Гіркий на смак тріумф

Після завершення ювілейного Х Міжнародного конкурсу балету в Москві російська балетна критика вдарила на сполох — утім, підстави для цього конкурс справді давав. Як і поживу для роздумів, на жаль, не таких оптимістичних, як того вимагає статус Росії як однієї з головних балетних держав світу і хранительки традицій славного минулого.

Кінець червня приніс Україні вісім медалей і міг би стати справжнім тріумфом української школи танцю. Якби не одне «але», настільки серйозне, що воно перекреслює дуже багато: міжнародний конкурс, пафосний у радянські часи й не менш амбіційний в епоху нової Росії, абсолютно очевидно вироджується на очах, перетворюючись на ще один міжсобойчик братніх колись держав. Інакше кажучи, розподіл призів у межах СНД (за рідкісними політкоректними винятками) — уже для конкурсу не просто добра традиція, а й свого роду золоте правило. Всім діточкам — по цукерці.

Заявлені в буклеті 22 країни-учасниці відсотків на 80 презентували пострадянський простір, а поодинокі заморські гості практично всі були спадкоємцями саме російської танцювальної школи. Втім, це не завадило критикам винести суворий вердикт — конкурс балету перетворився на спортивне змагання. Московський балетний, що засвітив у 1969 році зірку Баришникова, нині міцно перейнявся технікою. І тут нашим справді рівних не було, особливо серед чоловіків — впевнений у собі, артистичний і технічно віртуозний соліст Національної опери Денис Матвієнко отримав найвищу нагороду — Гран-прі конкурсу (15 тисяч у.о.), викликавши на себе такий вогонь столичних «лицарів пера», що просто дивуєшся полум’яності обурених. Тоді як гідної альтернативи ні Росія, ні будь-яка інша країна на змаганні просто не представили. А якщо до цього додати, що такі зубри хореографії, як Англія, Данія та Франція, навіть не зволили взяти участь у конкурсі, стає зрозуміло, чому переможний звук фанфар був негучним на батьківщині героїв, в Україні, — повного смаку перемоги скуштувати так і не вдалося, оскільки ложка дьогтю, додана авторитетами, які не брали участі в конкурсі, виявилася дуже болісною для самолюбства.

Втім, не загального — голова журі Юрій Григорович, який незмінно стояв біля керма, починаючи з другого конкурсного огляду, на прес-конференції, як і інші, вперто робив гарну міну при поганій грі. Запевняючи, що рівень конкурсу не тільки не знизився, а навіть зріс. Особливо викликало заперечення це твердження, якщо згадати номінацію «сучасна хореографія», — таких провальних виступів сцена Большого не бачила давно. Причому не лише росіяни показали повну нездатність до сучасних ліній та образів у хореографії — привезене з-за кордону було нічим не краще. Понад те, дикуваті умови конкурсу дозволяють вважати сучасною хореографією все, що було створене після 1950 (!!!) року. А це означає, що і Баланчин, і Бежар, і який-небудь Бендер-Задунайський — у правах рівні. Та й артистам просто — станцював у конкурсній програмі Баланчина як класику, відпочив годину-дві, а потім те ж саме прогнав ще раз — уже як модерн.

«...Взагалі, поєднання технічної досконалості і яскравого артистизму видається найхарактернішою рисою української школи, чий сміливий і бадьорий танець урочисто захищений радісною манерою — на конкурсі лідирував і здавався соковитим дніпровським пейзажем у сонячний полудень, що переміг тишу української ночі. Не переборщили б...» (газета «Культура»)

Це найбільш м’яке із написаного про представників української школи танцю. Виконання подружжям Матвієнків «Тарантели» Баланчина назвали «розгнузданим» і «приблатненим», не поскупилися на критику Настасії Матвієнко й відразу пустили в артистів шпильку — мабуть, у такий спосіб Большой роздає аванси тим, кого хоче прийняти у свої ряди. Втім, для Дениса Матвієнка, української зірки, яка гастролює і не так часто, як колись, ощасливлює українську публіку своїми виходами на рідну сцену, російські пропозиції не вдивовижу — рік роботи в Маріїнському театрі істотно розширив обрії танцівника, не кажучи вже про репертуар.

Стандарти, без яких немислимий класичний конкурс, якщо він хоче мати право таким називатися, на ювілейному балетному змаганні виявилися під загрозою — єдиною стійкою тенденцією залишилася любов прим до варіацій Одилії, а не трепетної, витонченої Одетти. Мабуть, напористість і стервозність ближчі сучасним танцівницям, ніж лірична людяність образу дівчини-білого лебедя. Воно й зрозуміло — бої за ідею залишилися в далекому минулому, поступившись місцем гонитві за нагородами, титулами й грішми, що, до речі, не в останню чергу цікавить конкурсантів. Колекціонерством нагород грішать усі, незалежно від країни, за яку виступають.

