Годинники зупинилися після опівночі. Ростислав Братунь: «Воля — борг, якого не сплатити…»

12 сiчня, 2007, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 1, 12 сiчня-19 сiчня 2007р.
Відправити
Відправити

Виповнилося вісімдесят років від дня народження українського поета та громадського діяча Ростислава Братуня (1927—1995)...

Ростислав Братунь біля мікрофона Палацу з’їздів. Москва. 1989 рік. Фото з архіву вдови Ростислава Братуня
Ростислав Братунь біля мікрофона Палацу з’їздів. Москва. 1989 рік. Фото з архіву вдови Ростислава Братуня
Ростислав Братунь біля мікрофона Палацу з’їздів. Москва. 1989 рік. Фото з архіву вдови Ростислава Братуня

Виповнилося вісімдесят років від дня народження українського поета та громадського діяча Ростислава Братуня (1927—1995). Його творчий тандем з композитором Володимиром Івасюком подарував шанувальникам багато пісень (серед них «Ватра», «Ноктюрн осіннього міста», «Перший сніг»). Свого часу на ІІ з’їзді народних депутатів СРСР саме Братунь, відстоюючи позиції незалежності сказав Михайлові Горбачову: «А Україна буде вільною!».

Здається, в його помешканні нічого не змінилося: ті ж родинні фотографії, портрети, рукописи і книжки, книжки, книжки… Тільки годинники не клацають. І дві сосни у подвір’ї виросли мало не до неба. Дерева посадив на початку 70-х Братунь, одне — на честь Івасюка, а друге — «буде згадка і про мене». Пізніше, по смерті Володі, Братунь писав у спогадах: «Ми йшли один одному назустріч. Ми настільки відчували один одного, як про це тільки можуть мріяти поет і композитор. Володя належав до людей, які не вміють прокладати дорогу ліктями — знаючи собі ціну, він — скромний аж до дрібниць. Але це було десь глибоко заховане почуття своєї повновартості, своїх можливостей. І все це впадало в око в буденному й громадському житті, не кажучи вже про творче життя. Мені хотілося зустрі-тися з Володею і, правду кажучи, мріялося про те, щоб він написав на мої поезії якусь пісню, хоча б одну».

Як у воду дивився Ростислав Братунь… Давно вже цей творчий тандем десь у міжзоряному просторі. Та вони лишили по собі «Передвістя», «Ватру», «Зустрічайте мене», «Юнацьку баладу», «Вогні Львова», «День з тобою», «Незване моє кохання», «Ноктюрн осіннього міста», «Перший сніг», «Білий серпанок», «Роки вже відшуміли»... А загалом тих пісень — 25, і це всього-на-всього за шість років спільної праці!

— Попри різницю у віці, обидва, будучи за складом характеру лідерами, прагнули максимально реалізувати себе, — згадує вдова поета Неоніла Миколаївна Братунь-Шпаківська. — Володя закінчив медінститут, але мріяв стати професійним композитором. На навчання до Львівської консерваторії його приймати не квапилися. Навіть кепкували: як то колишній медик і автор популярних пісень сидітиме поряд із тими, хто з дитинства щодня гриз нотну грамоту! Ростислав Андрійович зустрівся з професором Миколою Колессою і таки переконав його.

Пам’ятаю, якою радістю світилися Ростиславові і Володимирові очі, коли вони прослухали остаточний варіант «Пісні про тебе». Братунь не міг натішитися мелодією, що ідеально передавала його поетичну думку: «Бачу тебе я в срібній росі. Бачу тебе я в першій грозі». І далі приспів: «Ти підносишся колосом з нив. Ти підносишся дивом всіх див». Ця пісня записана на платівці Софії Ротару, і багато хто сприймав її як монолог про кохання. А Братунь тоді сказав Володі: «Ми колись розкриємо таємницю, що це пісня — про Україну».

На тлі радянської консервативної естради поява Івасюка стала справжнім вибухом — Володя запропонував нові ритми, нову гармонію. Був пос-тійно в русі: писав пісні, вчився, робив аранжування, зустрічався із слухачами, був присутній на записах своїх пісень, виступав у радіо- і телепрограмах. Дуже мало спав, а відпочивати просто не вмів. Яка звичайна людина може витримати таке навантаження? А після його загибелі з’явилися публікації, де Володю намагалися зробити божевільним чи алкоголіком. Зухвала брехня!».

Перше печальне слово на похороні Івасюка у травні 1979 року мовив саме Ростислав Братунь — не побоявся, не зрадив, не відступив, і це коштувало йому посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя.

* * *

Тривалий час Братунь ніде не працював, його не друкували. Зрештою, не можна сказати, що в той важкий для нього період нічого не публікувалося. Багато його віршів переклав російський поет Григорій Глазов, а Віталій Коротич допомагав видавати збірки в Росії.

