ХіЧКОК НАЗАВЖДИ

На Одеській кіностудії відбувся прем’єрний прес-показ телевізійного серіалу «Охоронці пороку». Режисер-постановник і виконавчий продюсер проекту — Віктор Ноздрюхін-Заболотний, який колись починав тут своє життя в кінематографі робітником на знімальному майданчику, працював механіком знімальної техніки, асистентом оператора. Потім був операторський факультет ВДІКу (майстерня Харитонова і Гальперіна), працював оператором-постановником у фільмах «Мистецтво жити в Одесі», «Чудо в краю забуття» та інших, у серіалі «Маски-шоу» і у власному режисерському дебюті «Запах осені».

А після показу члени постановочної групи і перші глядачі обмінялися думками. Часом обговорення ставало гострим, напруженим. Переказувати зміст детективних кіноновел — звісно, справа невдячна. Досить констатувати, що новий серіал більш захоплюючий, стильний і художньо досконаліший, ніж латиноамериканські серіали, що заполонили наші екрани.

У титрах промайнула емблема кінокомпанії «Прентісс-продакшн», але ця назва поки що нічого не говорить одеситам. Зате коли на екрані з’явився кораблик — фірмовий знак Одеської кіностудії, довго лунали оплески. Згодом, на прес- коференції, Віктор Дмитрович трохи остудив патріотичні почуття глядачів:

— Цей титр — мій особистий подарунок Одеській кіностудії. Дирекція справді ставилася до нашої групи по-людськи, але ставлення рядових працівників межувало із саботажем. Неможливо виконувати творчу роботу, коли потрібно постійно і жорстко контролювати кожного співробітника. З болем змушений заявити: якщо я ще коли-небудь знайду гроші на постановку, поїду звідси і зніматиму де завгодно, тільки не в Одесі.

Зовнішній вигляд зазвичай бадьорого режисера переконував краще за будь- які слова. І винні в тому не лише одеські кіношники. Генеральний продюсер проекту Вадим Павлов із серпня минулого року припинив фінансування й першої-ліпшої хвилини може покласти вже зняті касети на полицю (а полиця аж в Естонії!). Подібна доля вже спіткала багато вітчизняних фільмів, чий прокат залежить від доброї або злої волі однієї-єдиної людини. Якщо продюсер хоче повернути кошти шляхом одного показу, а не п’яти-семи, як диктує ситуація, виникають ускладнення. В очікуванні цих ускладнень Віктор Дмитрович упродовж останніх півроку майже не спить...

Найобразливіше, що серіал до сторіччя Хічкока (воно відзначалося торік у серпні, саме тоді, коли і припинилося фінансування проекту) Ноздрюхін-Заболотний почав знімати для того, щоб продюсер заробив грошей і допоміг здійснити давню мрію режисера — постановку фільму «Трохи сонця в холодній воді» за Франсуазою Саган. Зараз такі далекосяжні плани навряд чи можна пов’язувати з Вадимом Павловим.

Із запланованих двадцятьох серій вдалося зробити тільки сім. Це своєрідна данина пам’яті Альфреда Хічкока, винахідника трилера і прийомів, котрі забезпечують неповторність цього жанру. Сам старий Хіч (у серіалі його грає незрівнянний Коте Махарадзе) у невеликих монологах перед кожною серією щедро ділиться своїми секретами, а подальший сюжет ілюструє його «теоретичні викладки».

— Зізнаюся, Хічкок не є моїм улюбленим режисером, та й сам я не режисер трилера, — зі щирою відвертістю заявляє Віктор Ноздрюхін-Заболотний. — З п’ятдесяти чотирьох хічкоківських фільмів я можу назвати тільки сім, знаних у світі. Інші дуже погані та нудні. Ми цінуємо Хічкока за те, що він був першовідкривачем. Але не забуватимемо: він творив у свій час... У серіалі використані сюжети розповідей Хічкока, але немає жодного рімейку, є тільки деякі нагадування про найяскравіші образи його відомих фільмів...

Справді, глядачі під час показу занурювалися в переконливе речове, предметне середовище (художник-постановник — Олег Іванов), вловлювали дух стилю і таємниці, завмирали, побачивши відчинене вікно («Вікно у двір» — пам’ятаєте?) або вивіску «Бар «Ребекка» (данина однойменному фільму). Дія розгортається в якійсь «усередненій» Європі в часи, що їх можна визначити як проміжок від п’ятдесятих років до наших днів. Було показано дві п’ятдесятидвохвилинні серії — «Спадкоємець» із чудовими Світланою Крючковою та Миколою Добриніним і «Справа честі» із Лембітом Ульфсаком і Іриною Розановою. Першим глядачам запропонували відрепетирувати суворі критичні висловлювання з залу. У такий спосіб автори серіалу готувалися до прес-показу в Москві. Серйозних недоліків ніхто не знайшов, пролунали досить кумедні причіпки.

Кількість похвал значно перевищила кількість критичних зауважень. Скориставшись паузою, режисер поскаржився на Сергія Юрського й Армена Джигарханяна, які зірвали свою участь у зйомках. Їм довелося терміново шукати заміну, а це — викинуті на вітер кошти, для групи, на жаль, не зайві...

Але були радісні моменти: Лембіт Ульфсак, приміром, знімаючись у серії «Справа честі», був навіть занадто скрупульозним, а роль вийшла яскравою, неоднозначною. Так і належить поводитися істинному майстрові, чий рівень не дає ніякого права нехтувати молодим режисером. А про хамство наших «зірок» Ноздрюхін-Заболотний міг би написати окремий сценарій і зняти найсправжнісінький серіал. Але навіщо? Йому вистачає наявних сценаріїв, він співавтор багатьох із них. Провівши місяць у Москві, режисер досяг певного успіху в переговорах із провідними телеканалами, зустрів і осіб, зацікавлених у продовженні зйомок «Охоронців пороку». Конкретніше Віктор Дмитрович поки що сказати нічого не може. Схоже, він міцно загруз у своєму комерційному телевізійному проекті, нібито потрібному глядачеві. А що ж буде з його мрією — фільмом «Трохи сонця в холодній воді»?