Але саме українцям Ярославу Саленку й Денисові Матвієнку докоряли за це особливо гаряче. Мабуть, тому, що білоруський хлопчик із молодшої групи, 15-річний Іван Васильєв, який багатьом сподобався, також претендував на гран-прі, а воно на конкурсі в єдиному, так би мовити, примірнику. І раптом ось так швидко поїхало не в Білорусь, а в Україну... Дивно, що тут не пригадали постійне «хрещене батьківство» Григоровича в Києві — його досвідчене око котрий рік вихоплює талановитих юнаків і дівчат із рядів учасників столичного конкурсу Лифаря. Ось вам і політика в мистецтві — московська літературна братія вражаюче дружно напала на виконавців із сусідньої держави, одностайно розхвалюючи талант і виконавську майстерність мінчанина. Водночас лисиці довелося покусати за хвіст і себе — дивними були росіяни, які, за винятком сильних солісток Катерини Крисанової і Наталі Осипової, виявилися маловиразними, та й у техніці поступалися високотехнічній киянці Наталі Домрачевій. Попри російський паспорт, балерина навчалася, живе і працює в українській столиці, і саме її медаль зрівняла позиції країни-гості й країни-господарки: 8:8 на користь України, тому що з чотирьох золотих три здобули наші співвітчизники.

Порадіти за «наших», звісно ж, потрібно — окрім того, що таким масованим десантом приїхали, ще й виступили на серйозному, якісному рівні. Інша річ, що техніка останніми роками «застилає очі» більшості українських виконавців, а гонитва за додатковими турами стає самоціллю жвавих прим. Та й репертуар конкурсний, хай навіть і найтрадиційніший, втрачає свою академічність — неможливо не визнати справедливості закидів у перетягуванні ковдри на свій бік. Адже імпровізація в суворих рамках традиції — це одне, а фривольне поводження зі спадком королів балетного мистецтва, зміни на догоду технізації й ефектності можна сміливо називати вандалізмом. На жаль, ця тенденція бурхливо квітне не лише на українській ниві — і Росія втрачає свою строгість виховання балетних кадрів. Найкращі педагоги тренують закордонних танцюристів, а ті, хто залишився тут, і молоді надмірно захоплені шоу і псевдоекзерсисами
«а-ля Волочкова». Отож сильно і з образою кинутий бумеранг повернувся до своїх господарів удвічі агресивнішим — із такими темпами московський міжнародний конкурс може перетворитися навіть не на «Сорочинський ярмарок талантів», як в’їдливо зазначив хтось із журналістів, а на банальний «Ярмарок марнославства»...

Михайло Баришников, Надія Павлова, Олександр Годунов, Микола Цискарідзе і Марія Александрова — безумовно, країні, яка «у сфері балету була попереду планети всієї», і її прямій спадкоємиці, Росії, є чим і ким пишатися, адже всі ці гучні імена свого часу прогриміли саме на міжнародному конкурсі в Москві... Минулий конкурсний відбір показав столичному бомонду ще два українських таланти — випускників київського училища Аліну Кожокару і Леоніда Сарафанова. Обидва переможці нині успішно прикрашають трупи Ковент-Гардена і Маріїнки. Якщо Денисові Матвієнку запропонують соло у Большому, він навряд чи відмовиться. Як і, напевно, Наталя Домрачева, та й більшість українських солістів. Надто вже добре в гостях нашим зіркам і зірочкам, та й язик не дозволяє нагадувати їм про закінчення прислів’я. Ось тільки в тріумфу українського є присмак близької гіркоти від втрати. Останнього десятиліття цілком вистачило, щоб усвідомити — важко радіти світлу, якого не бачиш. Особливо якщо до нього звикаєш, приростаєш, щоб потім перераховувати наших назавжди втрачених тріумфаторів.

Золоті медалі у старшій групі отримали Настасія Матвієнко (Україна, дуети), Євгенія Образцова (Росія, солісти), Віктор Іщук (Україна, дуети), Ярослав Саленко (Україна, солісти), у молодшій — Чинара Алізаде (Росія, дуети), Христина Шевченко (США, солісти), Іван Васильєв (Білорусь, солісти).

Срібними медалями нагороджені: старша група — Катерина Крисанова (Росія, дуети), Наталія Домрачева (Росія, дуети), Юргіта Дроніна (Литва, солісти), Іван Козлов (Україна, дуети), Ванг Живей (Китай, дуети), Досжан Табилди (Казахстан, солісти); молодша група — Наталія Воронцова (Росія, дуети), Марія Виноградова (Росія, солісти), Жерлін Ндуді (Україна, солісти).

Бронза дісталася Наталії Осиповій (Росія, дуети), Наталії Мацак (Україна, солісти) — у старшій групі, Олені Казаковій (Росія, дуети), Ганні Тихомировій (Росія, солісти), Марині Бурцевій (Росія, солісти), Ісааку Хернандесу (Мексика, солісти), Матіасу Дінгману (США, солісти) — у молодшій.