Гавриїл Костельник, «Ultra Posse. Вибрані твори», видавництво «Ґражда»

Не так давно Україна приймала патріарха Константинопольського Варфоломія. Ця подія свідчить про серйозні зрушення — спробу вирватися за межі російського церковного впливу. Добрі зміни в духовному житті видно практично в усій Україні — від Галичини до Луганщини. Серед свідчень духовного одужання — зокрема, п’ятиразове перевидання «Сповіді» Св. Августина. Затребуваним явищем в інтелектуальному просторі України стала і книжка Гавриїла Костельника «Ultra Posse. Вибрані твори», яку впорядкував Олег Гірник.

Не секрет, що постать о. Гавриїла є досить складною, і тому добрати певних аргументів, аби скласти цілісне уявлення про нього, важко. При цьому імені перше, що спадає на думку — псевдособор у Львові 1946 року, який скасував Унію, поставивши поза законом Українську греко-католицьку церкву, і де Гавриїл Костельник був в «ініціативній групі». Участь у цій події випалила на ньому тавро зрадника. І нинішній намір московської патріархії канонізувати о. Гавриїла знову загострює питання — як ставитися нам до нього і його спадщини, чи варто відмовлятися від неї на користь сусідів і сьогоденних ідеологічних потреб.

Питання непросте. Ми ж не виправдовуємо тих, хто «співпрацював із режимом», хоча мотиви там були, зрештою, не менш трагічні, ніж у о. Гавриїла. Навряд чи маємо право засуджувати безпосередніх учасників цих подій, але окреслити певні «слизькі» моменти потрібно, бодай для власної моральної гігієни.

Г.Костельник знаний і як представник католицького релігійно-філософського модернізму. І тут окреслюється досить цікавий момент. Отець Гавриїл, «закликаючи до діалогу з модерним, секулярним світом», сам був досить сильним опонентом художньо-естетичного модернізму. Знаємо його звинувачувальні ескапади на адресу Володимира Винниченка в праці під промовистою назвою «Ламання душ». Дістав тут на горіхи і Іван Франко.

Щоправда, тексти Гавриїла Костельника після досить ґрунтовної передмови О.Гір­ника прочитуються якось по-іншому. Його добра обізнаність у сфері класичної філософії, із тенденціями в церковних справах, зрештою мужність братися за нове — ледь торкане, провокативне обіцяють цій книзі широку аудиторію. Крім ексклюзивного права користуватися архівними матеріалами, що їх надала дослідникові донька о. Гавриїла Христина, упорядник і автор передмови має відповідну професію/покликання — священик. Тож коли дослідницький сюжет торкається нюансів Св. Літургії чи речей, дотичних до певних церковних правил, о. Олег, звісно, тут цілком компетентний. Важливо, що він не абсолютизує постать Костельника, не намагається виправдати його. Втім, як на мене, у книзі взагалі майже не прописаний момент оцінки діяльності о. Гавриїла. Зрештою, це могло й не бути завданням автора передмови.

Ще одне застереження — вже щодо змісту книги: чи був сенс видавати поетичні твори Г.Костельника, коли видно, що вони мають мало спільного з поезією? Є ще чимало неопублікованих філософських текстів о. Гавриїла — можливо, варто було б опрацювати цю частину його спадщини...