І ЧУТИ ГОМІН СТОЛІТЬ

Історія української музичної культури йде від далеких часів і вимірюється вже тисячоліттями. На жаль, зразки найдавніших пісень не зафіксовано фактично. Про них ми можемо мати уявлення за багатющим фольклором, що, у свою чергу, за час свого існування змінювався і світився новими барвами. Ці неминучі трансформації зобов’язані усній традиції народної культури. Що ж до фіксованих нотних текстів, то це, насамперед, канонічні пісні, що належать вже до фахової традиції. Найдавніші її зразки — знаменні розспіви. Сьогодні вони перебувають під пильною увагою дослідників. Цей прошарок культури настільки великий, що його вивчення — збирання буквально по крупицях — заняття дуже складне й героїчне. Проте цей процес не зупиняється і не заходить у безвихідь, і вже в деяких православних храмах (приміром, у Іонівському монастирі, але про нього — трохи пізніше) богослужіння супроводжуються співом, який можна було почути в храмах багато століть тому. Таке повернення до архаїки пронизує сполучними нитками всю історію нашої культури, а про надзвичайну важливість цих зв’язків сперечатися не доводиться.

Національна музична академія відкрила кафедру стародавньої музики, яку очолив видатний учений, академік Ніна Герасимова-Персидська. Робота кафедри цікавить музичну громадськість. Це не лише вітчизняна стародавня музика, а й західноєвропейська. На кафедрі постійно відбуваються значні події. У квітні нинішнього року там організували конференцію «Стародавня музика. Дослідження. Виконання». Особливість її роботи полягає в різноплановій діяльності: не лише теоретичні дослідження, а й практичне виконання зразків стародавньої музики, як вокальної (хорової), так і інструментальної.

Не випадково конференція відкрилася концертом із стародавніх духовних пісень, які існували свого часу в православних храмах. Це не лише вітчизняні пісні, а й візантійські, староболгарські та грецькі, які також поширювалися в церковній службі в Україні.

У концерті взяв участь ансамбль монодичного співу під керуванням Дмитра Болгарського — відомого духовного діяча в Києві. Учасники ансамблю — півчі Іонівського монастиря, де Болгарський — регент. Хор має свою історію та сформовану традицію. Це — виключно чоловічий спів, що відповідає канонічним правилам. Останнім часом колектив значно розширився і набув належної потужності звучання. Духовний репертуар хору охоплює великий часовий проміжок — від монодії до багатоголосся.

Виступ хору на відкритті конференції виявився презентацією цього колективу, оскільки концертний виступ хористів стався саме в стінах НМАУ. Вразило розмаїття музики: гласи знаменного, візантійського, грецького, староболгарського розспівів; дорожні, рядкові розспіви, розспіви Києво-Печерської лаври; багатоголосся. Канонічні обов’язкові пісні — тропарі, кондаки, стихіри, а також духовні концерти — це жанрове розмаїття музики, представленої слухачам. Були навіть відтворені форми пісень — респонсорій і антифонарій. Словом, концерт подав музичну частину служби Божої.

Унікальність концерту полягала, на мій погляд, у тому, що слухачі вперше почули стародавні духовні пісні в тому вигляді, в якому їх удалося відновити й розшифрувати, це по-перше, а по-друге — уявити динамічну картину розвитку духовної музики в Україні.

Презентація колективу відбулася. Продовження його концертної діяльності очевидне. Однак ті, хто хоче почути їхній спів і не захоче пропустити концерт, можуть відвідувати Іонівський монастир, розташований на території нового Ботанічного саду на Печерську, де хор супроводжує богослужіння.

Що ж до розшифровок пісень, то слід сказати, що це копітка й складна робота. На щастя, в архівах нотного відділу ЦНБ збереглося безліч пам’ятників древньої та середньовічної вітчизняної музики. Перший етап вивчення полягає в їхній систематизації. Далі йде найскладніша робота, пов’язана з розшифровкою знаменної, крюкової, невменної та інших нотацій. Деякі дослідники віддають цьому все життя, здійснюючи подвиг в ім’я збереження нашої історії. Подальша доля рукописів переходить до рук теоретиків-дослідників, які узагальнюють культурні моделі та архітипи, і практиків-виконавців, котрі поширюють і пропагують цю музику.

Підняття й оприлюднення древнього музичного прошарку — факт не лише історико-культурний. Коли ми звертаємо увагу на безліч зразків сучасної музики, нам стають зрозумілими їхні витоки й коріння. Здебільшого це робота генетичної пам’яті, підсвідома. Проте здається, що усвідомлювати свої музично-творчі ідеї композиторам необхідно. Це зв’язок часів, про який не можна і не слід забувати, що формує світогляд сучасної людини. Ми дбайливо беремо цю невидиму нитку й проводимо її в майбутнє. Адже лише в такий спосіб мислима людська історія.