ХТО ЗУПИНИТЬ БУДІВЕЛЬНОГО ДРАКОНА?

У ділових столичних виданнях стверджується, що сьогодні в Києві активно обговорюється ідея реконструкції кварталу вздовж Пейзажної алеї і побудови там комплексу жилих будинків.

Давайте розбиратися, про що, власне, мова. Буцімто факт активного обговорення реконструкції кварталу вздовж буцімто алеї (дорога з деревами обабіч). На жаль, у Пейзажній алеї від цієї ландшафтної розкоші залишилася сама назва.

То про що ж пишуть ділові столичні видання?

Відкидаємо всі сумніви, що виникли під час читання. Що залишається? Саме так: «...побудова комплексу жилих будинків». І цього вже, скажете ви, можна взагалі не обговорювати...

Та до питання, чому, власне, так пишуть, ми ще повернемося.

Спочатку звернемо увагу на головне. Будівництво.

Усі ми бачимо, що заради того, аби прогодувати «будівельного дракона», на наших очах і з нашої мовчазної згоди виникають чудернацькі речі: бетонні гамбургери-потвори та псевдоісторичні «новоділи», а справжні шедеври — унікальний київський модерн — нищаться.

Хочемо звернути вашу увагу на «Золотий трикутник», утворений Десятинною церквою, Золотими і Лядськими воротами (Львівська площа). То найдорожча земля слов’янського світу. Дорожча за Московський Кремль, бо саме з цього трикутника оте саме: «откуда есть пошла земля Русская». До речі, росіяни на території Кремля не розміщують навіть іноземних посольств. У нашій же вільній Україні на заповідній території можна будувати що заманеться. Промовиста деталь, яка засвічує рівень «історичної зрілості» влади.

У розвинених країнах, до яких ми так прагнемо приєднатись і на які намагаємося бути схожими, такі території справді охороняються.

Чи можна припустити, що, наприклад, у Греції почнуть забудовувати територію Акрополя? Того самого Акрополя, куди для туристів, що полюбляють безплатнi сувеніри, завозять навiть новенькi камiнцi, щоб не втратити жодного з власної історії. У Єгипті за заповідними територіями неусипно пильнує поліція, і кожен мандрівник це відчуває й цiнує. В Туреччині мандрівника, який здумає прихопити з собою на згадку камінчик з історичної місцевості, очікує кримінальна відповідальність. Отож він просто змушений розуміти, яка ціна турецької історії.

А в Києві?

Прогулюючись зі своїм собачкою Кожум’яками, я просто на дорозі підбирав те, що залишилось від нищівної роботи екскаваторів, які під майбутні новобудови вибирали історичний грунт завтовшки 4—5 метрів! Чого я тільки там не знаходив... Професійні археологи, до яких я звернувся, знають про цю ситуацію, але мовчать. А якщо навіть не мовчать? Ми всі за своїми справами їх просто не чуємо.

На цю тему можна багато і натхненно писати, але звернімося до фактів. Територія, про яку йдеться, належить до Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» (Постанова РМ УССР від 18.05.1987 № 183). Відповідно до ст.34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», вищезазначена територія належить до земель історико-культурного призначення і потребує необхідного режиму утримання та використання. А саме: проведення відповідних заходів консервації, реабілітації, реставрації і музеєфікації. Зокрема в.о. начальника Головного управління охорони культурної спадщини м.Києва Руслан Іванович Кухаренко, якого можна вважати одним із найголовніших фахівців у цій царині, вважає, що охоронних документів для Києва предосить, але, на його думку, невдовзі нам уже нічого буде охороняти і пропонувати зацікавленим мандрівникам, бо історична забудова зникне. Коле це читаєш, мимоволі ловиш себе на думці, що в місті діють якісь невловимі химери, які нищать історичну забудову столиці.

Не лякайтеся — див не буває. Нищать наше місто реальні люди, і не можна виключати, що нищать саме ті, хто цим «обурюється».

