ХАРКІВСЬКА ГІЛКА

У палітрі сучасного музичного виконавства України хорове мистецтво посідає одне з найважливіших, можливо, навіть чільне місце. Національна співоча традиція є основою професіоналізму в нашій музиці. Певне, у цьому й річ. Особливості мови, природа голосів, властивості темпераменту сприяють тому, що хорове музичення природне для нас, і цим особливо цінне.

У столиці багато хорів: академічних і народних, великих і камерних, фахових, навчальних і самодіяльних. І все-таки хоровий концерт незмінно привертає увагу публіки — це і професійний інтерес, і проста цікавість, і почуття органічної співпричетності.

Цього разу в Колонному залі ім. М.В.Лисенка виступав Камерний хор Харківської філармонії під керівництвом В’ячеслава Палкіна. Цей колектив досить добре відомий київській публіці ще з початку 80-х років, коли він формувався як аматорський при Музичному товаристві України, і вже в статусі професійного, який йому надано 1991 року. В’ячеслав Палкін — професор, народний артист України, визначна постать в українському мистецтві. Він поєднує практичну діяльність із науковою і викладацькою, завідуючи кафедрою хорового диригування Харківського інституту мистецтв ім. І.П.Котляревського. А внесок його і створеного ним Камерного хору в концертне життя Харкова наповнює атмосферу міста найрізноманітнішою музикою. Репертуарний список хору здається нескінченним: творчість українських композиторів від М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича до Л.Дичко, Є.Станковича, російська музика від М.Глинки, С.Танєєва, С.Рахманінова до Г.Свиридова, В.Гавриліна,
А.Шнітке, західноєвропейська — від О.Лассо, Й.-С.Баха, В.А.Моцарта до К.Орфа й Е.Л.Веббера.

Ось і тепер Харківський камерний хор привіз «контрастну» програму, що складається з частин «Урочистої меси» Джоаккіно Россіні й мініатюр українських композиторів, серед яких були і духовні твори, і обробки народних пісень, і філософська лірика, і витончені жанрові замальовки.

Попри те, що хор може домагатися дуже сильного масштабного звучання, все-таки особливо імпонує інтерпретація справді камерної музики. Тому при всій красі й незвичайності, глибокій зосередженості Меси Россіні, у Kyrie, Gloria, Sanctus, яких хору вдавалося досягнути, душа тремтіла саме під час виконання хорових мініатюр. Диригент сам не раз висловлювався з приводу суттєвих відмінностей при виконанні великої форми й хорової фактури невеличких творів a capella, акцентуючи увагу на великій ролі деталізації в останніх. Саме цієї філігранності обробки і бракує у звучанні поліфонічних розділів полотен великого мазка. Та й загалом, очевидно, українська хорова музика просто ближча за духом В’ячеславу Палкіну й артистам його хору. Особливо вдалися, на мій погляд, псалом «Боже мій, нащо мене Ти покинув» Ганни Гаврилець і «Нехай повні будуть уста наші» зі Святкової літургії Лесі Дичко. Проникливо прозвучав хор Б.Лятошинського «Із-за гаю сонце сходить» і духовні твори К.Стеценка й М.Леонтовича. Вишуканістю найтоншого звукопису вразило виконання мініатюр «Сніжинки» Т.Кравцова і «Таня-Танюша» із «Російського концерту» В.Калістратова (bis).

Культура ведення звуку, ясна дикція при природності й удаваній легкості роботи хористів видають чудову школу й наслідування найкращих вітчизняних хорових традицій, що живуть у мистецтві колективу. Це все є показником і гарантом того, що професійне співоче мистецтво Харкова — надійна, здорова й плодоносна гілка від потужного дерева творчих сил України.

Концерт Харківського камерного хору під керівництвом професора, народного артиста В.С.Палкіна було приурочено висуванню колективу і його керівника на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.