Іспанський художник Хосе-Марія Кано: "Чому я намалював Путіна? А щоб мені постійно ставили це запитання…"

По 30 листопада в столиці триватиме проект IX ART-KYIV Contemporary 2014 (у просторі "Мистецького Арсеналу"). Ініціатори й куратори проекту пропонують простір відкритої творчої комунікації щодо гострих проблем сучасності… Гранд-персона заходу - відомий іспанський художник (а також музикант і палкий шанувальник кориди) - Хосе-Марія Кано. Він учасник численних виставок у Мадриді, Лондоні, Мілані, Шанхаї. 2008-го у Москві в галереї "Риджина" на винзаводі він представив досить скандальну виставку портретів російських політиків та олігархів. Його ж опера "Luna" (1992 р.) здобула всесвітню популярність завдяки участі в ній Пласідо Домінго. В інтерв'ю DT.UA іспанський художник розповів не тільки про свій живопис (який передбачає унікальну технологію на основі воску), а й про Монсеррат Кабальє і кориду.

- Мій проект у рамках ART-KYIV Contemporary має назву Si cecidit de genu pugnat (Навіть якщо він упаде, він продовжить боротьбу на колінах. - лат.), - розповідає DT.UA Хосе-Марія Кано. - У цій експозиції представлено нову серію робіт "De providentia" ("Про провидіння"), назву якої взято з твору давньоримського філософа Луція Сенеки про необхідність гідно зустрічати будь-які випробування долі і не боятися невизначеності майбутнього. Сенека жив у Римській імперії, але за походженням був іспанцем. Тут я апелюю до поширеного в Іспанії видовищного ритуалу кориди як яскравої метафори випробувань, прихованої гри долі.

У багатьох моїх картинах - боротьба. Коли людина віддається в руки долі. А в результаті перемагають обоє - і доля, і сама людина.

- Разом із цією серією робіт, виконаних воском, виставлені й ваші автопортрети. Причому ви зображені в різних емоційних станах…

- У цих автопортретах простежуються "різні люди", які є всередині мене. Це незавершені картини. У мене були наміри зробити серію "апостолів" з цих автопортретів.

- А роботу у вигляді величезної вирізки з газети The Financial Times ви написали спеціально для України?

- "Статтю" зроблено в техніці енкаустика (основний матеріал - віск). Це реальна публікація з The Financial Times від 25 лютого 2014 р. про Україну. Я ж постійно стежив у режимі реального часу за подіями у вашій країні. Причому приїхав сюди ще на початку року - одразу після втечі Януковича. Тоді й подивився "Мистецький Арсенал" (планували експозицію в цьому просторі ще до революції). Сходив тоді на Майдан... Дуже перейнявся подіями…

Так, тепер українські проблеми перемістилися з Майдану в інші місця. Згадуються слова з есе Сенеки "De providentia" - "Якщо вони впадуть, то боротимуться на колінах". Подумав - ось підходящий момент, щоб написати картину. Адже з однієї точки зору - це Україна. А з іншої - погляд на Україну через кордон. У британській статті написано про те, що Янукович посилав снайперів убивати протестантів. І… цей же Янукович утік. Стаття вийшла 25 лютого 2014 р., а сьогодні це - історія. Було важливо показати цю роботу саме в Україні. На неї пішло 60 кг воску.

- Ви працюєте в унікальній стародавній техніці "енкаустика". Що привабило вас у цій техніці?

- Ця техніка не дуже поширена, хоча відома дуже давно. Адже ті стародавні картини, які дійшли до наших днів, зроблені на основі воску.

Багато картин, створених за 300 років до Різдва Христового, саме й виконані в техніці воску.

Я живу в Лондоні. Часто буваю в Британському музеї. Там є чимало таких картин. Перші твори, які були написані фарбами, погано збереглися (є лише їх невеликі фрагменти). А картини "у воску" зберігаються в бездоганному стані.

Так, технічно їх виконувати складно. Але ця техніка дозволяє дуже добре відображати гру світла. Можна знайти роботу, де світло повністю пронизує картину, ніби просвічуючи її до білого полотна, віддзеркалюється крізь сферу. Таке відчуття, що картина підсвічена.

Мені подобається, коли в картинах присутнє своє "власне" світло. Навіть коли пишу олією, то намагаюся робити малюнок таким чином, щоб у картинах відчувалося це власне світло.

- Чи є теми, зокрема арт-теми, які цікаві вам у нашій країні насамперед?

- Ще під час першого свого візиту до України я відвідав Києво-Печерську Лавру. Побував на службі. Мені сподобалося, як у православній релігії збережено давню будову літургії, як проходить служба.

Подобається, коли зберігаються стародавні традиції, способи служіння в релігії. Тому коли говорити про католицизм, то ця релігія більше пристосована до суспільства, сучасності, моди й тому втрачає свою універсальність, красу. І стає трохи приземленою.

- Як сьогодні в Іспанії сприймають Україну?

- Скажу не про Іспанію, а про решту світу. Переважно як ставляться до України в англосаксонських країнах. Я тепер живу в Лондоні. І знаю, що в країнах, де інформація йде англійською, майже всі випуски новин відкриваються повідомленнями з України.