Однак частина наукової і навіть адміністративної еліти не мовчить. Вона роз’яснює нам складні наукові та юридичні терміни. Так, Михайло Дегтярьов, дійсний член Нью-Йоркської академії наук, відзначив, що в 1999 р. Київдержміськадміністрацією було прийнято постанову про те, що в заповідних архітектурно-охоронних зонах Києва проектування будь-яких новобудов повинно проводитися не інакше, як на конкурсній основі і з залученням до обговорення широких кіл спільноти. Дякуємо за цю інформацію.

27.09.2000 р. містобудівна рада консультативно розглянула і підтримала проекти житлових будинків на розі Пейзажної алеї та Десятинного провулку (САУ АБ «Єжов»), а також по Десятинному провулку, 3—5 (ПТАМ «Бабушкін»). Ні першої, ні другої вимоги у цьому випадку не було дотримано...

Вже розпочавши свою статтю про необхідність захисту місця заснування слов’янської цивілізації, я довго не міг закінчити вступ, бо захопився матеріалами інших відомих захисників київської історії. Блискуче викладені ними факти усіляко закликають до припинення саморуйнування. Мені спало на думку: може, варто спробувати об’єднати небайдужих киян навколо спільної для нас мети — охорони та збереження решток нашого історичного середовища.

Максим Стріха — доктор фізико-математичних наук, письменник, депутат Київської міської ради в 1990—1994 рр. — вважає, що скаржитися нікому. В шістдесятих — сімдесятих роках теж руйнували пам’ятки, але тоді були в мистецькому середовищі постаті на кшталт Олеся Гончара, до чиєї думки «нагорі» прислухалися, і злочинні проекти зупинялися.

То що ж — як немає більше тих знакових постатей недавнього минулого, не можуть з’являтися нові?

Та повернімося до нашого питання.

Насправді територія заповідника давно занедбується й віддається на поталу всім охочим. Ось тільки деякі замальовки. Ще у 80-х роках стався зсув частини Пейзажної алеї, що лежить уздовж Замкової гори навпроти Десятинного провулку. І відтоді роботи з укріплення та дренажу схилу не проводяться. Це може загрожувати новим зсувом. Особливо з огляду на активні будівельні роботи в урочищі Гончари—Кожум’яки, а також на те, що, попри заборону, Десятинним провулком по фундаменту княжого палацу та Пейзажною алеєю їздить як легковий, так і вантажний транспорт. Підвозить будівельні матеріали до бетонної потвори, яка виповзла з Великої Житомирської на Пейзажну алею, нахабно застромивши у небо трикутники. Це, певно, має символізувати красу. Чи, може, перемогу над кварталом столітньої забудови? Бо ж від руху вантажівок потерпає не тільки схил. Будинки-пам’ятки, що стоять на схилах, теж зазнають істотних ушкоджень.

Далі за сумним списком втрат:

· стилізовані під початок ХХ століття ліхтарі розкрадаються і нищаться, отож заповідна територія не освітлюється;

· на підмурівках палацу княгині Ольги розгорнуто комплекс їдальні (такий собі «приймак» у приміщенні пам’ятки архітектури);

· встановлюються сміттєзбирачі та самовільні забудови;

· дубові сходи, що ведуть у заповідну зону Гончари—Кожум’яки та паркову алею під історичним музеєм, нищаться;

· сама алея під історичним музеєм, що пролягає схилами і виходить на Андріївський узвіз, нагадує смітник і безплатний туалет. У темну пору доби звідти можна почути тільки галас наркоманів-підлітків та бомжів, які там оселилися.

Грунт під житлову забудову-новоділ готується ретельно, і робота проводиться в усіх напрямах. Підтримка містобудівної ради забезпечена. І далі ініціатори новобудови готують відповідні публікації, які прославляють недолуге починання.

