольклорист, рутина змушує його займатися і фізичною роботою, а співає чоловік за покликом серця: «В урбанізованих містах є люди, які розуміють: душі потрібне щось світле, таке, що єднає нас із пращурами, — пояснює Тарас. — Моя улюблена тема — козацька, але люблю й пісні сучасних визвольних змагань, твори філософського спрямування. Кожна пісня створена не випадково: для, наприклад, врівноваження психологічного стану або ж додання духу чи спроби заглибитися в себе. Граю років із 17, Святослав — з шести. Я його ще маленького свідомо брав в усі походи, щоб він бачив не лише меркантильних людей, а й таких, які прагнуть щось пізнати, спромогтися донести іншим якісь духовні речі. Традиції наших предків сьогодні нищаться. Чим більше ми віддалятимемося від свого коріння, тим легше буде нам нав’язати чужі ідеології, «моди», аморальність. Ті, хто це нам нині «дарує», тільки зловтішаються. Вони добре усвідомлюють справжній стан речей і тому дбають про методи етнічної війни...»

На недавно впорядкованому П’ятницькому цвинтарі кобзарі висадили «калиновий кордон». Ці деревця не тільки прикрасять святе місце, а й сусідуватимуть із старим хрестом, котрий комунальники, прибираючи кладовище, за непотрібністю викинули неподалік у цвинтарні кущі. У запалі підготовки до фестивалю нешанобливо обійшлися із рідкісним італійським кедром і працівники районного РЕМу — обрізали на ньому частину гілок, бо вони начебто заважали проїзду по вулиці Козацькій... Хочеться, щоб повертаючись до пам’яті, традицій, культури, люди заповзятливо «не викидали з купелі дитину».

Протягом трьох днів фестивалю зроблено багато корисних справ: відкрито виставку кобзарства у краєзнавчому музеї, започатковано першу кобзарську фотосесію, знято фільм про П’ятницький цвинтар, проведено концерт на зеленій естраді місцевого парку культури і відпочинку... У Кременці сподіваються, що «Кобзарські сезони Волині» стануть традиційними і дадуть поштовх для інших добрих справ у краї.

«Кобзарські сезони Волині» продовжилися у с.Пляшеві на Рівненщині.