ІМПУЛЬСИ КОЛЬОРУ В ПОТОЦІ ПЕРЕЖИВАНЬ

Ім’я Анатолія Тертичного добре відоме київській публіці, за його плечима велика кількість виставок. Трохи більше десяти років минуло від часу його першої персональної виставки. І зовсім нещодавно в галереї «Ірена» відбулася виставка художника, що всупуреч усталеному правилу переекспозиції кожні два тижні тривала понад місяць.

Творчість художника начебто співзвучна превалюючим сучасним тенденціям пластичних пошуків і асоціативного мислення. Проте шлях опанування цих тенденцій Анатолієм Тертичним нагадує «вовка-самітника» від мистецтва, що блукає колами спіралі власних переживань і художніх знахідок. Найсильніший потік емоційних переживань споглядальника, помножений на практичний життєвий досвід обивателя — у нормальному значенні цього слова — переноситься в простір мальовничих полотен або графічних листів, де панує вітальність.

Гуаші Анатолія Тертичного — це щось більше, ніж просто мобільна, імпульсивна техніка, яку митець трактує суто як живописну. Це ідея, розділена простором від Києва до глухого села під Воловцем, де вони створювалися.

Карпатський період життя художника та його сім’ї розпочався через кілька років після страшного Чорнобиля. Серед Карпатських гір, низин і річок минуло майже три роки. Далі ізольоване буття закінчилося, але вже багато років Тертичний присвячує Карпатам і гуаші.

У ці літні повернення на землю карпатську створилася величезна серія, більше трьохсот листів. Об’єднує їх насамперед техніка, тому що за пластичним ходом і вирішенням колориту вони надзвичайно різноманітні. На літній виставці Тертичного було подано тільки невеличку частину гуашей, що пройшли ретельний і кропіткий відбір автора.

Анатолій Тертичний, розповідаючи про своє життя і чергуючи у свідомості Київ, Карпати та селище Ровеньки на Донбасі, звідки він родом і де в ковилових степах залишилося безтурботне дитинство, назвав ім’я свого першого вчителя — Євгена Кириченка.

У маленькому шахтарському селищі, де життя мешканців минало в основному під землею, Євген Кириченко організовує художню студію. Вік учнів у ній коливався від 12 до 50 років. За словами А.Тертичного, це був художник-філософ, який спромігся сформувати у своїх учнів уявлення, що художник близький до міфічного Деміурга. Є.Кириченко вчив бачити творче начало у, здавалося б, повсякденних справах, таких, наприклад, як скопування грядок. Мабуть, те, що інтуїтивно робив цей художник-філософ, можна співвіднести зі словами Мераба Мамардашвілі: «Завдання філософії полягає в тому, аби максимально вивільнити життя чогось більшого, ніж ми самі».

У гуашах Тертичного колориту відведене визначальне навантаження. А колір у свою чергу ліпить пластику форм — пастозно й енергійно. Головними темами живопису Анатолія є образи Землі та Жінки, які він виводить на рівень стабільних понять краси, мудрості, життя. Образи Землі та Жінки оточують все та існують усередині всього. Його «основи світобудови» трансформуються в «Червоні гори», що візуально стискують простір, у «Вируючі потоки», перетікають у русалок.

Розглядаючи роботи Тертичного, мимоволі потрапляєш на хвилю їх імпульсивності. І якщо у творчості чинник імпульсивності сприймається, звісно ж, позитивно, то в реальному житті за стінами майстерні, за словами самого художника, це перетворюється в негатив. «Я ніжний і грубий водночас», — говорить Тертичний, і ця емоційна полюсність характеру відображається у творчості, котра не є окремою частиною художника, а в ній він увесь.