Хай шведам легенько гикнеться!

Фестивальні підмостки сконструйовані просто неба серед мальовничої природи упритул до озера Нобель. Декорацією — обабіч сцени високий очерет, а за кулісами під саме небо хлюпоче живе озеро. (Глядачеві здається, що актори виходять із озера.) З такого ж очерету дашок над сценою на випадок негоди. Природним амфітеатром послужив високий пагорб від озера до дороги, за якою постали майстерно зв’язані місцевими майстрами очеретяні курені, зсередини прикрашені і рутою-м’ятою, і хрещатим барвінком, і калиною та горобиною, і солом’яними «павучками», і вишиваними килимами та над образами на покутті — рушниками. Хоч весілля справляй. Тут учасників і справді як найдорожчих весільних гостей пригощали усілякою смакотою нобельські господині. Тут досхочу спілкувалися, співали пісень та так щедро справляли реготи, що від того сміху тряслася вся діброва над Нобелем…

Цього року фестивальне дійство прикрасили своєю участю шановані майстри художнього слова — народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, професор, лауреат першого фестивалю гумору й сатири в Нобелі Анатолій Паламаренко; письменник-сатирик, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні Євген Дудар; народний артист України Святослав Максимчук; поет-гуморист Ростислав Солоневський, письменник-гуморист, лауреат третього Нобельського фестивалю Роман Дідула.

Два останні гурти та, безумовно, письменники-гуморис­ти Євген Дудар, Ростислав Солоневський та заочно (відсутній через хворобу) засновник, організатор, ведучий і сама душа фестивалю Роман Демчук стали лауреатами цього року.

Село Нобель розташоване в одному з найчарівніших закутків Рівненського Полісся, у Зарічненському районі, на самісінькій межі з Білоруссю. Близько дев’яти століть тому (перша писемна згадка про Нобель 1158 року) наші далекі пращури заснували його на пів­острові. Село омивається водами просторого мальовничого озера, яке місцеві жителі також називають Нобель. Споконвіку це озеро, поросле густим високим очеретом, було надійним щитом для жителів Нобеля. Тож не дивно, що тут донині збережені архаїчні, ще язичницькі звичаї та традиції (особливо у весільному обряді). Науковці — фольклористи та етнографи — приїздять сюди в експедиції по старовину. Адже тут не тільки можна записати реліктові народні пісні, але й побачити дерев’яну, стародавнього зрубного типу хатину із солярними символами на віконницях та вирізьбленим сонечком під стріхою. Тож Нобель, немов живий музей для тих, кому до снаги цю архаїку побачити й оцінити. Дивовижею для міських гостей є й лелечі гнізда мало не на кожному обійсті, і те, що у всякого господаря просто до садиби примикає своя тиха гавань, де прив’язані під вербами власноруч зроблені човни. Рибальство тут споконвіків головний чоловічий промисел, а лиснючі коропи, гостроносі щуки й тлусті соми — повсякденний селянський харч.

Має село ще й свою мовну таємницю, заховану десь у глибині сторіч. Адже нобельські старожили попри те, що сусідів зусібіч розпізнають за специфічною вимовою на кшталт «ходілі», «робілі», «маці казалі» тощо, самі розмовляють мовою, близькою до літературної.

Фестиваль у Нобелі цього року вже вп’яте. У 2004 році з легкої руки літературознавця Григорія Штоня, котрий якимось дивом опинився у тутешніх краях та здивувався у поліській глушині назві Нобель, народилася ідея: а чом би не заснувати тут щорічний літературний фестиваль українського гумору і сатири? Ото ж бо й воно — українського! Щоби шведам і всьому світові добряче гикнулося! Постановили, що у Нобель з усіх куточків України щоліта приїздитимуть найдотепніші майстри слова, письменники-гумористи та сатирики, найталановитіші актори — майстри художнього читання. А оскільки жодне свято немислиме без пісні, то нехай лунає весела українська народна пісня з уст фольклорних виконавців та інших колективів. І ось уп’яте визначають тут лауреатів Нобельського фестивалю, а його організатори-письменники Роман Демчук, Лідія Рибенко, представники місцевої влади, зокрема Віталій Сарич, залишаються вірними високій меті й місії пропагувати українське художнє слово…

Як і у попередні роки, символом фестивалю був красивий тлустий сом. А безумовним брендом цьогорічного нобельського дійства стало фестивальне дерево. На кожному, прикріпленому до дерева листочку були прізвища шанованих учасників та гостей із Києва, Львова, Тернополя, Рівного та інших міст, а на зворотному боці — їхньою рукою побажання та автографи! Чом не експонат для майбутнього музею!

Мораль і побажання на майбутнє

Фестивальне дійство з розлогим сценарієм розтягнулося на години три, коли не більше…

Після його завершення Євген Дудар, Анатолій Паламаренко, Святослав Максимчук та інші гості висловили побажання, що й надалі треба докладати максимум зусиль для того, аби звучало на фестивалі у Нобелі художнє слово найвищої проби… Щоб не зійшов фестиваль на низькопробний гумор, коли від сорому у слухачів деяких місцевих «шедеврів» вуха червоніли… Тим паче що на фестиваль з усіх усюд приїздить багато молоді… Місія ж цього всеукраїнського дійства не тільки смішити, розважати, але й виховувати. Формувати не тільки здорове почуття гумору в рамках української ментальності, а й високий патріотизм, щоб насолоджу­валися люди красою рідного слова і ніколи не забували, чиїх батьків ми діти…