І не випадково саме Україні я присвятив цю свою роботу - у вигляді обкладинки з The Financial Times.

А коли приїхав в Іспанію, то слухав передачу про те, що там виникли великі проблеми у сільгоспвиробників у Мурсії. Вони вирощують помідори і мають ці помідори відправляти в Росію. Але санкції проти Росії не дозволяють їм це зробити. А санкції запроваджені через Україну. І вони не можуть ці помідори відправити в Росію! Так, в Іспанії криза. І людям, яким і так було важко, стало ще гірше з економікою. Хтось дивиться на це з цікавістю, а на когось це дуже вплинуло в особистому плані.

- І що б ви, спираючись на досвід перебування Іспанії в Євросоюзі, побажали нашій країні, яка хоче туди?

- Тепер ХХІ століття… Тому намагатися створювати якісь "свої" маленькі держави - дуже погана ідея. Це може повернути людство до безлічі конфліктів. А ось Євросоюз - це добре. Хоча зараз і модно говорити, що "це не так".

- Кілька років тому (2008-го) у московській галереї "Риджина" ви презентували портрети політиків та олігархів Росії: Путіна, Потаніна, Прохорова, Вексельберга. Що вас надихнуло тоді на цей проект?

- Знаєте… Я для того й працюю, щоб мені постійно ставили це запитання… Але не для того, щоб я на нього відповідав…

- Сьогодні в Україні сучасне мистецтво стало політизованим. Особисто ви прибічник такої політизації? Якщо так, то чому?

- Я не шанувальник партій… Перебуваю на етапі "С" свого життя. Доти були етапи "А" і "В". Тепер - у наші часи - все таке відносне: у кожної правди є "протиправда". Тому все відносне.

Але людині потрібно мати всередині щось стабільне. Тому вона має право бачити речі з власної точки зору.

У мене загальнолюдський погляд на речі. Якщо мистецтво політизоване, то відбувається таке: соціальна подія минає, мистецтво втрачає прив'язаність, ніби стає заручником соціуму.

Ось, наприклад, у часи Франко були автори, які писали пісні-протести. І вони добре на цьому заробляли, були дуже популярні. Але Франко помер, і куди тепер прикласти їхнє мистецтво? Виходить, що найбільше від смерті Франко постраждали ті, хто й написав ці пісні-протести.

- Розкажіть про свою співпрацю з Монсеррат Кабальє. Чи є у вашому житті місце і час для музики?

- Це прекрасна жінка! До речі, мій син - теж музикант. Я й сам раніше грав. Але тепер ні, вважаю, в домі не може бути двох музикантів. Тепер я не пишу музики, не граю, але співаю оперні арії під акомпанемент сина.

Це для того, щоб у нас була спільна діяльність, комунікація, одне слово - спільна справа.

- Як часто проходять ваші експозиції в самій Іспанії та в інших країнах світу? Чи можете назвати одну з найдорожчих своїх проданих робіт?

- В Іспанії мало моїх виставок, переважно в інших країнах - Китай, Японія, В'єтнам, Італія, Чехія, Польща, Британія, Росія.

Взагалі, моє мистецтво найкраще сприймають в азійських країнах. Найдорожче продався портрет американського економіста Мілтона Фрідмана.

- Скільки часу триває у вас процес написання картин?

- Саме виникнення концепції - позачасове. Одну зі своїх картин я писав аж 55 років. Це не означає, що я постійно "щось" робив фізично. Просто виношував саму ідею в собі.

- Один із ваших циклів присвячений поширеному в Іспанії видовищному ритуалу кориди. Ви самі є шанувальником цього давнього іспанського дійства?

- Так, звісно! Це цікаво. І не так цікаво дивитися на кориду-виставу, як на те, що приховано… Це яскрава метафора випробувань, прихована гра долі, постійна метафізична близькість життя і смерті. Це прекрасний спектакль. І сценографія метафізичних аспектів людської істоти. Кориду можна розглядати на рівні взаємин різних суспільств, держав і континентів.

Але колись кориди не буде… На жаль, навіть для тих-таки биків, бо й вони зникнуть. Адже цих биків розводять тільки в тих країнах, де є корида.

Щоб бути політкоректним, треба говорити, що ти "проти кориди". Так сьогодні заведено. Людина, яка нічого не розуміє в мистецтві кориди і дивиться на цей спектакль просто як глядач, думає про найпростіше, що приходить у голову. Мовляв, бідних тварин катують, мучать. І ніхто не думає, що бик проживає за свої 5 років найпрекрасніше життя. І помирає в розквіті сил. І насправді, коли бик гине на арені, він гине в процесі атаки. Він атакує, і він гине. І, помираючи, мабуть, думає, що не зумів скористатися прекрасними своїми рогами. І навіть із природоохоронної точки зору, завдяки кориді зберігаються ті прекрасні луки і місця, де живуть бики. Там живуть також інші тварини, наприклад птахи. А так би ці луки давно забудували багатоповерхівками та офісними центрами.

Але… знову ж таки… політкоректність проти кориди. І якщо ти говориш, що тобі подобається корида, то мусиш дати дуже багато пояснень із цього приводу. Сподіваюся, я це зробив.