Уже в часи незалежної України Ростислав Братунь, як колишній депутат і людина, яка прислужилася державі, не отримав жодних пільг, а про пенсію навіть соромно згадувати: призначили аж 70 карбованців! «Він нікому не скаржився, — згадує Неоніла Миколаївна, — і ні на кого не злостився».

А перед тим, як Братунь відійшов… «Якийсь дивний збіг обставин. Йому стало погано, а подзвонити не було як — не працював телефон (як з’ясувалося пізніше, був обрізаний дріт). Дочка тоді мешкала недалеко, і я побігла до неї, аби викликати швидку, яка їхала аж чотири години. Коли ж приїхала, лікарі навіть кардіографа не мали. Констатували: серце. Зробили укол і поїхали. І чомусь не лишили нам на столі ампул, як це має бути. А перед самою смертю Ростислав Андрійович раптом сказав: «Мене отруїли». Хто тепер що з’ясує?.. Коли його ховали, за труною йшли кілька рядів міліціонерів. Очевидно, побоювалися чогось. До речі, литовські лікарі, які запрошували Братуня на огляд після операції, були впевнені, що він мав довго жити, бо сама операція і післяопера-ційний період пройшли нормально…», — говорить удова.

Він ніколи не ділив людей ні за національністю, ні за віросповіданням. І, певно, тому в день похорону Братуня у православній церкві Київського патріархату вперше зійшлися представники всіх конфесій, яких він об’єднав своєю смертю. А це для Львова 1995(!) року було справді непересічною подією.

— Ростислав Андрійович був неспокійної долі, — продовжує розповідь Неоніла Миколаївна. — Він любив розумних людей, з якими можна було сперечатися, яким можна було доводити свою правоту. Його друзями були мудрі люди. Він був нетерпимий до лизунів. І це, очевидно, багатьом не подобалося тоді і багатьом не подобається тепер. На превеликий жаль, львівська влада майже нічого не зробила для вшанування пам’яті Ростислава Братуня. Пам’ятник на Лича-ківському цвинтарі зробив Еммануїл Мисько і майже подарував нам. Як і меморіальну дошку на будинку. Досі немає вулиці Ростислава Братуня, хоча він був справжнім співцем Львова, певним символом епохи в історії міста. Я спочатку дуже болісно переймалася тим забуттям, а тепер ставлюся до того по-філософськи: хіба ж це Братуневі треба?

Зрештою, хто пам’ятав, той і пам’ятає. Зокрема Роман Віктюк, який, приїжджаючи до Львова, завжди приходить на могилу Братуня, аби покласти квіти і вклонитися його світлій пам’яті.

* * *

Неоніла Миколаївна і Ростислав Андрійович прожили разом 51 рік, а познайомилися завдяки Ярославові Галану і Тамарі Козланюк. Про їхні зустрічі і кохання Братунь написав багато поезій, але шедевром українського романсу стали саме «Білі троянди», які поклав на музику Кос-Анатольський, — цими квітами осипав колись на вокзалі свою кохану, проводжаючи до Києва, Ростислав. Поет відійшов у вічність 8 березня 1995 року… Відтоді у його помешканні всі годинники показують однаковий час: 3.20. «Він помер, — каже Неоніла Миколаївна, — і годинники зупинилися». Відтоді у великій кімнаті стоять і три засохлі букетики конвалій (для дружини, доньки і внучки), що їх приніс поет в останній день свого життя любим жінкам до свята.

* * *

Заслужений журналіст України Неоніла Братунь-Шпаківська редагує видання інформаційно-меморіального центру Ростислава Братуня «Перехрестя» — газету «Конвалевий Наступ», яку видає власним коштом. А сам центр «Перехрестя» засновано п’ять років тому. «Матеріали, які я тут даю, — унікальні, — говорить Неоніла Миколаївна. — Вони йдуть переважно від людей, які знали Ростислава Андрійовича. Публікую також його поезії і документальні фотографії, які зберігаються в домашньому архіві». На першій сторінці видання вказано, що це меморіальна газета пам’яті українських поетів — Миколи Шпака (батька Неоніли Миколаївни), Ростислава Братуня і Ольги Колесніченко (онучки Ростислава Андрійовича і Неоніли Миколаївни, яка пішла з життя у 2003 році).

В одній з кімнат помешкання Братунів зібрано численні документи і фотографії, збірки поетових творів, його особисті речі, реліквії національно-демократичного руху, один з останніх прижиттєвих портретів поета роботи Любомира Медведя.

І знову ж питання: чому б не виділити приміщення для цього музею? До речі, зверталася Неоніла Миколаївна до людей, колись близьких до Ростислава Андрійовича, які тепер працюють в обласній владі. І що? Та нічого.