З тих матеріалів випливає, що, оскільки територія державного історико-архітектурного заповідника занедбана, треба її просто забудувати. Воно й зрозуміло: просто наводити порядок у заповіднику — не прибуткова справа. А тут така нагода! До того ж працівникам Міністерства закордонних справ, виявляється, потрібне житло.

«Будівельному дракону» така ситуація до вподоби. Будувати на звичайних територіях не так привабливо, як у заповіднику. Тим більше що заповідна зона занедбана. Згадаймо Майдан Незалежності. Там замість історичного рельєфу зробили скляне віяло, то чому ж на Пейзажній алеї в рекреаційній зоні не вбудувати 2—3-поверхові паркінги? А для якості фундаменту і «для максимального сохранения археологических ценностей, — написано в одній з публікацій, — предусмотрено использовать буронабивные сваи». Так, відчувається велика турбота про історичну зону.

2001 року ВАТ «Київпроект» уже розпочав вишукувальні роботи. Пробурили шість свердловин та чотири шурфи. Роботи виконувались на підставі ордера Головного управління контролю за благоустроєм міста. Без погодження з управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища. Без нагляду його представників, що є порушенням пам’яткоохоронного законодавства.

А через рік уже й на управління охорони пам’яток знайшли управу. Хоч і з численними зауваженнями, але 12.11.2002 р. воно вже підтримує названі чомусь передпроектними (коли вже й проект підтримано у 2000 р.) розробки щодо «містобудівного обгрунтування житлових будинків невисокої поверховості». До речі, «невисокої» — це як треба розуміти? 1899 р., коли ще не була зруйнована споруда Десятинної церкви, архітектору не дозволили зводити чотири поверхи будинку №7 по Десятинному провулку, щоб не заважати домінанті церкви. А зараз підтримано проект семиповерхової забудови, що затисне триповерхову пам’ятку з обох боків. Десятинної церкви немає, то виходить, що буде зводитись бетонна «домінанта» з недолугою баштою. Певно, на думку відповідальних за це свавілля посадовців, на неї їхатимуть дивитися туристи з усього світу. Що ж, їм залишиться тільки дивуватися вправності «будівельного дракона» на чолі з архітектурними терористами.

«Замовник» МЗС справді справляє враження своєю турботою про співробітників. А також своїми прибутками від державної служби. Один квадратний метр площі у бетонному монстрі, який зводиться на місці Пейзажної алеї, коштує 2000 у.о. Можна здогадатися, що офіційної платні державного службовця за всю його кар’єру може не вистачити і на вбиральню такої квартири.

Цинічним проект видається і з огляду на те, що в цій місцевості поки що проживають кияни, які пам’ятають свою історію. Вони як можуть захищають територію від свавілля та байдужості державних службовців. Комунікації багатьох будинків перебувають у жалюгідному стані і не бачили капітального ремонту з часів будівництва, що негативно позначається на збереженні пам’яток археології та архітектури. У дворах будинків, з мовчазної згоди відповідальних службовців, розміщуються «курятники». Чи не для того, щоб обгрунтувати в подальшому необхідність закрити це неподобство п’ятиповерховим новоділом на 15000 метрів квадратних.

А взагалі план дуже логічний — чим гірший у цьому випадку вигляд заповідної зони, тим легше її прихватизувати. Та при цьому ще й видаватися благодійником.

Всупереч Законам «Про органи самоорганізації населення», «Про місцеве самоврядування», всупереч рішенню Конституційного суду від 09.02.2000 р. (справа №1—5 від 2000 р. «Про місцеве самоврядування»), яке підтверджує, що територіальна громада є суб’єктом права власності, протести киян просто ігноруються.

Спілка архітекторів на основі масових протестів жителів міста, не байдужих до історичного середовища, провела слухання у формі «круглого столу» і направила звернення й рекомендації у Верховну Раду, Кабінет міністрів, Київраду («Голос України» №137 від 25 липня 2003 р.).

То чи можна приборкати «будівельного дракона»?