ГАЗЕТА ЗІ СВІТЛИМ ОБЛИЧЧЯМ

7 жовтня ц. р. виповнюється 80 років газеті «Культура і життя», яка вважається флагманом української культурологічної преси. Роздумами з цього приводу ділиться головний редактор газети Володимир Бурбан.

— «Культуру і життя» не придбаєш у кіосках, та й далеко не в кожну бібліотеку вона надходить. Тому, вперше почувши назву газети, дехто цікавиться: а що це за видання? Чи не могли б ви, шановний Володимире Яковичу, коротко відповісти на це запитання?

— Колись Льва Миколайовича Толстого запитали, про що йдеться в романі «Анна Кареніна», на що письменник сказав: для того, щоб відповісти на це запитання, треба було б знову написати ту ж таки «Анну Кареніну».

Отак і про «Культуру і життя» не можна розповісти стисло. Потрібно було б почати з першого номера, згадати те, що друкувалося в наступних, адже наша газета — це велика палітра культурного життя держави за 80 років.

— А що ж було на самому початку?

— У відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігаються підшивки нашої попередниці — газети «Література, наука, мистецтво» (додаток до «Вістей ВУЦВКу») за 1923—1924 роки (перший номер вийшов 7 жовтня 1923 року). 1925 року вона влилася в газету «Культура і побут», що видавалася у 1925—1928 роках теж як додаток до «Вістей ВУЦВКу». З січня 1929 року по листопад 1930 року газета називалася «Література і мистецтво». Під цією ж назвою виходила в 1941—1944 роках (Київ—Ворошиловград—Уфа—Москва—Харків—Київ). У 1945—1954 роках виходило «Радянське мистецтво», а в 1955—1964 — «Радянська культура», які теж були нашими попередниками. Під сучасною назвою газета виходить з травня 1965 року.

— Як почувається газета в умовах сьогодення?

— Її сьогодення таке ж непросте, як і все наше життя. Досить сказати, що нині чергові номери доводиться випускати в борг. Відсутність необхідного фінансування не кращим чином позначається на оперативності і змістовності публікацій. Отож і виходять номери зі значними перервами. Однак, незважаючи на труднощі, ми докладаємо максимальних зусиль, щоб якомога повніше і глибше висвітлювати все важливе, що відбувається в культурному житті держави. Тим більше що нинішній рік оголошено Роком культури в Україні.

— На цю обставину, звісно, покладаються особливі надії?

— Так. Рік культури має стати для нас стартовим на шляху майбутнього творчого злету. Адже сам задум Року культури полягає в тому, щоб дати новий імпульс розвиткові духовного життя. Перш за все, наш парламент має нарешті виконати свій святий обов’язок — ухвалити Закон «Про культуру», на часі й інші законодавчі акти, що стосуються цієї галузі.

Хочеться наголосити на тому, що державі не личить відсторонюватися від проблем нашої газети. Слід нарешті переглянути сам принцип фінансування, аби дати нам можливість на повну потужність працювати на рідну культуру.

— Кожне видання повинне мати своє неповторне обличчя. Які риси вашої газети ви вважаєте найпривабливішими?

— Сьогодні чимало ЗМІ (якась зловісна абревіатура!) спеціалізуються на патологічному смакуванні темних явищ, яких, щоправда, у нас не бракує. Від першої до останньої сторінки вони заповнюються «чорнухою» та «порнухою». Ми ж обираємо інший шлях, висвітлюючи живі, самобутні, яскраві сторінки культурно-мистецького життя, які роблять честь нашій державі. Пропагуємо діячів, котрі прославляють країну як на її теренах, так і за кордоном. Практично в кожному номері газети читач знаходить розповіді про подвижників, яких сьогодні тільки в культурі і знайдеш. Хто не знає, яку мізерну зарплатню за дуже нелегку роботу одержують наші бібліотекарі, клубні працівники! Значно скоротилася мережа культосвітніх закладів, а її ж створення було великим завоюванням суспільства. Так думають сьогодні не лише культурологи радянського штибу.

За нинішніх складних умов людям особливо потрібні добрі, теплі слова. І наші працівники їх знаходять. Прагнемо порушувати теми, які цікавлять усіх, що, до речі, не так просто дається, оскільки в нашій журналістиці ще дуже мало фахівців з питань культури, спроможних готувати глибокі, аналітичні матеріали. Тут постає ще одна проблема — підготовка у вузах висококваліфікованих журналістів-культурологів.

— Одне слово, проблем вистачає.

— Так, адже життя ніколи не було безпроблемним. І для того, щоб вони успішніше розв’язувались, кожен на своєму місці має працювати чесно, з повною самовіддачею.