Зберігається у вдови Братуня й наш національний прапор, що його вперше вивісив на львівському будинку Братуня перед його від’їздом до Москви на з’їзд народних депутатів уже далекого 1989 року член «Товариства Лева» Сашко Кривенко, майбутній редактор «Post-Поступу».

Готова до друку книжка пое-зій і спогадів Ростислава Братуня, епіграфом до якої стали його слова «Воля — не казковий первоцвіт. Воля — труд і пісня, кров і піт. Воля — борг, якого не сплатити, Доки будеш мріяти і жити». «Казали в обласній раді, що, може, знайдуть якісь гроші на видання… Чи були вечори пам’яті після смерті? Так, я робила два вечори у філармонії. Ротару, Зінкевич, Шуневич, Дворський — є кому представити творчість Ростислава Андрійовича. Та й молоді виконавці дещо з його пісень залюбки беруть до репертуару. Шкода, що від влади не надходить пропозицій. Усе — від мене і дочки. Скільки ж можна випрошувати? Противно».

Донька Ростислава Андрійовича і Неоніли Миколаївни Наталя (третя жінка-дипломат в Україні) тепер живе і працює в Києві. Написала і видала «Відверту книгу. Життя та поезії Ольги Колесніченко» (розмови матері і доньки). Донедавна була керівником головної інформаційної служби президента України. «Моя Наталка намагалася подавати інформацію об’єктивно, за що й позбулася роботи. Була безробітною вісім місяців. Не скористала з моєї поради стати на біржу праці… Тепер працює у Дипломатичній академії України. Скидається, життя її, до певної міри, повторює життя батька», — говорить Неоніла Миколаївна Братунь.

* * *

Напередодні Нового року депутати Львівської обласної ради звернулися до Львівської міської ради з проханням перейменувати вулицю Студентську на вулицю Ростислава Братуня і розглянути можливість установити у скверику на вулиці Студентській погруддя поета, а також долучитися до організації та проведення заходів із відзначення ювілею Ростислава Андрійовича.

Сторінки життя

Ростислав Братунь народився 1927 року в місті Любомль, що на Волині. У 1950 році закінчив Львівський державний університет ім. І.Франка. Ще студентом видав збірку поезій. Подальші збірки — «Вересень», «Пісня про волю», «Вогонь», «Я син України», «Буйноцвіт», «Ватра», «Перехрестя», «Вітрила моєї долі», «Грані віку», «Одержимість», «Пора любові», «Цвіт жоржини» та ін. У його творчому доробку кілька книжок статей, памфлетів: «Крапка без «і», «Людина розправляє крила», «Слово гніву», лібрето опери А.Кос-Анатольського «Зарево».

Здобувши авторитет, визнання, став головним редактором журналу «Жовтень» (сьогодні «Дзвін»), друкував твори заборонених режимом письменників, зокрема Антонича і Гжицького, а також публіцистику. До 1979-го очолював Львівську орга-нізацію Спілки письменників України.

Про мужність Ростислава Братуня і його порядність свідчить той факт, що в далекі 70-ті він відмовився бути «закритим цензором» праць українських дисидентів братів Горинів, В’ячеслава Чорновола, Ігоря та Ірини Калинців.

Напевно, дотепер із вдячністю згадують про Ростислава Андрійовича представники об’єднань нацменшин Львова, зокрема польського, вірменського, єврейського, російського товариств, бо саме їх гуртував Братунь. Він створив і «Львівську Бесіду» — об’єднання львівської інтелігенції. «Хто ж, як не він, був осердям «круглих столів», — згадує поет Ігор Калинець. І додає: «До сьогодні нема йому заміни! Братунь не картав, не дорікав, не хизувався. Він сіяв зерна злагоди і толерантності. Тому й був завжди на крок попереду від усіх».

Обраний 1989-го делегатом ІІ з’їзду народних депутатів СРСР (перший демократичний депутат від Західного регіону України), він відстояв українську національну символіку. Його позиція щодо незалежності України була категоричною: це він сказав Михайлові Горбачову «А Україна буде вільною!».

Ростислав Братунь був одним із тих, хто гаряче підтримав боротьбу Литви за незалежність (литовці, до речі, віддячили за підтримку: коли у Ростислава Андрійовича виникли серйозні проблеми із серцем, коронарне шунтування йому зробили саме у Вільнюсі, причому безплатно і терміново: «Ця людина стільки зробила для незалежності Литви, що всі витрати ми беремо на себе»).

Він піднімав наш прапор і на флагмані українського флоту — «Гетьмані Сагайдачному» (його тепер зберігає вдома вдова поета).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК